Останнім часом усе частіше можна побачити людей у вишиванках. Їх одягають у дні релігійних і національних свят, на наукові конференції та громадські зібрання. Певне, сучасні українці інтуїтивно відчувають, що їм бракує таємних символів, які гармонізують життя. Адже у нашій вишивці закодовано генетичний код українця, який є нашим найсильнішим оберегом.
Про Наталю Гуль, умілицю декоративно-ужиткового мистецтва, я почула від своїх знайомих. Вони були у шаленому захваті від її вишитих робіт та тієї майстерності, з якою жінка створює свої картини, ікони, вишиті сорочки та сумочки. Тож сьогодні хочемо познайомити з цією талановитою майстринею читачів.
– Пані Наталю, розкажіть, будь-ласка, як Ви захопилися вишивкою?
– Вишивкою займатися не планувала. Спочатку була дитяча мрія навчитися малювати гарно, як батько. В сім’ї вишивала мама. Пам’ятаю, як вона мені купила подарункове видання «Художня вишивка» з великими кольоровими сторінками. Цю книжку я зберігаю і досі. Гортаючи її сторінки, з захопленням вдивлялася у чудові малюнки, де перед моїми очима змінювали один одного пейзажі та розквітали диво-квіти. Я не могла повірити, що усю цю красу можна зробити власними руками. А ще запам’яталися мені бабусині килими, бо вони виконані в унікальній техніці: на чорному тлі виткані квіткові орнаменти. Досі пам’ятаю ці пишні та соковиті півонії і хризантеми.
– Яким чином Ви почали втілювати свою мрію у життя?
– Щоб навчитись малювати, відвідувала гурток в будинку школяра. Та з гуртком не склалося, бо образилася на вчителя за те, що він не оцінив мого творчого підходу (сміється – авт.) та розірвав намальований мною малюнок. Я ще довго не могла збагнути, чому на уроці з графічного малюнка йому не сподобався мій глечик, розмальований різнокольоровими квітами. Дитинство змінила юність, яка диктувала свої вподобання та захоплення спортом, після закінчення школи був інститут, незабутні студентські роки, заміжжя, і лише під час вагітності знайшла час і згадала про свою дитячу сокровенну мрію.

– Ви пам’ятаєте свою першу вишивку?
– Не лише пам’ятаю, а й досі зберігаю! Це була картинка кошичка з яблуками, на ній я вчилася вишивати. Хоча так її і не завершила. Своїм захопленням вишивкою завдячую своїй подрузі Оксані Михаць. Першу велику картину вишила за її порадами. Усвідомлення того, що я змогла власними руками створити таку красу, надихнуло та окрилило до створення подальших робіт. Ось так непомітно для мене самої дитяча мрія почала втілюватися у життя. Тепер я вже можу впевнено сказати, що вмію малювати, правда, малюю не пензликом на папері, а голкою та ниткою на полотні.

– Пані Наталю, в яких техніках вишивки Ви працюєте? Які рукотвори є у вашій колекції? Над чим працюєте зараз?
– Вишиваю хрестиком на канві Аїда на домотканому та на гобеленному полотні. У моїй домашній колекції є картини, рушники, сорочки, сумки, а також дзеркальце з вишивкою. Щоб був повний комплект, мрію ще вишити до пари туфлі, вже й майстра з пошиву такї забаганки знайшла. Переконана, що кожна панянка повинна мати в своєму гардеробі не лише вишиту сорочку, але й вишиті туфлі. Мрію освоїти нові техніки вишивки, мережки, декоративних швів.
– Що найбільше любите вишивати? Чи підтримують Вас у цьому захопленні ваші рідні?
– Увесь вільний час я присвячую вишивці. Дуже мені подобалося вишивати пейзажі та казкові сюжети. Та насамперед одягнула себе та усю свою сім’ю – чоловіка Володимира та синів Тараса з Андрієм у вишиванки. Родина мене підтримує, адже розуміє, що вишивка стала невід’ємною частиною мого життя, моїм покликанням. Як тільки починала вишивати, то чоловік вважав, що це заняття мені швидко надокучить, а тепер дивується, що вишивка так мене захопила. Та найбільше я люблю вишивати ікони. Побачивши дизайнерські роботи образів болгарської вишивальниці Стоянки Іванової, виконані в техніці гобелену, надзвичайно захопилась і освоїла цю техніку.
– Чим гобеленна вишивка відрізняється від звичайної вишивки хрестиком?
- Вишивка на гобеленному полотні відрізняється від вишивки хрестиком. Для цього потрібне спеціальне полотно і сама вишивка здійснюється в один накид. Та найбільше мене вразило те, що роботи виходять як намальовані, що навіть з близька не помітно, що це вишиття, а не фарба. Тепер вже мої знайомі, дивлячись на вишиті мною картини перепитують, чи це часом не намальовано, а коли кажу, що це вишивка, ще довго потім приглядаються й дивуються, як мені таке вдається. На разі вишила та оформила два образи Святого Миколая та Ісуса Вседержителя. Мрію ще вишити до них пару. До Миколая – образ Богородиці Вифлиємської. Це єдина ікона на якій Божа Мати посміхається, оригінал цієї ікони знаходиться в Ізраїлі в храмі Різдва Богородиці. До Ісуса Вседержителя – ікону Казанської Богородиці.
– Коли Ви почали вишивати образи?
– Чекаючи на народження другого сина, вишила свою першу ікону «В руках Господа». На іконі зображений Ісус Христос, який тримає на руках дитину, зверху над ними, ніби обіймаючи, з розпростертими крилами парить в небі голуб. Робота виконана у сіро-біло-блакитних тонах.

– Вишиття ікон та образів, напевно потребує багато сил та часу?
– Вишиваючи ікону, відчуваю надзвичайне натхнення та підтримку, здається, ніби ще інша рука допомагає і додає сили. Буває так, що за цілий день так втомишся, що падаєш із ніг, але ввечері кортить бодай кілька хрестиків вишити, і звідкілясь беруться сили. На створенням однієї ікони працюю по півроку, настільки вишивка сакральних речей потребує скрупульозності, майстерності і безперечно певного душевного стану, умиротворення та благодаті. Я собі постановила, що поки не скінчиться війна в Україні, нічого, окрім образів, не вишиватиму..
– Пані Наталю, Ви вже більше 10 років займаєтесь вишивкою. На яких виставках експонувалися ваші роботи?
– Зі своїми вишиттям неодноразово брала участь у різноманітних виставках, спочатку на роботі(працюю у Збаразькому районному центрі зайнятості). Брала участь у виставці, присвяченій 20-літтю створення організації, яка відбувалася у Тернополі, де зайняла І місце. Також експонувала свої роботи у Збаражі у Замковому палаці у виставці «Я українець», з нагоди 200 річниці від дня народження Т.Г. Шевченка(09.03.2014р). Також брала участь у Першому всеукраїнському фестивалі національно-патріотичного мистецтва «Козацька слава – 2015» (03.05.2015 р).
– І на останок, що б Ви хотіли побажати нашим читачам?
– Я вдячна долі та тим людям, які зуміли заохотити мене до вишивки і відкрили цей незвіданий світ краси, творцем якої є ти сам. Ось уже десять років, як я вишиваю, і повірте, не уявляю своє життя без вишивки. Навіть у неділю, коли не можна нічого робити, я мушу погладити нитки та вишиття, щоб зарядитися енергією на увесь тиждень. А усіх збаражан закликаю взяти в руки голку та нитку і почати вишивати. Ви не лише заспокоїтесь та відпочинете від щоденної суєти, але й забезпечите усю свою сім’ю оригінальними, модними речами-оберегами, адже українська вишивка нині у тренді, та за допомогою вишиття прикрасите ваш дім, наповнивши його теплом та красою.
Джерело: narodne-slovo.te.ua