теребовлянець Ігор Сороцький. У свої 22 роки він встиг провести понад півсотню матчів у професійному футболі, брав участь у фінальній частині Чемпіонату України серед аматорів та здобув два «золота» першості Тернопільської області. Про цього неординарного футболіста поведемо розмову сьогодні.

На футбол привів батько

– Ігорю, як розпочинав свій шлях у великий футбол?

– З 6-ти років став ходити на секцію футболу в теребовлянській ДЮСШ. Першим тренером був Олег Єфимович Стремінський. Згодом перебрався до Тернополя, де тренувався під керівництвом Василя Олександровича Матвійківа (нинішній директор ФК «Тернопіль» – авт.) у футбольній школі «Соколята». Там займався один рік, а після 9 класу поступив до педагогічного ліцею, де тренерами були Василь Петрович Івегеш та Анатолій Петрович Назаренко.

– Для становлення тебе як футболіста як багато дав батько, відомий у минулому футболіст тернопільської «Ниви» та харківського «Маяка» Ігор Сороцький-старший?

– Саме батько привів мене на перше тренування. Та й згодом давав мені багато порад, як діяти в тій чи іншій ситуації на футбольному полі, хоча сам мене не тренував.

– А чи доводилось бачити матчі за участю батька?

– Футбольні фотографії батька бачив, а спостерігав за його матчами лише тоді, коли він виступав за ветеранів теребовлянської «Ниви».

– У дитячо-юнацькому віці здобував серйозні перемоги?

– Особливих досягнень не мав. Можна пригадати хіба що ЗОШ №27, за яку я виступав на всеукраїнських змаганнях "Діджус-гол". У нагороду ми отримали поїздку до Італії на матч Серії А «Мілан» – «Лаціо» та ноутбуки. Також разом з кількома вихованцями «Соколят» виступав за команду «BRW-ВІК» з Володимир-Волинського у дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Але так сталося, що не вдалося поїхати з ними на фінал ДЮФЛ. 

В 11 класі дебютував за ФК «Тернопіль»

– Коли почав грати за основний склад ФК «Тернопіль»?

– В 11 класі, коли ще навчався в ліцеї. Тоді в чемпіонаті області була вимога, щоб у стартовому складі було кілька молодих гравців. Більше ігрового часу отримав, коли поступив на перший курс педагогічного університету. А згодом, у 2012 році, дебютував з командою в другій лізі. У тому сезоні зіграв за ФК «Тернопіль» десь 60-70 відсотків матчів за основний склад.

– Перехід у другу лігу з аматорів був не простим?

– Звісно, різниця між професійною й аматорською лігами була велика. У другій лізі все потрібно було робити швидше – як думати, так і грати.

– Свого часу ти залишив ФК «Тернопіль» через порушення спортивного режиму. З плином часу усвідомив, що вчинив неправильно?

– Те, що тоді сталося, – повністю моя провина. І рішення тренерів було правильним. Я належно усвідомив свій вчинок і більше подібного не повториться. Мені потрібно було зробити один крок назад (повернувшись в аматори), щоб потім – два кроки вперед. Вдруге я прийшов до ФК «Тернопіль», значно змужнівши, і вважаю, що зможу принести чимало користі команді у майбутньому.

– Чи не важко поєднувати виступи в першій і студентській лігах?

– Трохи важкувато грати два офіційних матчі на тиждень, тим більше, що поєдинки в студлізі доводиться проводити на футбольному полі педагогічного університету, дуже поганої якості. Відповідно через газон стаються різного роду болячки. Хоча, з іншого боку, студентська ліга – потрібні змагання, особливо для молодих футболістів. У студлізі вони отримують таку потрібну ігрову практику.

– Ти згадав про болячки. За коротку футбольну кар’єру мав серйозні травми?

– Бог милував. Серйозних травм не мав і хочеться, щоб так було і в майбутньому.

– У ФК «Тернопіль» уже встиг пограти на різних позиціях - від правого і центрального півзахисника до нападника. Яка позиція на футбольному полі тобі найкомфортніша?

– Для мене немає значення, на якій позиції грати. Де тренер поставить, там і гратиму і та позиція буде комфортною. Наразі більшість матчів у ФК «Тернопіль» як у моєму першому приході, так і в другому діяв справа у півзахисті. Зараз сталася така ситуація, що після того, як команду залишив її кращий бомбардир Богдан Семенець, тренери знаходяться у пошуках форварда і часто цю функцію доручають виконувати саме мені.

– А по житті завжди грав на позиції атакувального півзахисника?

– З дитячих років тренери бачили мене атакувальним півзахисником або нападником. Хоча можу зіграти і на інших позиціях, для мене головне – грати.

– Є футболісти-універсали, які однаково добре грають і на атаку, і на оборону. Із власних спостережень бачу, що тобі до вподоби атакувати, а не забирати м’яча…

– Справді, люблю більше атакувати, а відбір – це моя слабка сторона, над якою потрібно працювати.

