Ситуація у нашому суспільстві вкрай напружена. Як з неї вийти і що задля цього треба робити, розмірковує український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи, член Ініціятивної групи «Перше грудня» (один з авторів «Хартії вільної людини»), віце-ректор Українського Католицького університету Мирослав Маринович.

«Духовні вартості стукають у двері і в скроні. Вони єдині справжні. В них наш єдиний порятунок. Як і сто, як і тисячу років тому». Ці слова із доповіді світлої пам’яті Євгена Сверстюка, яку він проголосив під час першого засідання Ініціятивної групи «Перше грудня».

- Здається, що сьогодні духовні вартості нам, українцям, уже стукають у самісіньке серце. Чи ж упораємося?

- Якщо не впораємося, зникнемо як автономна спільнота і знову станемо біомасою, генетичним банком для інших, упорядкованіших чи агресивніших народів. Немає святих народів, і у світі далеко не всі народи кращі за нас. Але вони мають більший запас міцності, ніж ми. Зауважте, ледь не кожна наша криза ставить нас на грань виживання. Це мало б лише підсилити інстинкт самозбереження народу. Двічі цей інстинкт виводив нас на Майдани, і двічі ми мали нагоду переконатися, що переможними нас робить не політика чи зброя, а передусім сила духу. Якщо вона є й об’єднує нас в один організм – ми стаємо непереможні. А якщо дух занепадає, то нас можуть брати голими руками. Тому проблема духовних цінностей для нас не теоретична, а дуже конкретна: «Зміниться українець – зміниться Україна» – а не навпаки!

- Існує думка про те, що насправді світова криза має не матеріальний (економічний), а духовний аспект. Ваше розуміння цього моменту.

- Я згоден із цим висновком. Під час одного семінару в УКУ з участю бізнесменів, власне, про це й говорилося, що так звана фінансова криза має виразну моральну складову. Світ значно занизив міру своєї солідарності: багатьом банкірам однаково, як їхні дії озиваються на простих вкладниках; багатьом журналістам однаково, чи ранить їхнє слово простих людей; багатьом професорам-хабарникам однаково, що недовчений вчитель чи лікар травмуватиме невинних людей. Немає жодної категорії, яка була б вільною від такої моральної деградації. Тому в мені давно вже визріла переконаність, що порятунок для людства буде знайдено не на політичному чи економічному рівнях, а у сфері духовності. Тому, як кажуть, останньою революцією у світі буде революція моральна.

- Цього року в Україні відзначається 150-річчя від дня народження митрополита Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького. Відомо, що він був не лише духовним пастирем, а й мудрим державним діячем. Чому б нашим державотворцям не повчитися тієї мудрості, того досвіду, які мав святий отець і йому подібні особистості нашої України?

- Запитання риторичне, оскільки відповідь на нього однозначна: так, це мало б статися, але… Втім, чи прислухався Ірод до осторог Івана Хрестителя? Чи прислухався Янукович до осторог Церков та Ініціативної групи «Першого грудня»? Звичайно, що ні. У радянський час навіть формулу було придумано: «Мы на поводу у улицы не пойдем». Проте навіть не авторитарним правителям важко усвідомити правильність і мудрість християнської формули: «Влада – це служіння». Адже для цього треба повністю «перезавантажити файли» у своїй голові. Треба наче перекреслити увесь досвід свого життя, в якому домінує досвід конкуренції, тобто досвід «нульової суми»: я виграв – ти програв. Це виглядає цілком природним і реалістичним. Натомість думка про те, що можна знайти варіант, при якому виграють усі, в умі такого державця і не виникає. Для нього це цілковита утопія. Такий державець твердо переконаний, що це Сонце обертається довкола Землі, бо бачить це на свої власні очі щодня. І навіть не кажіть йому, що все навпаки, бо не повірить. Тому й потрібне повне перезавантаження мозку…

- За Сковородою, «людина народжується вдруге, духовно з зародку в серці». А народ?

- Первинним творінням Божим є людина; це вона отримує від Бога душу і своє призначення на землі. Проте кожен народ також має від Бога свою місію та своє призначення. І це стосується не лише юдейського народу, про якого Бог сказав: «Бо ти народ святий у Господа, Бога твого». Кожен народ об’єднується довкола якогось духовного ядра (етнографи кажуть – довкола засадничого міфу), і це – таїна, яку не змоделювати в експериментальних умовах. А коли пробували це зробити – як-от з übermensch’ом або з homo sovieticus’ом, – то з цього виходило одне диявольство. Під силу це лише Богові, й Ісус справді збирав новий народ – християн. У цьому випадку ядром народу став сам Христос, а головна функція цього народу – бути спільнотою спасіння.

- Здавалося б, наша освіта (похідне – освічувати, просвічувати), як ніщо інше, мала б прилучитися до процесу виховання підростаючого покоління в дусі істини та  любові. Бо «голі» знання, на жаль, годують тільки розум, а не серце. Але в реальному житті все відбувається навпаки. Ваші роздуми з цього приводу.

