Найбільше в АТО з хорошого – це люди

… Донбас. Гул від танкових двигунів було чути за кілька кілометрів. Хвилин за 5 на горі зявилася перша бойова машина. За нею друга, третя, четверта… Колона військової техніки рухалася польовою дорогою в бік річки.

Як виявилося, підрозділ було піднято за “тривогою” і наказано вийти у визначеному районі, де виявлено підрозділи терористів.

Поки танковий підрозділ висувався у бік річки, у найвужчому місці військові інженери вже завершили встановлювати міст. Одна за одною бойові машини долали водну перешкоду і без зупинки рухалися далі. Приблизно в кілометрі від переправи колона наткнулася на засаду, зав’язався бій. Танки розвернулися у бойові порядки по фронту, почали переслідувати противника. Коли закінчився боєкомплект, один за одним вони почали виходити з бою, прикриваючи один одного.

В цей час у тилу почувся гул двигунів іншої танкової колони, яка отримала наказ вийти на підкріплення своїм побратимам. Як тільки танкісти, котрі щойно вийшли з бою, перетнули річку і відійшли у напрямку лісу, водну перешкоду вже долав інший танковий підрозділ. Бойові машини так само швидко форсували річку, виявили противника і почали його переслідувати. За пів години, знищивши залишки бойовиків, танкісти так само чітко і швидко, як попередній підрозділ, поверталися до місця постійної дислокації. Такі завдання у бойових умовах хлопцям доводилося виконувалися дуже часто, тому не дивно, що цього разу будь-яка ввідна виконувалася майже миттєво.

Серед танкістів більшість військовослужбовців добре знають, що таке передова, тому до навчань ставляться дуже серйозно. Навчалися, як під час реальних бойових дій. Всі команди надходили в ході руху колони. Зустріли противника, нанесли ураження, здійснили перегрупування, відпрацювавши, відійшли, а інший підрозділ вирушив переслідувати противника і наніс йому нищівного удару. Один з командирів танкових підрозділів з позивним Учень розповів: “Поки ми перебуваємо у районі відведення, заняття проводяться щоденно. По-перше, щоб не втрачати навички, а по-друге, частина людей в підрозділі призвана в шосту хвилю мобілізації, тому необхідно у стислі строки їх максимально навчити. Тренування йде щодня, бо на війні завжди є чому вчитися. Для підготовки танкового екіпажу потрібно близько місяця, щоб підрозділ самостійно міг виконувати поставлені завдання. Без взаємодії підрозділів у бою надзвичайно важко. Практично не буває тут і випадкових людей. Кожен займається саме тим, що йому до душі і що вміє найкраще. Буває, що командир танка хоче стати механіком-водієм і навпаки. На війні все по справжньому, тому ті, хто продовжують служити за контрактом, добре знають, для чого вони тут. Запорука успіху танкіста на передовій – нічого не боятися і йти вперед. Коли ми вийшли з передової сюди, наші з одного боку були раді, що зможуть відпочити, а з іншого - постійно переживали за тих, хто залишився без підтримки танків на передовій. Та хлопцям, які зараз на передовій, хочу сказати, що в будь який час доби, в будь-яку погоду у разі потреби за 10-15 хвилин ми вирушимо на допомогу”, – зізнався військовослужбовець.

Начальник інженерної служби бригади з позивним “Гетьман” зазначив, що завданням його підлеглих було забезпечити безперешкодне просування наший військ. Саме у бойових умовах стає добре зрозуміло, що без інженерних військ важко вести наступальні дії.

– Сьогодні ви бачили, як танкові підрозділи пройшли по важкому механізованому мості. Відпрацювали хлопці просто ідеально, але якби не було мосту, то навіть у найвужчому місці пройти зміг би лише один танк. Другий би вже не подолав водну перешкоду. Міст, по якому пройшли танки, було встановлено за 10-15 хвилин. Перед цим пройшла розвідка інженерно-розвідувальним дозором, які визначають ширину, глибину переправи та щільність грунту, – зазначив офіцер.

Механік-водій танка Т-64, тернополянин з позивним Абрек у зоні АТО вже вісім місяців.

– Строкову службу я служив на такому самому танку, але це було 25 років тому, – каже тернополянин. – Але, як кажуть, навички, здобуті у війську, не забуваються.  Тож під час навчань у Десні я швидко повернувся до строю. Найбільше в АТО з хорошого – це люди. Вони відверті, чесні, ні в кого немає за душею чогось темного. Найстрашніше – це не самі обстріли, бо їх було дуже багато. Важко, коли є втрати. Добре пам’ятаю, як поранили мого друга. Сьогодні, під час навчань, для мене важкого нічого не було, ми вже звикли. При подоланні таких перешкод, коли навколо багно, головне - слухати машину. Танк знає, як треба їхати, його потрібно чути. Жодна машина сьогодні не підвела, всі відпрацювали дуже добре, бо кожен розуміє відповідальність у майбутньому. Кожен старався, ось і вийшло.

Для танкіста важливо не лише знати добре свою справу, але працювати всім, як одне ціле. Один замешкався і екіпажу немає. Механік, навідник, командир, жоден не має права на помилку. Не можна розгубитися, розслабитися, запанікувати, тому в екіпажі не має бути жодного невпевненого в собі.

– Я механік, знаю добре машину, звісно може кожен з нас замінити один одного, але я можу і розгубитися, то ж повністю покладаємося на екіпаж. Мрія одна – повернутися додому і побачити дітей. Це наша країна, тут наші діти, жінки і ми сюди нікого не просили. Воювати починали не ми, чужі люди нас змушують а ми просто захищаємося, – зізнається наш земляк.

Леонід Матюхін,

Речник прес-центру штабу АТО,

Фото автора

 

Вибір читачів за тиждень

Відео