У «професіоналах» забив три голи

– Ігорю, граючи цього сезону за теребовлянську «Ниву», ти забивав ледь не в кожному матчі, а перейшовши до Тернополя, – зрідка.

– По-перше, рівень оборонців у першій лізі значно вищий, ніж у чемпіонаті області. По-друге, ФК «Тернопіль» грає здебільшого в оборонний футбол, тому й голів забиваємо не так багато, як би того комусь хотілося. І, по правді кажучи, рівень обласних змагань останнім часом дещо впав. Хорошого рівня команди є лише в Заліщиках, Бурдяківцях та Бережанах, решта – слабші.

– Пам’ятаєш свої голи на професійному рівні?

– Пам'ятаю, адже їх було не так багато. У другій лізі відзначився одним голом, в першій – двома. Перший професійний гол забив стрийській «Скалі», в якої ФК «Тернопіль» удома виграв - 1:0. Тоді переправив м’яча у порожні ворота після прострілу Богдана Семенця. У першій лізі відзначився у ворота ФК «Суми», щоправда, той поєдинок ми програли - 1:4. А також у домашньому матчі проти охтирського «Нафтовика», в якого муніципали виграли - 1:0.

– Із трьох голів який був найважливіший?

– Гол забитий “Нафтовику», адже в команді була затяжна криза, конче потрібно було здобути три очки. Щоправда, той матч запам’ятався і моїм необов’язковим вилученням. Добре, що тоді команда змогла вистояти і в кінцевому рахунку перемогти.

– З ким із футболістів ФК «Тернопіль» тобі найкомфортніше взаємодіяти на полі?

– Зі всіма. Всіх знаю давно, тому розумію кожного футболіста, перефразовуючи відому приказку, з півпасу.

– В останніх трьох матчах у твоєму пасиві аж два вилучення. Чому так сталося, адже ти ніколи грубим гравцем не був?

– Загалом навіть не пригадаю, щоб раніше мене вилучали з поля, хіба що на рівні ДЮСШ. Та й ці червоні картки були не за грубу гру, а за розмови з арбітром. Визнаю, що то були мої помилки, був на емоціях і не зміг їх стримати.

Граючи проти «Шахтаря», думав, що знаходився уві сні

– Розпочавши футбольний сезон у Теребовлі, чи думав, що у 2015 році доведеться двічі зіграти проти донецького «Шахтаря»?

– Навіть якби були подібні думки, то не повірив би в них. Граючи проти «Шахтаря», думав, що знаходився уві сні.

– Що найбільше вразило у поєдинках за участю учасника Ліги чемпіонів?

– Найбільше вразив рівень футболу. У «Шахтарі» зібрані футболісти світового рівня, кожен вміє технічно поводитися з м’ячем.

– У цих поєдинках мав хоча б одну нагоду відзначитися?

– 100-відсоткових моментів не було. Був у Тернополі небезпечний штрафний удар наприкінці матчу, але воротар витягнув м’яча з нижнього кута.

– Футболками помінявся з якимось із «гірників»?
– Після тернопільського матчу обмінявся футболкою з Ісмаїлі. Щоправда, обмінявся умовно – він мені дав, а я йому – ні (сміється – авт.). Ісмаїлі не просив, та й я не думаю, що йому моя футболка потрібна.

Теребовлянські фани визнали кращим гравцем сезону

– Чи не шкода було тобі залишати теребовлянську команду перед поєдинками аматорського Кубка України проти «Руху» з його зірковими гравцями Алієвим та Шацьким?

– Звісно, хотілося ще допомогти команді в протистоянні з командою з Винників (Львівська обл.). Але у мене була домовленість зі спонсором ФК «Нива» Степаном Никеруйом, що я після 31 серпня зможу перейти до ФК «Тернопіль». Степан Степанович, а також тренери з розумінням поставилися до мого бажання грати в першій лізі, тому жодних перепон не чинили.

– Зараз, приїжджаючи додому в Теребовлю, не закидають тобі фанати, мовляв, залишив команду?

– Більшість фанатів – це мої друзі, всі мене зрозуміли, часто спілкуємось і ніхто на мене образи не тримає.

– Теребовлянські вболівальники визнали тебе кращим гравцем цього сезону. Для футболіста велике значення мають фанати та прості вболівальники?

– Найважливіше! Адже для кого ж тоді потрібно грати у футбол, як не для своїх симпатиків. Дуже дякую теребовлянським фанатам, які завжди мене і команду підтримували. Не в останню чергу завдяки їм «Нива» цьогоріч здобула чемпіонство, кубок та суперкубок області.

– Чи є в обласнім чемпіонаті команда, якій ти ще не забивав?

– Не вражав воріт команд зі Зборова, Заліщиків і, можливо, ще є якась одна.

– А чи є захисник в обласному чемпіонаті, проти якого тобі було грати складно?

– Цього сезону «Нива» грала проти «КАМа» з Бурдяківців, і в його складі у захисті діяв досвідчений Петро Бадло. Він дуже грамотно вибирав позицію і його було важко обіграти чи виграти повітряну боротьбу.