- З «голими» знаннями навіть іще страшніше: знання, які не оперті на моральні цінності, взагалі стають руйнівними. В команді Януковича були високо освічені й навіть талановиті люди, але всі свої дари вони спрямували на службу злу. Про це маємо пам’ятати на кожному етапі виховання – в сім’ї, у школі, а потім і у виші. Добрі знання слід поставити на здорову моральну основу, виховуючи молодих у вірі в добро й готовності до доброчинства. Втім, не покладаймося лише на школу – громадські організації можуть також багато зробити. Бо вони переводять принцип людинолюбства у практичну площину. Досить глянути на постмайданне волонтерство: та воно само стало вищою школою духовності!

- Перша регіональна науково-практична конференція «Живімо за Українською Хартією вільної людини!», ініціаторами якої стали громадські організації  «Гуртом!», «Гармонія–М», «Громада і місто», відбулася спільно з освітянами. Це вселяє надію на великий початок великої роботи. Чи є щось таке, що може стати перешкодою на шляху цього значного проекту, який насправді народився 1 грудня 2012 року?

- Найбільшою перешкодою, насправді, є наша зневіра та розчарування. Кожній людині властиво хотіти найбільшого ефекту за умови мінімально докладених власних зусиль. В цьому – корінь усякого патерналізму: хай добре життя мені зробить хтось інший!Відтак ми самі не помічаємо, як зростають наші очікування, що справу зробить хтось інший, і наше жалісливе виправдовування того, чому безпорадними є ми самі. Це – найпевніший шлях до зневіри й розчарування. Натомість у «Хартії вільної людини» сказано: «Відповідальність за своє життя, а отже, його успіх, добробут і щастя нікому не може бути переданою. Ми самі несемо відповідальність за себе». Отже, хай наше око вчиться бачити суспільні негаразди не для того, щоб нарікати на інших, а для того, щоб виявити, в чому можу виявити ініціативу я сам, щоби той негатив подолати.

- Головна причина негараздів нашого суспільства ховається у…?

- На це питання гарно відповіли у своєму Зверненні від 1 грудня 2011 року три українській Церкви, з заклику яких і постала Ініціативна група «Першого грудня»: «Не будемо шукати винних ззовні – головна причина негараздів прихована в нас самих, в духовній кризі, яка роз’їдає наше суспільство… Першоджерело суспільних негараздів – не матеріальна, а духовна убогість!». Нам треба навчитися бачити, що всі наші суспільні негаразди – політичні, економічні, культурні, релігійні – є лише проекціями головної кризи – кризи духу.

- За два роки до Майдану, виступаючи на Національному Круглому столі у Києві, ви сміливо заявили (цитую): «Нинішня система лише імітує демократичні зразки, хоч насправді регулюється такими принципами, як право сили, диктат грошей і зневага до гідности людини, які є аморальними за своєю суттю». Вже тоді ви відчули Дух майбутньої Революції Гідності? Чим для Вас є Майдан у планетарному розумінні цього слова?

- Майдан є Божим даром, який раніше давався лише ізраїльським пророкам. Бо саме на Майдані, як і тим пророкам, Господь уже двічі відхиляв перед нами невидиму завісу й казав: «Ось погляньте, ви можете завжди бути такими гарними, світлими, приязними, добрими, якщо довіритеся законові любові і якщо завжди чинитимете добро людям!». Як же палахкотіли наші серця від того чуда, якими переконаними були ми, що так буде відтепер назавжди! А потім наші серця остигають, і зло поволі відвойовує свої позиції. Що ж, на ентузіазмі й граничному натхненні справді не можна жити вічно. Але вірити в те, що бути чесним і чинити добро – це мудро і перспективно, ми можемо завжди. 

- І на завершення. Не всі мали чи мають можливість прочитати Вашу працю «Українська ідея і християнство, або Коли гарцюють кольорові коні апокаліпсису». Тож у чому суть Української національної ідеї?

- Еге, то Ви хочете, щоб я цілу книжку увібгав в одне речення? Проте якщо все-таки шукати якихось коротких визначень, то це – бути Другим Єрусалимом. Уже майже 500 літ світ знає формулу Третього Риму, яка прирікає Росію на вічне противленство із Заходом і на вічну боротьбу з ним. Проте не таким був дух стародавнього Києва. Його місія – привносити гармонію, бути відкритим на обидві полярності (Схід і Захід). І сьогодні ми бачимо занепад Москви й піднесення Києва саме тому, що епоха імперської величі й логіки конфронтації відходить у минуле, тоді як логіка «доданої вартості», коли від співпраці виграють усі, стає новою надією світу. Тому, якщо ми довіримось цій надії та узгодимо вектор свого національного розвитку з вектором нової епохи, то увійдемо у резонанс з небесними силами й забезпечимо свій успіх у майбутньому.

- Щиро дякую за спілкування.

- Дякую Вам!

Розпитувала Валентина СЕМЕНЯК.

Фото автора.