Тернопільські волонтери вишили рушник для молодят-«майданівців»

Атласний рушник з мережаним візерунком, трояндами і написом «На щастя, на долю» вишили волонтери «Самооборони Майдану» для своїх побратимів, які одружуються 16 жовтня.  Наречений Максим – з Тернополя, працює таксистом, його обраниця Маша – львів’янка, студентка.

«Так чи інакше, усі ми родом з 15 сотні „Самооборони Майдану”, - розповідає волонтерка Лілія Мусіхіна. – Півтора роки війни, що з нами не було б, сотня і чота – це найближчі і найрідніші люди. На жаль, так виходило, що досі ми зустрічалися більше з сумного приводу. Збиралися на річницю Майдану і тричі – на похоронах наших побратимів. Так символічно, що одні наші побратими тримають небо, щоб другі продовжували рід, життя, Україну. 16 жовтня в нас весілля, а 19-го - річниця за Віктором Гурняком. Бо Україна – це не лише територія, це і дітки наші. І, Слава Богу, зовсім недавно одружилася в нас одна пара, яким ми вишивали рушника. Як кажуть, в нас не відбуло і не прибуло в нашій родині, вони обоє з нашої сотні. І зараз в нас друга така приємна подія. Наш Максим одружується з Машею теж з нашої сотні.

Під час Майдану вона була в „Правому секторі”. Їх обох серце покликало воювати на Схід. Зустрілися в одній групі „Айдару”, разом відвоювали, демобілізувалися і вирішили одружитися. Маша була поранена, довго ходила з паличкою, зараз її прооперували і все добре».

Зараз молодята готуються до весілля. Наречена планує бути у вишитій сукні, а наречений – у вишиванці.

- Єдине, за що переживаю, що після війни, після того, що там пережили, всім важко адаптуватися до мирного життя, а в них проблема подвійної адаптації, - розповідає Ліля Мусіхіна. – Крім того, що вони мають знайти роботу, облаштувати житло, навчитися жити разом в мирних умовах, то в них ще проблема адаптації, як і будь-якої нової сім’ї. Вони звикають одне до одного в побуті, в якихось дрібницях, то знаю, що цим двом людям психологічно буде важче, ніж будь-кому. Звичайно, як і будь-якій молодій сім’ї, їм потрібна підтримка. Якби хтось хотів з тернополян допомогти їм адресно, було б класно.

Вони дуже хороші, дійсно світлі люди, дуже чутливі до чужого горя, розповідає Ліля Мусіхіна.

- Нещодавно в нас була ситуація, коли наш боєць на третій день після демобілізації потрапив в аварію, і вони прилетіли, напевне, першими на допомогу, - каже Лілія. - Вони дуже людяні. Взагалі в солдатів таке є, що вчаться приховувати емоції, вони трошки не такі, як інші, в них цього теж не забереш, але при цьому настільки є вогонь в очах, це гарні і хороші люди. Для них хотілося вишивати.

Лілія Мусіхіна разом з Романом Павлишиним вишили нареченим весільний рушник. Схему подарувала фірма, яка допомагає волонтерам зі схемами і бісером. Візерунок вишивали обоє, червоним - Ліля, а зеленим – Роман. Допомагали ще дівчата-волонтерки. Ліля каже, що вишиваний подарунок - це правильне і гарне рішення.

-  Молодята дуже дружні, не бояться роботи, планують жити в чиїйсь хаті біля Тернополя, в них немає пафосу, гонитви за матеріальним, - каже волонтерка. - Це в багатьох солдатів так, вони трошки по-іншому ставляться до речей, нема, як російською кажуть, вещизма. Вони звикли обходитися малим.

Зараз вони щасливі, що вони разом, що вони є один в одного, що на голову нічого не падає. Але знаючи їх, не здивуюся, якщо вони недовго пробудуть тут. В нас був не один випадок, коли бійці навіть після демобілізації поверталися на Схід…

Джерело: 20 хвилин

 

Вибір читачів за тиждень

Відео