Минулої неділі, 4 жовтня, шанувальники середньовічних турнірів, історичних легенд і переказів приїхали на околицю села Підзамочок Бучацького району. Тут, серед давніх фортечних мурів, відбувся фестиваль «Свято в старому замку».

 - Тутешній замок – один із найстаріших в області, його збудували ще у 1600 році, - розповів генеральний директор Національного заповідника «Замки Тернопілля» Анатолій Маціпура. - Вирішили організувати свято тут, щоб привернути увагу громадськості до збереження та відновлення пам’яток історії і культури. Сюди приїхали учасники клубів історичної реконструкції, представники туристичних фірм, жителі області.

Історик, архітектор, знавець фортифікаційних споруд Тернопільщини Ярослав Пелехатий розповів, що упродовж століть на східних рубежах Речі Посполитої головна загроза завжди виходила від двох східних сусідів із непомірними амбіціями.

- Це Російська та Османська імперії, а ще – войовничі кочові орди азіатських народів, - каже пан Ярослав. – У той час основний тягар зі спорудження замків лягав на власників маєтків, які були кровно зацікавлені у захисті своїх міст і селищ. Тому можновладці упродовж XVI – XVII століть створювали так званий галицький «східний ключ».

Хоча оборонний замок на вершині гори у Бучачі вже був збудований, у 1600 році на високому обривистому схилі над Стрипою, в селі Підзамочок, за останнім словом фортифікаційної науки спорудили додаткові укріплення. 

- Замок пережив події польсько-турецької війни 1620 – 1621 років, був свідком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, потім знову бачив турецьку навалу, - розповів історик. - З 1807 по 1869 у стінах фортеці діяла фабрика з виробництва паперу. А після згортання виробництва місцеві мешканці тишком-нишком десятиліттями розбирали мури для власних садиб…

Ведучі першого у Підзамочку «Свята старого замку» теж нагадали гостям фестивалю основні віхи історії колишньої твердині. Нині її поступово намагаються довести до більш-менш пристойного вигляду. Кілька місяців тут працювали будівельники, реставратори. Вони оновили в’їзну замкову браму, частину мурів. Та загалом тут ще непочатий край роботи. 

Святі отці освятили свято. Фанфари сповістили про початок дійства.

- Ми з вами – на патріотичній бучацькій землі, котра виховала не одне покоління мужніх патріотів, які захищали рідний край, - звернувся до людей голова Тернопільської ОДА Степан Барна. - Цей замок теж бачив не одне покоління героїв. І мало хто думав, що у XXI столітті може повторитися минуле. Ворог знову хоче захопити нашу землю, як це пробував робити не раз упродовж 400-літньої історії замку…

Степан Барна нагадав, що з Бучацького району майже 120 мобілізованих чоловіків захищали і захищають рубежі України. З усієї Тернопільщини їх майже 4 тисячі.

- Біля цих старих мурів я дякую усім - будівельникам, фірмам, підприємствам, які брали участь у створенні оборонної лінії на сході України довжиною у понад 17 кілометрів, - зазначив керівник області. - Ми одні з перших збудували стіну захисту від ворога. Зробили це, як понад 400 років тому робили наші земляки, - зодчі, будівельники, селяни, які зводили стіни цього замку. Ми проводимо свято, щоб підкреслити зв’язок із героїчним історичним минулим. Провели подібні свята в Теребовлі, Чорткові, Збаражі, наступне буде у Скалаті. Вірю, що кожен фестиваль додасть нам усім віри і сили духу для наступних перемог.

Степан Барна вручив ряду жителів Бучаччини посвідчення учасників АТО і грамоти тим, хто допомагав у відновленні замку.  

… Підходжу до Героя України, голови наглядової ради «Бучагрохлібпром» Петра Гадза, який теж отримав грамоту за допомогу у відроджені історичної будівлі.

