Тернопіль в очікуванні прем'єри "Братів" із Олегом Мосійчуком в одній з головних ролей

Напередодні прем'єрного показу, 24-го вересня, "Терену" вдалося поспілкуватися з головним режисером Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Тараса Шевченка, народним артистом України Олегом Мосійчуком.

- Незабаром у прокат виходить черговий  український фільм "Брати. Остання сповідь", який підштовхує людей до процесу мислення. Це ще одна серйозна спроба створити вітчизняне мейнстрімне кіно, використовуючи супер природній матеріал: справжні карпатські полонини.

- Це справді так. Наприклад, щоб відзняти одну важливу  сцену, я поїхав на 10 днів у Карпати. Що тут казати, акторська праця тяжка й виснажлива. Вимагає терпіння. Одного разу, пригадую, працювали впродовж дня, а в результаті відзняли декілька хвилин робочого матеріалу. Коли це відбувається, стан і відчуття особливі. Уявіть собі, фільм знімався майже 5 років. 

- Вихід стрічки анонсувався ще кілька років тому і ось  це сталося: український глядач зможе нарешті побачити  довгоочікуваний фільм і оцінити його можливості на перспективу.  "Братів"  зняла кінокомпанія Pronto Film, та сама, що створила знаменитий "Поводир". А це висока планка. З чого, власне, все почалося? 

- Досить багато часу пішло на те, аби отримати дозвіл на зйомки фільму, адже автором твору є шведський письменник. Проте режисер фільму Вікторія Трофименко своєю наполегливістю досягла мети. В результаті був створений  українсько-шведсько-датський проект відносно фінансування кінострічки. Підбір місця, будівництво гуцульського хутора. Знімали в районі заповідника поблизу озера Синьовір, у храмах Львівщини, поблизу Києва.

- Що ви відчули, коли прочитали сценарій?

- Складний психологічний твір, перенесений на українські реалії. Більше того, після кількох прочитаних сцен, я сказав, що це скандинавський варіант. Тоді ж мені автори і сказали, що в основі лежить твір шведського письменника . Вийшло серйозне добротне українське кіно. Після отриманого досвіду, можна сказати одне: "Так має працювати творча установа - фільмографія".
 

- Яким був ваш графік під час зйомок?

- Є творча складова, а є виробництво. Працювали з 5-ої ранку до 10-ї вечора, працювали всі цілісно і злагоджено. Хоча іноді з відзнятого матеріалу могло бути 30 чи 90 секунд майбутнього фільму. Грим накладали упродовж трьох годин. Це зовсім інший, аніж театральний:  шкіру гріли, аби вона набула природних вікових рис героя. Процес набагато довший і складніший.

- Розкажіть, будь ласка, про тих, хто працював поруч, але за кадром.

- Оператором, наприклад, працював один із найкращих в Україні - Пілунський. До речі, впродовж тижня він був у полоні в Криму. І коли він приїхав на зйомки фільму "Дідочко" Володимира Тихого в Києві, то я побачив Славка і розпитав його про ситуацію. Це надзвичайно цікава особистість. Раніше він працював в Італії, Росії, знімав там фільми. У "Братах" здійснена колосальна операторська робота. 
 

- Про що сам фільм?

- Про вічні проблеми: родина, кохання. Двоє рідних людей змалку намагаються все ділити: маму, іграшку, потім жінку. А на схилі літ їхнє життя перетворюється на пекельну конкуренцію - не потішити своєю смертю один одного (брата). І коли Войтко чує, що помирає його брат, то нарешті усвідомлює - він залишився один на цій землі. Після прочитання  сценарію, я відчув, що хочу зніматися у такому "матеріалі".  Адже в кожному епізоді потрібно було шукати якусь мотивацію, відповідь, чому саме так все відбувається, а не-по-іншому. Разом зі мною знімався Віктор Демитраш, Наталка Половинка, молоді актори з Івано-Франківська і Львова. До речі, студентка Вероніка Шостак, яка грала Ївгу, рідкісної кінематографічної породи.

- Ваші особисті спостереження, враження, відчуття?

