Найбільше книг про село написали тернопільські краєзнавці

Хто б що не казав, але невидима енергетична пуповина кожного сущого українця тягнеться не до міста, а до села. Українські села не схожі на всі інші на планеті Земля. Бо їхній духовний стержень започаткувався ще в часи Трипільської культури, а, може, й давніше, у момент творення всього сущого на даній території.

Наші села – це своєрідні прадавні духовні підвалини, могутні заряди-акумулятори, на яких тримається вся енергетична сув’язь всієї українськості: без них ми ніхто і ніщо. І хай би якою успішною не була міська людина, рано чи пізно її душа потягнеться до природи, до першовитоків.

Коли чую, як про когось кажуть, що він корінний міщанин, в душі лише усміхаюсь, адже насправді це не так. Першим було і є не місто, першим було сонце, земля, вітер, квіти, зело… Першим було село. У ньому формувалися народні традиції, звичаї, мова, пісня. Спробуйте хоча б на мить уявити нашу українськість без веснянок і гаївок, без Різдва і Великодня, Зелених свят, вечорниць, пісенного надвечір’я… Зрештою, без села.

Згідно з даними Держкомзему, щороку з мапи України зникають двадцять сіл. Це відбувається не тому, що село не здатне подолати сучасних проблем, а тому, що селянам заважають це робити, попросту не дають.

Ні для кого не секрет, що село в Україні – це душа народу, а щоб її знищити, завжди починали з руйнування  культурно-духовного середовища. І починали не з церкви чи школи, мови, а з географічних назв. Бо ж недарма кажуть: «Як корабель назвеш, так і попливеш».

Руку допомоги у ситуації, що склалася, «простягнуло» краєзнавство. Це та частина української інтелігенції, якій не байдужа доля історії рідного краю, адже без неї у нас не буде майбутнього.

Тернопільські краєзнавці серед інших в Україні найбільше надрукували історичних книг про свої села: чотиритомник «Тернопільський енциклопедичний словник» (2004-2009 рр.), тритомник «Тернопільщина. Історія міст і сіл» (головний науковий редактор обох проектів Богдан Мельничук та історик Віктор Уніят). Петро Федоришин написав про рідне село Біла Чортківського району «У водовертях Серету» і «Важкий кожух, але свій». Є у нас «Кривче. Село на пагорбах історії» двох авторів: земляка з Борщівщини Степана Яловеги та його внука Олександра Турчина; «Моя Красівка. Мала історія отчого краю» (Джура, Тернопіль) Олега Караванського; «Моя Кобзарівка» Ярослава Карпика; «Наша Богданівка: сторінки минулого та сьогодення» Михайла Шкільняка. Група талановитих мужів - Н. Мизак, І. Д. Балан, І. В. Романський створили унікальну книжку «Село на нашій Україні» до 600-річчя першої писемної згадки про Стрілківці Борщівського району.

Книга «Село — душа народу: Гермаківка у пам’яті та ідентичності» одного з вищезгаданих авторів, Нестора Мизака, присвячена 20-річчю незалежності України. 

   

Іван Шагай із Козівського району ще на початку Міленіуму видрукував справді епохальну книгу-працю «Село Бишки. Історія і боротьба за волю» (Лондон, Видавничий комітет).

Валентина СЕМЕНЯК

Фото автора

Вибір читачів за тиждень

Відео