Петро Гадз

- Твердиню у Підзамочку можна і потрібно відродити, це наша історія, - каже пан Петро. - Не маємо права залишити це все, щоб воно зовсім занепало. Мій дід мені розповідав, що коли були тут австріяки, то вони відкривали українські хати-читальні, будували залізниці, вокзали, мости, які ще стоять, прокладали дороги. Вчили людей будувати на віки. За Польщі теж щось було. А потім прийшли «визволителі». Знищили інтелігенцію, загнали у Сибір. А у замках, церквах, соборах робили склади з міндобривами. Так нищили нас духовно, економічно, потім – політично, аж поки не пішли на нас війною. Тому серед цих мурів мусимо пам’ятати про це, і кожен, хто як може, долучитися до відродження цього та інших замків, повернення історичної пам’яті.

А тим часом фестиваль вже вирує. Дзвенять шаблі, у двобої сходяться лицарі, що приїхали сюди із Збаража, дефілюють панянки у середньовічному вбранні, навколо музика, співи, а ще – запах шашликів, вудженого м’яса, свіжого бочкового пива…  

Стоїть, вилискує на сонці великий бутель із перцем усередині, та ще й з кропом. Біля посудини – козак, волонтер із Бучача Ігор Самборський.

- Ми ще на «Лемківській ватрі», то вирішили провести «тест на москаля», - каже він. - Ото підходять два москалика. Замаскувалися під українців, у вишиванках.  Підходять до нас і питають: «Водка, водка?». А я їм: «Не «водка», а «тутка», попробуйте цього тесту на москаля». І що ви думаєте? Випили вони грам по 50 і порвало їх «на вату». А українця це тільки легко веселить! Отака історія. Але, дякуючи такій ідеї, ми заробили для нашої Бучацької волонтерської організації понад 10 тисяч гривень. То така патріотична забава принесла нам гроші».

Волонтер розповів, що з березня минулого року хлопці возять допомогу на Схід. «Допомогу збираємо у Бучацькому і Монастирському районах. Це консервація, сухі продукти, особливо цінується квасоля. Коли нам дають тушонку, то ми це все разом консервуємо. Маємо у Трибухівцях свого волонтера Степана Потюка. Він десь до двох тисяч літрів тих консервів зробив. Спочатку їздили малими бусами, а потім вже завантажували великі фури. Зробили понад 30 поїздок», - розповідає Ігор Самборський.

Неподалік огрядний чоловік помішує у великому казані шматки м’яса.

- 15 кілограмів свинини кинув туди, - каже кухар-волонтер Володимир Бачинський. - Роблю плов, а тут варю юшку. Риби також 15 кілограмів кинули, і курку одну додаємо, для смаку. М’ясо добре вижарюємо, потім додамо всі спеції, але не дуже багато, не треба захоплюватися цим, цибулі, моркви добавляємо. Бажано на половину від кількості плову. І, як кажуть кримські татари, як буде вже зервак, тобто коли вся ця мішанина дозріє, додаємо киплячу воду, сипемо туди рис, і це все трохи вариться й помаленьку собі мліє…

Під замковими мурами стоїть свіжопофарбоване у захисний колір авто з українським прапором.

- Цей УАЗ-69 нам передав житель Бучача, щоб ми відремонтувли для АТО, - пояснює молодий волонтер Олег Музика. - Ми якраз встигли до свята замку. Приїхали, щоб люди побачили. То все Богдан Струк десь з місяць робив сам. Крутив, зварював, клепав. Правда, класно вийшло?

Вийшло справді класно. Як і все свято, на яке до вечора йшли і йшли люди – з Бучача, навколишніх сіл.

Коли минув напівкруглу замкову браму, кинув погляд на герб роду Потоцьких, що зберігся в ренесансному картуші під охороною двох оновлених левів-барельєфів над входом до цитаделі.

А вище, над родинним гербом Потоцьких, світилась у західному сонці камяна пам’ятна табличка, що оповідає про первісний етап існування тут укріплення. Хтозна, можливо, через деякий час біля входу у замок з’явиться інша табличка з місцевого червоного пісковика. Про тих, хто відродив цю споруду, і тих, хто захищав її від зайд-чужинців…

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора