Непересічною подією у культурно-мистецькому житті Тернопілля стала персональна виставка картин Миколи Шевчука - нашого земляка з Теребовлі, знаного в області та Україні художника, іконописця, скульптора, лауреата обласної літературно-мистецької премії імені Михайла Бойчука.

Експозиція відкрилася 30 жовтня в арт-галереї обласної організації Національної спілки художників України у день, коли Миколі Шевчуку виповнилося 50 років.

Відкриваючи виставку, голова спілки Ігор Дорош сказав, що Микола Шевчук, як знаний художник, заслуговує такої великої кількості шанувальників його творчості, які прийшли в арт-галерею.

Священики з Теребовлянщини отець Михайло та отець Степан благословили відкриття виставки.  

«Пан Микола розписав багато церков, де нині моляться парафіяни, - сказав, зокрема, отець Михайло. – У написаних ним образах є душа, що поєднується із Престолом Небесним. Микола Шевчук – великий патріот. Він автор одного з перших в Україні пам’ятників Небесній Сотні, який стоїть у Теребовлі. Зроблено його талановито, з душею. З благословення патріарха Київського і всієї Руси–України Філарета нещодавно пана Миколу як патріота, волонтера нагороджено відзнакою «За жертовність  і любов до України».

Привітав митця-іменинника голова обласної організації «Меморіалу» Богдан Хаварівський.

«Для мене велика честь мати у моїй рідній Теребовлі осередок «Меморіалу», який очолює людина високого таланту – Микола Шевчук, - сказав він. – Микола  народився у той самий день, що і Михайло Бойчук, великий очільник українського малярства, замордований  більшовицькою владою. У цьому бачу щось символічне, що ці дві людини народилися в один день, 30 жовтня. Коли переглянув виставку, зрозумів одне: твоє малярство, Миколо, дійсно – від Бога».

Ігор Дуда, директор обласного художнього музею згадав події 20-річної давності.

«До мене звернулися два архітектори із проханням зробити художню виставку. Це був Михайло Кузів та Микола Шевчук. Тоді я зрозумів, що архітектура втратила архітектора, але образотворче мистецтво набуло художника. Так, архітектор може стати художником, але художник не завжди, або навіть ніколи не зможе стати архітектором. Микола Шевчук збагатив творчу палітру Тернопільщини своїми самобутніми творами. Навіть та, перша виставка засвідчила, що ми маємо талановитого художника. Він вже тоді знайшов себе у мистецтві, знайшов свою палітру, свою тему, свій почерк. Власне, ми й сьогодні можемо переконатися у цьому тут, на цій виставці. Ота майстерність розвинулась, продовжилась і сформувалась», - наголосив Ігор Дуда.

На його переконання, митець не зупиняється на якійсь окремій темі. Художник-монументаліст, він розписує храми і робить це фахово. Лінія, якої дотримується митець, символізує двадцять перше століття. Це унікальне поєднання реалізму та модернізму. Шевчук знайшов між ними зв’язок, не переходячи до абстракції чи формалізму, неформального мистецтва. Це складний процес, але це шлях дуже благодатний і, напевно цим позначений початок XXI століття у творчості Миколи Шевчука.

«Бачу справи твої земні, людино». Цими словами почав свій виступ побратим та щирий порадник Микола Шевчука, заслужений художник України Богдан Ткачик.

«Ці слова на Майдані були дуже актуальними. Пригадую, як Микола створив там живу інсталяцію, маючи на собі лляне полотно, туніку, із написами «Усіх судити будуть діти! З ким ти сьогодні?» та «Служу народу України!». Він стояв на узвишші, де увечері побили наших дітей, а вранці він вже там був. Це говорить багато про людину. Він відрізняється від багатьох інших  художників тим, що у нього є своя громадянська позиція. Микола народився за кілька кілометрів від тих місць, де зародилась наша УПА… І він, як патріот, зараз допомагає нашим бійцям на передовій», - сказав Богдан Ткачик.

Митець з Тернополя Михайло Кузів – товариш і однокурсник Микола Шевчука, викладач Тернопільського педуніверситету, згадав спільні студентські роки і перші виставки.

«Знаю, що Миколина стежка до сьогоднішнього дня була нелегкою. Пригадую, як ми, молоді архітектори, мріяли стати художниками… А нинішній день, як своєрідний підсумок цієї дороги, такого своєрідного першого циклу творчості Миколи. Дивлячись на ці прекрасні роботи, скажу, що це – зрілість художника, який шукає і знаходить теми, прекрасно їх втілюючи на полотнах. Творчість його різноманітна, бо кругозір Миколин обширний. А сакральне, духовне мистецтво у його творчості посідає особливе місце. Я знаю, наскільки це глибоко віруюча людина. Зал, наповнений його роботами сяє, він заповнений картинами, що несуть позитивну енергетику, викликають і духовні, і патріотичні почуття, і, навіть певні фантазії. Адже багато його робіт сповнені модерновою проблематикою», - сказав Михайло Кузів і подарував своєму товаришу розкішний фоліант «Історія української ікони» із побажаннями, щоб роботи Миколи Шевчука були у наступних томах цього прекрасного видання.

