На виклик приїхала пожежна машина №13, і з того часу 13-ої частини у підрозділах немає.

Студентам-журналістам Тернопільського педуніверситету розповіли, як іти в бій з вогнем. 

Професію пожежника та журналіста об’єднує одне – небезпека. «Запобігти, врятувати, допомогти!» – саме ці гасла є ключовими у діяльності Державної служби надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, де 21 травня 2015 року відбулася екскурсія, корисна та цікава як діткам-дошкільнятам так і студентам-журналістам.

Екскурсовод Анастасія Юріївна розповіла, що колись функції пожежників виконували військові, потім – спортивно-гімнастичні товариства.

У давнину сам процес пожежогасіння здійснювався так: у центрі кожного міста стояла велика вежа Ланча, на вершині якої чергував пожежник – «верховий». Його основна функція полягала у постійному моніторингу обстановки – він спостерігав за тим, щоб нічого в місті не трапилося. Якщо бачив дим чи вогонь, то відповідним сигналом (дзвоном) повідомляв про це рятувальників.

Телефонів раніше не було, і щоб все ж дізнатись, що горить, першим вирушав на пожежу вістовий, одягав яскраво-червоний мундир та на коні швидко відправлявся на місце події. Вістку з місця пожежі він повідомляв у штаб, і вже начальник штабу вирішував, скільки потрібно кінно-бочкових ходів, воду подавали ручним способом.

Ґрунтовно було викладено інформацію про те, що костюм пожежників (ТВК 800) витримує температуру 800 градусів, тобто має повністю герметичний захист, взуття з’єднано зі штанами, рукавиці з крагами, які захищають від різних механічних впливів. А ось пожежна машина важить 10 тон, максимальна щвидкість 80 км/год. Цистерна кожного ЗІЛа поділена на відсіки, в яких зберігається все необхідне для пожежника-рятувальника. На горі машини міститься 3-колінна драбина, яка досягає висоти третього поверху, а ось автодрабина досягає висоти десятого поверху. Цікаво і те, що проста «хрущовка», згорить за 6 хвилин, якщо в ній, наприклад, вибухне телевізор.

Найбільше студентів зацікавили реальні історії із практики пожежогасіння. Так, студентку 4 курсу Марію Весоловську вразили предмети, які були у вогні, особливо газовий балон, що вибухнув та перетворився на суцільний лист заліза. А от п’ятирічного Максима Бурака екскурсія надихнула на вибір майбутньої професії: «Хочу рятувати життя».

У процесі активного спілкування студентів-журналістів цікавило, чи працюють у пожежній охороні жінки. Дізналися, що жінки працюють диспетчерами, роль яких не менш важлива: диспетчерам потрібно дізнатись якомога більше інформації про пожежу, бути дуже уважними. Колись, наприклад, існували спеціальні журнали, у яких записували кожен виклик.

Стало відомо і те, що за всю історію виникнення пожежної охорони в Тернополі було два трагічних випадки.

«Перша загибель сталася у 1969 р. на вулиці Суворова, коли на виклик виїхала пожежна машина № 13. З вогнем страшної сили боровся Роман Граюк, який тоді командував частиною ППЧ і на свій страх та ризик повів «бійців» у бій з вогнем. Він пішов першим, коли ж від великого вогню порушилися дерев’яні конструкції, сміливий пожежник Граюк загинув під завалами. З того часу у нашій області тринадцятої частини немає. Другим загинув Ростислав Монащук, який поїхав на виклик до газового колодязя, в якому перебували люди. Площа колодязя була досить малою, вентиль в балонах перекрутився, в результаті чого доступ кисню повністю заблокувався і рятувальник задихнувся газом. Романа Граюка та Ростислава Монащука вшановують кожного року та проводять змагання на їхню честь», – розповіла Анастасія Юріївна.

«На екскурсію одночасно потрапили різні покоління, і це є прикметно: обережними повинні бути всі. Кожен по-своєму сприймає дану розповідь, але з неї можна зробити один висновок: пожежник – професія складна, поважна та небезпечна, яка справді вимагає вдячності», – ділиться враженнями доцент кафедри журналістики Оксана Василівна Кушнір.

Як і пожежники, журналісти також щодня ідуть у бій за правдиве слово, об'єктивну думку, свободу висловлювання, неодноразово загрожуючи власній безпеці та життю. Обидві професії потребують знань, умінь, досвіду, а також розуміння і повали від громадськості.

Олена КОВАЛЬОВА, 
студентка IV курсу спеціальності «Журналістика».