Інформаційне поле на будь-якій війні ніколи не буває правдивим. Може бути п’ять свідчень і п’ятсот різних коментарів.

У нашій країні інформаційний простір державницького складу. Півтора року тому стрес (Майдан, війна) активізував у людях все хороше і все погане. Відбувся національний «зсув» у свідомості. Насправді люди самі не змінились, але у момент стресової ситуації почали хапатися за свою ідентичність. А вона, на думку радника Міністерства оборони, соціального психолога Олега Покальчука, і є українською національною ідеєю.

Саме з цього почав свій виступ гість із Києва, відомий публіцист Олег Покальчук у прес-клубі газети «Вільне життя» на відкритті тренінгу для волонтерів «Співпраця волонтерів зі ЗМІ – про що варто і не варто інформувати. Як спілкуватися з пораненими, родинами загиблих, переселенцями, щоб не нашкодити».

Термін «інформаційна війна» з’явився в період війни у Персидській затоці. Цифрові комунікації змінили світ. Інформація у воєнний час старішає швидше, ніж у мирний, що ми зараз бачимо і чуємо. Насправді інформаційна війна триває вже 300 років. Колись був конфлікт на Збручі, потім – на Дніпрі, зараз – на Донбасі. Він поступово просувається на Московію. Відбуваються невідворотні геополітичні процеси у світі. Країни зазнають процесу трансформації. Як не дивно, головне завдання пропаганди - міняти не переконання, а поведінку, створювати умови безвиході.

Олег Покальчук навів яскравий приклад із комуністами. Їх зараз багато перебігло в опозиційний блок. Вони зараз будуть казати, що вони всі за мир – і ми будемо з ними згоджуватися.

Варто пам’ятати про те, що той, хто планує сварку, її виграє. Тому в наших українських реаліях треба працювати на випередження. Звертаючись до присутніх волонтерів («Захід і Схід єдині», «Іскра любові», логістичний центр, штаб Самооборони), Покальчук просив бути стриманішими у чуттєвих проявах і не заводити собі друзів на війні, бо коли вони гинуть, то «гине частинка вас». «Вчіться дистанціюватися, тоді праця буде ефективнішою», - порадив Покальчук.

Уже сьогодні з’явились три проблеми, на які треба звернути увагу: комунікації з ветеранами, з біженцями, захист волонтерського руху.

«До речі, у Сінгапурі волонтерський рух мілітаризований, - зауважив психолог. - А у нас? На сході України немає громадських організацій, там завжди керували клани. Достукатися до тамтешніх людей – надзвичайно складна справа, яка вимагає не одного року праці. Волонтерський рух надзвичайно важливий. Це велика підтримка для армії. Його переваги у тому, що він не підконтрольний владі і ЗМІ. І це велика проблема для противника, через те він зацікавлений у знищенні складів, щоб деморалізувати мирну обстановку в тилу. Бо коли люди в стані стресу, то вони здебільшого бачать світ у чорно-білих кольорах».

Про особисту безпеку волонтерів, посттравматичний синдром і його наслідки, про підготовку волонтерами брифінгу, прес-конференції, круглого столу, про журналістську етику присутнім розповіла медіаексперт, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ, виконавчий директор Інституту демократії ім. Пилипа Орлика (м.Київ) Світлана Єременко.  

Валентина СЕМЕНЯК.

Фото автора.