Те, як шльопають її шльопки, знає вся країна. Її пісні чути звідусіль: з радіоприймачів, телевізорів, на дискотеках та в ресторанах. І навіть ті, хто скептично ставиться до попсової музики, потайки підспівують хіти харизматичної суперблондинки Олі Полякової. 

19 листопада відома артистка презентувала грандіозну шоу-програму жителям нашого міста.  Як зустрічають співачку в інших містах і чому пісні артистки корисні для  здоров’я, про це Оля Полякова розповіла в ексклюзивному інтерв’ю виданню "Номер один".

- Олю, невід’ємною частиною Вашого образу є кокошник. Судячи з Ваших кліпів та виступів, у Вас, мабуть, зібралася велика колекція цих головних уборів. Чи підраховували, скільки їх у Вас? Де Ви їх купуєте, а потім зберігаєте?

- Нещодавно я нарахувала понад 100, але, чесно кажучи, мені важко назвати точну кількість кокошників, тому що їх дуже багато. Зазвичай вони створюються для зйомок конкретного кліпу: спочатку ми обмірковуємо загальну концепцію відео, а потім замовляємо розробку костюмів, включаючи кокошники. Дуже багато шедеврів створили для мене Віталій Дацюк, Леся Патока, Ганна Бублік. Деякі з них, на жаль, не витримують знімального процесу, а в тих, що зроблені на славу, я потім виходжу на сцену під час своїх виступів. Наприклад, кокошник у формі тризуба – найулюбленіший. Він вже має багату історію та якнайкраще ілюструє мою громадянську позицію. Але є і такі екземпляри, що зберігаються лише як пам’ять. Наприклад, найтяжчий кокошник у формі люстри з кліпу «Люлі» важить 17 кілограмів. На зйомках ми прив’язували його до дерева, щоб не звернути мені шиї. Зрозуміло, що вийти в цьому експонаті на сцену просто не можливо.

- На Вашу думку, що саме зробило Олю Полякову впізнаваним персонажем: телевізійні програми чи музичні проекти?

- Зіркою мене зробили лише суперхіти, які є в моєму репертуарі. Тому що співаку можуть принести популярність лише хороші пісні. І коли артисти це зрозуміють, тоді у нас будуть не лише голови, що співають по телебаченню, а з’являться виконавці, які почнуть працювати та створювати дійсно класну музику.

- Образ суперблондинки кардинально відрізняється від тієї Олі Полякової, яку знає її родина та друзі (чудова господиня, рукодільниця, хороший кухар), і Вашої ранньої творчості. Звідки у Вас з’явилась ідея з кокошником?

- Якщо говорити про характер та емоційність, то моя родина знає мене саме такою. Я абсолютно не змінююся, коли виходжу на сцену. На щастя, я навчилася радіти дрібницям та отримувати задоволення від кожного нового дня, тому перед своїми глядачами відверта. Коли я почала працювати з моїм продюсером Михайлом Ясинським, він запропонував мені звернутися до фольклорних традицій та одягти кокошник. Ми вирішили, що він необов’язково повинен бути традиційним, тому перший з них був у формі риби. Відтоді я з ними не розлучна і кожного разу сама вигадую ідеї для нових екземплярів.

- Ви працюєте у жанрі пародії. У свій час такі проекти принесли великий успіх Вєрці Сердючці й дуету «Потап та Настя Каменських». Сформований Вами образ - це близький для Вас за темпераментом проект чи, можливо, з досвіду колег по цеху Ви зрозуміли, що такий жанр здатний принести Вам популярність?

- Як я вже казала, образ суперблондинки у кокошнику – це не імідж, а справжня я, тому він мені дуже близький. Але я не працюю у жанрі пародій: Оля Полякова нікого не копіює. Я сама вигадала свій образ, тому ніхто не співає так, як це роблю я. Жанр пародій спробувала лише раз у житті на шоу «Як дві краплі» і, до речі, досить успішно – я перемогла! (Усміхається)

- Ви з легкістю говорите на будь-які теми і є доволі  самокритичною. Та все ж таки, є коло питань, які Ви не готові виставляти на обговорення широкої аудиторії?

