Хто з письменників не спить й іншим не дає це робити - дізнались на "Подільському карбі"

У кожного з нас є свій особливий острівець на планеті Земля, де ми з'являємось на світ. У когось це місто, у когось село, у когось - хутірець. У відомого українського письменника, професора Романа Лубківського - дивовижне село Острівець Теребовлянського району на Тернопіллі.

Оскільки поети - це незвичайні люди з витонченою і незбагненною душею, то і їхнє ставлення до рідного куточка особливе і не таке, як у всіх. Пан Роман живе у Львові, а в Острівці ще й досі пам'ятає кожний  кущик, кожну сільську хату. Особисто мені він нагадує багатодітного батька, бо повсякчас переймається селом, живе його проблемами і турботами. Нещодавно, вручаючи Лубківському у Кременці нагороду "Почесний громадянин міста", Дмитро Павличко сказав: "Це той чоловік, який нікому не дасть спати". На що письменник жартома відповів: "Сам не засну і вам не дам". І в цьому жарті є частка сакральної правди. Про таких кажуть: "Він до всього має діло". Ось і літературно-мистецький фестиваль "Подільський карб", приурочений до 90-річчя з Дня народження несправедливо забутого талановитого письменника Володимира Гжицького,  вже вдруге відбувся цьогоріч  з ініціативи Лубківського в його рідному селі. Започаткований був ще 20 років тому до сторічного ювілею мистця. Головні урочистості відбувалися в Острівецькій школі в кімнаті-музеї братів Гжицьких. Виявляється, у відомого письменника був не менш відомий рідний брат Степан, який прославився на весь світ як вчений, біохімік, доктор ветеринарної медицини, вчений кореспондент НАН України, академік, професор, автор понад 200 наукових робіт.

Група школярів провела  змістовну екскурсію життєвими сторінками письменника односельця для гостей, які зібралися на свято. Серед них були представники місцевої, районної та обласної влади, тернопільські та львівські письменники. Учні школи підготували концерт, у якому прозвучали пісні на вірші Гжицького. Тепла атмосфера непомітно об'єднала всіх у єдину родину. Коментуючи подію, Роман Лубківський сказав про братів Гжицьких: "На долю обох маленьких хлопчаків випало багато трагічних подій, але, незважаючи ні на що, вони завжди залишалися  патріотами. Письменник Дмитро Нитченко із Австралії, впорядковуючи якось архів, знайшов листа від Володимира Винниченка, у якому той пише: "Дякую вам за роман "Чорне озеро" (автор В. Гжицький). Прочитав і тепер розумію, чому радянська влада знищила цю людину".

Це село має велику історичну спадщину, звідси вийшли такі особистості як Осип Поборецький, Василь Побережний та інші. Вітаючи острівецьких школярів, пан Роман зауважив, що "ви зовсім інші, аніж учні 1948 року, які вчилися на рахівничках, змайстрованих із тоненьких вербових гілочок, але у ваших очах багато доброго і світлого, попереду у вас широка й довга життєва дорога". Справедливо зауважили про велич реабілітованого поета письменники Богдан Мельничук з Тернополя та Левко Різник зі Львова. Пан Левко, зокрема, наголосив: "Ми ще до кінця не усвідомили, що це був геніальний письменник. Більшовики забрали у нього 20 років життя, коли він працював у глибокій шахті, то йому було не до писання. Цей письменник ще потребує дослідження багатьох прискіпливих літературознавців. Гжицький, як це не дивно, сьогодні дуже актуальний і його треба читати. У повісті "Самшитовий гай" він настільки тонко й чуттєво передав психологічні моменти, що це просто вражає. Ми не вміємо цінувати свого, нам здається, що французи з австріяками кращі. А згадаймо  оповідання  письменника "Лось", яке вже стало христоматійним, у ньому людське передається через тваринну психологію. "Вкласти" у лося людську душу - у світовій літературі нема твору такого рівня. У своїй знаменитій трилогії "У світ широкий" використав  особисті переживання. Через цензуру писав так, щоб у ньому не побачили ворога народу. Себто своє мислення вмів переплавити в художній образ. Краєзнавець і письменник Михайло Ониськів, який не раз зустрічався із Гжицьким у редакції Теребовлянської газети в далекому 1958 році, а згодом і листувався з ним, поділився цікавими спогадами. Гортаючи первинне видання "Чорного озера" і порівнюючи його із книжкою, яка вийшла під пильним "оком" радянської цензури у 1968 році, Ониськів не знайшов жодного подібного абзацу - наскільки було знищено і сплюндровано сюжетну канву твору. І нічого дивного, адже завдяки метафоричним засобам у цьому романі, автор спрогнозував крах радянської системи і показав її антинародну суть. Мистецько-літературна академія справила добре враження, адже під час виступів йшлося про духовне відродження нашого краю і збереження його культурної та історичної спадщини.

