Тернопільська філармонія відчинила свої двері для колись малолітніх політичних в’язнів тоталітарного режиму та їхніх сімей. Саме сьогодні, 6 жовтня презентували Книгу пам’яті «Малолітні політв’язні Тернопільщини». Вшанувати пам’ять невинно закатованих прийшли і школярі, і ті, що вижили.

«Книга, в якій оживають образи людей, повертається пам’ять про них, світла пам’ять і пошана. В ній зоставили свої спогади ваші колеги і ті, що тут присутні. Але багато з тих, хто писав сторінки цієї книги, вже Господь Бо покликав до себе. І вони там, з Небес, дивляться на те, що діється в Україні, як Україна оберігає свою незалежність. І тому ця зустріч ще й присвячена Героям Небесної сотні і тим Героям, хто зараз на сході України і оберігають нас від того сусіда, від якого ми вже сотні і сотні років не можемо відірвати пуповину», - сказав у вступному слові письменник і науковець Олег Герман.

Зустріч розпочали з молитви, після якої до слова запросили декана міста Тернополя отця Віталія Козака. «Книга має сумний присмак, відправляючи нас в ті часу, коли тоталітарна держава була нещадною, не жаліючи нікого», - підкреслив отець Віталій. – «Не забудьмо віддати особам,  яких ми нині тут згадуємо, найменше, те щонайменше, що їм належить, - нашу щиру пам’ять».

Книга містить відомості про всіх малолітніх політв’язнів Тернопільщини, віком від 14 до 18 років, а також 30 історій-спогадів від тих, хто вижив у тюрмах та засланнях. Багато з них не змогли приїхати на презентацію: хто по стану здоров’я, хто через солідний вік і довгу дорогу. Один з ініціаторів створення такої книги, старший науковий працівник  історико-меморіального музею політичних в'язнів в Тернополі, а в минулому – малолітній політв’язень Ігор Олещук розповів, що книгу готували 2, 5 роки. Пан Ігор (псевдо «Грушка») зазначив, що саме малолітні помічники відігравали помітну роль в повстанській діяльності, адже найчастіше вони були зв’язковими, розвідниками, допомагали поширювати листівки. Саме тому система їх не щадила і карала на рівні з дорослими.

Коли на сцену вийшли учні Української гімназії і заспівали всім добре відому «Ой у лузі червона калина похилилася», політичні в’язні не втрималися: піднявшись з крісел, з гордо піднятими головами і мокрими очима, продовжили співати на повні груди свій неофіційний гімн.

Соломія ШАЛАЙ

Фото, відео автора