Микола Шевчук із внучкою

«Картини Миколи Шевчука насправді світяться, бо світлі очі і світла душа у людини, яка їх створила, - звернувся до присутніх  заслужений журналіст України Олег Снітовський, давній товариш і побратим митця. – Їх тут, цих полотен, 72. І то досить символічно. Бо в сакральній геометрії число 72 – найважливіший символ, який асоціюється з іменем Бога. У цьому числі сконцентровані сили природи, Всесвіту, у ньому – суть Божественного начала. А молекули у структурі ДНК розташовані під кутом 72 градуси, як і кути п’ятигранника. А ще кажуть, що існує 72 ангельських чини. Тож ці 72 картини несуть в собі особливу печать і сутність. Знаєте, я не раз думав, з чого починаються картини, які пише Микола. Бачив, як створювалися десь із десяток полотен, які зараз у цьому залі. Думаєте, ці полотна розпочиналися із замішування фарб, певних ліній олівцем майбутнього сюжету? Так, це було, але, мені здається, Миколині картини починались і починаються з іншого. Із  болю, радості, емоційного сплеску-переживання, душевного поштовху. Я ніколи не чув, щоб він нарікав, що йому важко писати ту чи іншу картину. А воно і зрозуміло. Тому що богоугодна справа не може бути важкою. Бо той, хто творить, опікується Творцем. Миколині полотна – це своєрідна в’язь нашої історії, її минуле, сьогоднішній день і день майбутній. Задля цього майбутнього він і пішов на Майдан, лаштувався у дорогу і їхав на передову, щоб допомогти захисникам Вітчизни. Миколо, друже, нині ти живеш в Теребовлі, на лівому березі Гнізни. Щораз, коли виходиш з хати, тобі дивляться в очі Герої Небесної Сотні із створеного тобою пам’ятника, там, на правому березі моєї рідної, а тепер і тобі не чужої річки. Нехай разом з плином часу крізь роки несе свої води ця річечка, дорога нам спогадами. А створений тобою пам’ятник хай буде для тебе і всіх нас небесним, духовним камертоном, за яким ми маємо звіряти свої вчинки. Тож живи в гармонії із Господом, людьми і собою. Нехай тобі, друже, в цьому допомагають Всевишній, Природа, Час і сила волі».

Заслужений артист України Богдан Іваноньків підкреслив, що йому «дуже приємно стояти поруч зі цим надзвичайно талановитим, унікальним чоловіком. Переконаний, його роботи є і будуть мистецькою, духовною окрасою нашого краю, української культури. І не тільки. Бо українська культура невіддільна від європейської, світової культур. Що я бачу у його картинах? Я не фахівець, не мистецтвознавець. Але скажу одне. Живопис – це гармонія звуків, космос звуків, які передають почуття, бачення, людські пориви, бажання. І Микола все це передає в кольорах. І я бачу, що це – український живопис. У всіх його роботах я відчуваю – це малював українець. Щирий, глибокий, справжній патріот, який не говорить багато, а робить для України. І знаєте, чому? Та тому, що він інакше не може. Це його суть…».

Сам Микола Шевчук зізнався, що в роки після Майдану його душа увібрала в себе стільки болю, трагічних подій, трагедій, що часом писати картини було не просто. «Тому життя одного не вистачить, щоб віддати шану і живим, і мертвим, - сказав художник. - Й постаратися щось зробити для народжених, щоб вони пам’ятали про те, що сьогодні відбувається. Скажу кілька слів до своїх колег, митців-професіоналів. Нехай знайдуть собі тут дві-три роботи, які їм подобаються, і судять з них про мої мистецькі можливості. Ви самі бачите: роботи різнопланові, думаю, кожен може щось знайти собі до душі. А воно саме так, бо я намагаюсь усіх любити і добре ставитися до всіх, щиро дарувати свою душу усім, кого знаю, хто розуміється чи не розуміється на мистецтві. Зрештою, я і сам – різний. А ще хотів би подякувати дружині Оксані, сім’ї за багатолітню підтримку. Бо завдяки їм я маю можливість реалізовуватися в мистецтві як художник. Робота художника, громадська діяльність вимагають багато часу, спонукають жертвувати ним, спілкуванням у сім’ї. Але я вважаю, що маю ще одну родину - українську, де моя хата не з краю. Моя хата – вся Україна. Від Заходу – до Сходу і Криму. Тому, коли я щось і не зробив на власному подвір’ї, то значить, я зробив щось на нашому українському, загальному подвір’ї і зробив це від щирої душі».

З дружиною Оксаною

Ретроспективна виставка Миколи Шевчука має назву «У нашім раї на землі…».

Орест Сарматський

Фото автора