Вже сто разів для неї падав сріблястий сніг і танув навесні, вже сто разів зацвітали і відцвітали сади. Вже добру сотню раз ніжились у теплих ніжних променях колосочки на полях. І стільки ж разів для неї вступала в свої права, як сьогодні, золотокоса осінь.

Дозрівали яблука в садах, кружляли в осінньому танці пожовклі листочки з дерев. І саме тоді, коли починав дошкуляти холодний, прискіпливий вітер, далекого 1915 року 1 листопада народилась Параскева Георгіївна (нині Зух).
Народилась Параскева Георгіївна у селі Коханівка у сім`ї землеробів. Сім`я мала своє поле, і маленькій десятирічній дівчинці довелося прощатися з дитинством, і починати працювати, допомагати батькам.
Зростала Параскева із трьома сестричками. На жаль, друга сестра Олександра і наймолодша Тетяна давно померли, а третя Євдокія Канлайда проживає у Коханівці.
У 1931 році Параскева Георгіївна вийшла заміж за Максима Зуха із сусіднього села Решнівки. Нажили вони двійко дітей – Анатолія та Галину.
Життя у бабусі Параскеви було нелегким: війна, повоєнна розруха. Важко, дуже важко працювала вона у колгоспі. Сапала буряки, копала їх вручну і також вручну вантажила на машину. Копала лопатою картоплю, збирала і також вантажила на машину своїми мозолястими руками.
Платили тоді мало на трудодень, грошей не вистачало, тому чоловік Максим у 1954 році поїхав на заробітки у Херсон, ковалювати. Знайшов собі іншу жінку та й і залишився там жити, покинувши Параскеву з дітьми назавжди. Максима вже давно немає серед живих, він помер у 1985 році.
Жінка сама виховувала дітей. Із старшим сином побудували хату, яка зараз стоїть самотньою. На її материнську долю випало тяжке випробування − пережити і поховати сина Анатолія, який 17 років хворів.
Параскева Георгіївна проживає у дочки Галини. Бабуся у свої 100 років читає, правда, в окулярах, шиє і любить жартувати.
− Я щось не розумію, чому я так довго живу, – каже вона.
Джерело: narodne-slovo.te.ua