 Відтак всі вирушили до хати, в якій народився Володимир Гжицький. Зараз там в одній з кімнат сільська бібліотека, яка... не опалюється. Приміщення потребує термінового капітального ремонту... Потому всі поїхали до колишнього відреставрованого сільського костелу, у якому відомий галичанин створив духовний центр греко-католицької церковної громади. Всередині та й знадвору ще багато роботи по впорядковуванню території, але, незважаючи на це, оптимістично налаштований Роман Лубківський вірить, що відкриття храму відбудеться 8 листопада, в день святого Димитрія Солунського. Як тільки ми переступили поріг храму, Лубківський аж ожив, почав розповідати про будівельно-реставраційні роботи, познайомив гостей із от. Віталієм. "Іване, принеси он ту ікону, - попросив одного з чоловіків. Ікона Матері Божої сиротливо тулилася до Царських врат, дбайливо обгорнутих поліетиленовою плівкою, оберігаючи їх від вапна. Її Лубківський привіз із Афін. Направду, цьому чоловікові  є про що згадати й розказати. 

 Та найцікавіша зустріч чекала попереду - із рідними сестрами Лубківського: Іванкою та Іриною. Вони з нетерпінням чекали на приїзд брата, якого люблять і шанують. Про це свідчить хоча б той факт, що світлина із його зображенням знаходиться на чільному місці в хаті - поряд з образами. 

Валентина СЕМЕНЯК

Фото автора     

  Довідка

Майбутній письменник Володимир Гжицький вчився у Тернопільській українській гімназії, воював в Українській Галицькій Армії. Згодом перейшов Збруч і добрався до столичного Харкова. Працював на різних роботах, навчався у Харківському інституті сільського господарства. "Трембітині тони" - перша поетична збірка. Багато писав для дітей і в харківських театрах ставили за його творами вистави.  Найбільшу славу йому приніс роман "Чорне озеро", який він написав після поїздки на Алтай, де вивчав життя тамтешніх жителів ойротів. Згодом був арештований. Заслання відбував у Республіці Комі. Реабілітацію отримав тільки після смерті Сталіна "за відсутністю в його діях складу злочину». У «післятабірний» час В. Ґжицький написав автобіографічну трилогію «У світ широкий» (1960), «Великі надії», «Ніч і день» (обидві 1963). Перші дві частини трилогії — це романи про шлях молодої людини, Миколи Гаєвського, українця з Галичини. Письменник відтворив долю героя від початку Першої світової війни, провів його через перебування в австрійській армії, в УГА. Художню автобіографію продовжено у творі «Ніч і день»: про беззаконня у таборі, політичний цинізм, злочини тодішньої влади перед мільйонами людей. З-під його пера вийшли історичні романи «Опришки» (1962), «Кармелюк» (1971), автобіографічна повість «Слово честі» (1968); ряд творів для дітей та про природу.

 

Вибір читачів за тиждень

Відео