- Я не складала переліку таких запитань, тому можу відповісти на будь-яке, навіть якщо воно стосується критики. Негативні коментарі мене, звісно, засмучують, але якщо критика конструктивна, чому б ні? Я тільки «за». Маю на увазі справжніх професіоналів у музичній сфері, а не Інтернет-користувачів, які нічого не досягли у своєму житті і вміють лише писати бридкі коментарі.

- Нещодавно в одному з телепроектів  Ваша родина продемонструвала будинок, в якому Ви живете. Скажіть, звідки у дівчини, яка виросла у місті, в статусній родині, такий потяг до садівництва, рослинництва тощо…

- Нічого дивного у цьому немає. Оскільки мої батьки дуже багато подорожували (тато працював за кордоном), я виросла у сільській місцевості, де жила моя бабуся. Звичайно, ходила на город, допомагала їй (наприклад, копала картоплю). Тому всі ці речі знайомі мені не з розповідей. Я дуже рано почала готувати. У 6 років уже пекла печиво, яке можна було їсти. Свій перший борщ приготувала у 10 років. І це був справжній борщ – з м’ясом, шкварками. Як бачите, здібності до кулінарії та садівництва у мене виявились дуже рано.

- Нерідко, коли співак досягає успіху в музичній кар’єрі, він переходить на новий рівень – як правило, це кіно. Чи бачите Ви себе в майбутньому в ролі актриси?

- Це, напевно, тільки у Голлівуді гонорари кінозірок вищі за гонорари співаків. Наші актори заробляють набагато менше артистів співочого жанру, тому для мене це був би крок назад у розвитку. (Жартує). А якщо серйозно, то мені було б цікаво знятися у кіно. Інша річ, що у нас його не створюють, а у російських фільмах брати участь сьогодні не доречно.

- Як у Західній Україні сприймають Ваш сценічний образ, який напряму асоціюється з країною-агресором - Росією?

- Я завжди казала і буду продовжувати казати, що кокошник – це споконвічний український головний убір. Величезні кокошники – це невід’ємна частина саме Київської Русі, столицею якої була не Москва, а наш рідний Київ. Наприклад, величезний кокошник із квітів, яким я завершую своє шоу, - це точна копія галичанського кокошника 17 сторіччя, в якому дівчата виходили заміж. Якщо пам’ятаєте, згідно з історією, Москва з’явилася набагато пізніше Київської Русі.

А якщо казати у глобальному сенсі, то головне не те, що в тебе на голові, а те, що в тебе у (!) голові. Я громадянка України з активною громадянською позицією. Важливо те, як я коментую події, що відбуваються у нашій країні. Не думаю, що хтось може сприйняти негативно той факт, що я не побоялася вийти на сцену російської премії RU.TV в кокошнику у формі тризубця.

- У період революції та початку воєнних дій на Сході багато виконавців скасували свої тури. Було, відверто кажучи, не до веселощів. Ви вже побували у ряді міст (в рамках свого туру). На Ваш погляд, українці вже вийшли з цього депресивного  стану?

- Кожного дня ми чуємо новини, від яких у нас ворушиться волосся на голові. Кожного дня нам підкидають нову порцію негативу. Не дивно, що країна знаходиться у стані маніакально-депресивного психозу. З людьми потрібно працювати. Якщо в Росії величезна кількість розважальних програм, то у нас на телебаченні просто немає чим відволікти глядачів. І так ми живемо вже півтора року. У цьому випадку моя музика – це чарівна пігулка, бюджетна психотерапія, яка покликана допомагати людям вийти з негативного стану. Хто, як не я, буде виводити українців з депресії? (Усміхається)

Джерело: gazeta1.com