– За теребовлянську «Ниву» грає твій рідний брат Владислав. Чи хотів би, щоб і в ФК «Тернопіль» Ви зіграли разом, адже, напевне, на футбольному полі розумієте один одного з півслова?

– Звісно, що хотілося б. І брат, напевне, був би не проти. Тим більше, що Василь Івегеш запитував мене про брата, які в нього плани на зиму. Цілком можливо, що тренерський штаб муніципалів і запросить його на перегляд на тренувальний збір.

– За кар’єру були запрошення з інших клубів?

– Цього літа провів певний час на тренувальних зборах тернопільської «Ниви». Правда, перехід не відбувся. Я місяць тренувався з командою, в той час, коли з іншими підписували контракти за 4-5 днів. Мою долю відкладали на «завтра-післязавтра». Не було конкретики і я повернувся до Теребовлі. А вже незадовго надійшло запрошення з ФК «Тернопіль» і практично одразу я його прийняв.

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Чи маєш футбольну мрію?

– Як, напевно, кожен футболіст, хочеться грати в топ-клубах, виграти Лігу чемпіонів та й Чемпіонат світу. Усвідомлюю, що досягнути цього майже не реально, але мрії - на те вони і є мрії.

– На твій погляд, що потрібно зробити Ігореві Сороцькому, щоб грати у топ-клубі?

– Кожен день сумлінно тренуватися, віддавати всі сили і вміння на футбольному полі і, цілком можливо, тебе помітять скаути великих клубів.

– Тобто для тебе ФК «Тернопіль» – це свого роду трамплін для чергового стрибка в кар’єрі?

– Поки про це не думаю. Викладаюся, як можу, щоб бути корисним ФК «Тернопіль».

– Для тебе важливіше забити самому гол чи віддати результативну передачу?

– Головне, щоб команда перемагала. Футбол – це командна гра, і не важливо, хто забиває чи хто віддає, на першому місці - кінцевий результат матчу.

– Чи влаштовують тебе фінансові умови у ФК «Тернопіль»?

– Мене у Тернополі все влаштовує. Хоча не все так гладко, як би хотілося, однак вважаю, що ситуація у найближчий час виправиться.

– Чи є в тебе якісь футбольні забобони?

– Чогось такого немає. Лише коли знаходимося на базі перед домашніми матчами, ходимо помолитися та поставити свічку до церкви у Пронятині.

– Чи є якийсь футболіст, на якого ти хотів би бути схожим?

– Подобається, як грають Мессі і Криштіану Роналду. У дитинстві моїм кумиром був Андрій Шевченко.

– За яку команду вболіваєш?

– «Манчестер Юнайтед». Особливо мені подобалася гра цього англійського гранда, коли в ній виступали голландець Руд Ван Ністелрой, серб Німанія Відіч.

– Які сильні й слабкі сторони футболіста Сороцького?

– Не знаю, про це можуть говорити тренери, вболівальники, які на мою гру дивляться з боку.

– Хто заклав у тебе техніку – перший тренер чи це батьківські гени?

– Очевидно, перший тренер, адже багато тренувався під його керівництвом. Причому тренування були з м’ячами, а бігових вправ було обмаль. І нині, мабуть, як і кожен футболіст, більше полюбляю повозитися з м’ячем, ніж намотувати круги. Але і це потрібно робити, щоб закладався фундамент на весь футбольний рік.

– У дорослому футболі вибираєш номер один і той же чи як стається?

– Як виходить. Скажімо, раніше у ФК «Тернопіль» грав під дев'ятим номером, а коли нещодавно повернувся в команду, то отримав 16-й номер, під яким раніше виступав Богдан Семенець.

– Що потрібно зробити Сороцькому, щоб вийти на рівень хоча б 10 голів на сезон?

– Треба щодня працювати над собою, набиратися досвіду, тренуватися, на 200 відсотків викладатися. Тоді, думаю, можна буде забивати і більше, ніж 10 м’ячів на сезон.

– Ти родом з Теребовлі, а граєш за Тернопіль. Як влаштовано твій побут?

– Клуб знімає квартиру, в якій я живу разом з Ігорем Курилом і Сергієм Чернобаєм. Це добротна двокімнатна квартира зі всіма зручностями.

– Жіноча половина вболівальників ФК «Тернопіль» цікавляться, чи є в Ігоря Сороцького друга половинка?

– Я холостяк, дівчини поки не маю. Тому запрошую дівчат-вболівальниць на матчі ФК «Тернопіль».

Віталій Попович

ДОСЬЄ

Ігор Сороцький

Дата народження – 02.06.1994 р.

Місце народження – м. Теребовля.

Перший тренер – О. Є. Стремінський.

Амплуа – півзахисник.

Виступав за команди: «Соколята» (Тернопіль), «BRW-ВІК» (Володимир-Волинський), ДЮСШ (Тернопіль), ФК "Тернопіль-2", ФК Тернопіль", "Нива" (Теребовля).

За ФК «Тернопіль» на професійному рівні провів 51 матч та забив три голи у чемпіонаті і п'ять поєдинків у Кубку України.

Джерело: gazeta1.com