- Найперше, був здивований, коли дізнався, що Вікторія досі не була в Карпатах. Режисерка, між іншим, дуже точно відчула атмосферу. Адже там специфічна просторова територія. Як на мене, у сценарії нема нічого зайвого, все зосереджено на сюжеті і стосунках. Такі стосунки можуть існувати лише в таких закритих територіях, де панують свої закони і правила. У фільмі дуже багато семантичних і символічних речей. Навіть головна героїня - письменниця стає як заручниця природи і обставин, які її не відпускають і не випускають з даної території доти, доки вона не виконає свою місію щодо примирення братів.  

- Чи були якісь курйозні моменти?



- Звісно. То можна вже окремо робити кіно про кіно. Дорога до знімального майданчику була дуже довгою, вгору і вгору. Спеціально зробили 600 сходинок. Щоранку це було сходження у піднебесся, подалі від світу. Упродовж дванадцяти днів ми перебували понад хмарами. Вони були прямісінько під ногами. О! Це  неймовірні відчуття. Ми над хмарками, а хатки далеко-далеко внизу. Пригадую, знімали в зимовий період. Снігом засипало наповну. Нагору добратися неможливо. І ось помічник режисера каже: "А чи не могли б ви поїхати коником?". Гуцул вкрив мене ліжником - і ось їду я, дивлюся на гори, на краєвиди, а відчуття такі, ніби я в іншому просторовому вимірі. Цікаво, ми думали, що гуцули скористаються цією дорогою в небо, але ні, вони ходять своїми стежками.  Була одна сцена, в якій протікав умивальник і його хотіла група відремонтувати. Але я попросив залишити так, адже той умивальник як і життя персонажа доходить до кінця. Одного з братів письменниця голить і він ось-ось відійде за межу життя, тому те крапання якраз є доречним у кадрі. Краплі наче відраховують його останні хвилини. 

- Нарешті, українське кіно стає на ноги. Прокоментуйте, будь ласка.

- Сьогодні важка ситуація в країні, криза. Але це дуже знакова і потрібна криза, адже ми нарешті перерізали пуповину зі всім радянським, Росією зокрема. Це тільки початкові паростки українського сучасного кіно, воно тільки починає формуватися. Росіяни використовували нашу техніку, фахівців, акторів. Нещодавно розмовляв із Адою Роговцевою. Вона сказала, що 56 років знімалася в Росії, але через те, що допомагає армії, на неї завели кримінальне провадження. Перекриття цих шлюзів піде тільки на добре, бо талановиті люди завжди знайдуть між собою спільну мову. У нас студенти знімають саморобними камерами і виграють престижні премії. Три роки тому пішов у Києві до Володі Талашка на кіно факультет. Мені хотілось плакати, вибачте, але той факультет нагадує Донецький аеропорт. І в тих умовах навчають молодь. І я знаю наших акторів, які їздили на зйомки фільмів, які мали антиукраїнський характер, грали дебільних українців і отримували за це гонорар. То сьогоднішня ситуація змусила змінити ставлення взагалі до професії, до призначення, до країни загалом. Але знову ж таки, має бути відповідна державницька політика. 

- І на завершення.  Який досвід ви взяли особисто для себе, як режисер? 

- Я побував у атмосфері того, як насправді мають зніматися фільми і ставитися вистави.

Спілкувалася Валентина СЕМЕНЯК.

Фото з відкритих джерел.

 

Довідка. Минулоріч "Брати" вже взяли участь у різних кінофестивалях, зокрема на трьох подіях класу "А" (як вказує прес-реліз) в Індії, Шанхаї та Москві. У колишній братній столиці вдалося взяти вагому нагороду – "Срібного Георгія" за кращу жіночу роль, яку з собою у Львів привезла акторка та виконавиця Наталя Половинка.

Нагороди та відзнаки стрічки:

2014 — ММКФ: Приз «Срібний Георгій» за найкраще виконання жіночої ролі Наталією Половинкою[4]

2014 — ММКФ: Приз журі російської кінокритики[5]

2014 — Фестиваль "Кіношок" : Приз за найкращий сценарій[6]

2014 — Румунський міжнародний фестиваль: Opera Prima за найкращий дебют[7]

2014 - Багдадський міжнародний кінофестиваль: Приз жюрі

2013 - Індійський міжнародний фестиваль (ГОА): конкурс

2014 - Шанхайський міжнародний кінофестиваль: панорама

2014 - Пекінський міжнародний кінофестиваль: конкурс.


 

Вибір читачів за тиждень

Відео