На жаль, нам у цьому плані особливо пишатися нічим. Але здоров’я, матеріальні негаразди, соціальна незахищеність людей похилого віку – це лише один бік проблеми, інший – психологічний. У нас чомусь побутує думка, що старим уже нічого не треба. Такий собі віковий шовінізм. Годі й говорити, що це абсолютно хибне уявлення.

Влада недостатньо піклується про літніх людей

Дітей ще змалечку вчать відноситися до старших з повагою, але далеко не всі так поступають і багато старших людей на схилі років стають самотніми і всіма забутими. Коли людина пішла на пенсію, її повсякденне життя різко змінюється, вона опиняється поза любимою роботою, поза колективом людей і стає самотньою, що дуже і дуже її пригнічує. Навіть у благополучних родинах вони чують неприємні слова: старий(-ра), пенсіонер(-ка), чого вам потрібно ще, беріть і відпочивайте собі тощо. Вона стає ніби чужою серед своїх. Особистість не має як себе реалізувати далі, часто у таких випадках з’являється депресія з думками «я вже нікому не потрібен(-а), для чого далі жити…» тощо.

У Теребовлянському районі про старших людей та людей з обмеженими можливостями піклується відділ соціально-побутової адаптації (заввідділом тут Лілія Якимчук) при Теребовлянському територіальному центрі. На щастя для людей, тут працюють чуйні, розуміючі працівники-професіонали. Саме завдяки їм усім 9 грудня ц.р. була організована в Теребовлянській центральній районній бібліотеці зустріч з людьми літнього віку. Задовго до цього працівники соцслужби назбирали близько 200 давніх фото міста і його людей, починаючи аж з 1912-13 рр. Зустріч проходила за круглим столом із чаєм і тістечками у невимушеній, ніби домашній атмосфері з фотовиставкою «Відлуння десятиріч».

Лілія Якимчук розповіла, що у них є ще геріатричне відділення «Надвечір’я» в с. Підгайчики, де переважно утримуються одинокі інваліди. А також у соцслужбі є ще одне медичне відділення в райцентрі.

– Наше медичне відділення в Теребовлі, – каже пані Лілія, – має багато різноманітних тренажерів для розробки всіх частин тіла людини. Невдовзі плануємо організувати ще фітотерапевтичні послуги, юридичні та психологічну адаптацію, адже у штаті передбачений психолог, але все впирається у кошти та гідне приміщення, які влада й держава не поспішають надавати. Всі кошти, які поступають централізовано, використали на придбання необхідного обладнання та ремонт нашого невеличкого приміщення. Останні два роки ми оббивали пороги районної і місцевої влади задля виділення просторішого приміщення, і нарешті вони пообіцяли щось конкретне, проте коштів і надалі катастрофічно не вистачає. Тому всі минулі роки зверталися (і робимо це нині) до підприємців і фермерів району. Ще минулого року вони значно нам допомагали, але цього року все зійшло нанівець. Очевидно, через війну на Сході.

Та працівники соціальної служби не падають духом.

– Наші співробітники, яких є близько 100 чоловік, роблять для гуманітарної їдальні та геріатричного відділення різні консервації, подарунки до свят, а соцробітники допомагають особисто підопічним вдома тощо.  Також ми їздили у Бучач, на Волинь з метою вивчення подібного досвіду. При нашому центрі функціонує гуманітарна їдальня «Гуманітар» для літніх одиноких людей, 40 з яких один раз на день (на обід) ходять туди харчуватися безкоштовно, також і всі інші послуги в нас безкоштовні повністю, – відзначила Лілія Якимчук.

Про літніх людей обіцяють згадувати не лише на свята

На початку зустрічі запрошені літні люди Теребовлі були сковані, похмурі, їх вирази обличчя ніби говорили: «І що ви ще у нас хочете?» Першим поштовхом до їх розради, виходу з тієї «равликової хатки» були виступи студентів Теребовлянського вищого училища культури. Так студент 1 курсу духового відділу Василь Козак на флейті чуттєво виконав «Прелюдію» Й. Баха – Ш. Гуно, потім студентка 4 курсу хорового відділу Ірина Блащук – джазову п’єсу, а студентка 3 курсу народного відділу Галина Тиха – «Прелюдію» А. Кос-Анатольського. Це було ніби вступом, та обличчя запрошених ще залишалися смутними, хоч очі дещо засяяли. Потім працівники бібліотеки читали вірші, а незмінна ведуча всіх заходів у ЦРБ Надія Хома говорила надзвичайно приємні й теплі слова. Так поступово і ненав’язливо крига танула, люди розслаблювались, затишок і тепло огортали їх. Повністю вони стали самими собою, коли почали виступати їх ровесники, активні мешканці Теребовлянщини. 72 річний Богдан Гнатюк енергійно розповів про свою 20-літню роботу на чолі районної соцслужби, продемонстрував свою книгу, написану в 2013 році до 25 роковин цього закладу. Також він казав, що ніколи не потрібно опускати руки, добрих, нездійснених справ на світі ще вдосталь: «Тож борімося, браття й сестри, найперше кожен сам з собою і перемагаймо, ми всі потрібні нашій громаді!»

Не менш енергійно виступав і Микола Ковальчук, який нещодавно випустив свою книгу про історію Теребовлянщини. 60-річна Олександра Розвадовська, теребовлянська поетеса і композитор, розповіла присутнім про своє нелегке життя, коли бувало і руки опускалися, і жити не хотілося, про своїх батьків, любов між якими все життя надихала її у тяжкі хвилини. А також вона заспівала та заграла на фортепіано свою пісню про Теребовлю, написану на її ж слова і музику. Ось аж після цього всі до єдиного інші літні люди почали й собі ділитися своїми спогадами, будувати плани на майбутнє (чого вони до цього і не сподівалися побачити-відчути!).

Чай, печиво і запашні осінні хризантеми довершили ідилію домашньої обстановки, запрошені обіцяли надалі частіше відвідувати подібні заходи, не впадати в депресію, бути активними. На закінчення вони попрохали директорку ТЦРБ Людмилу Крючініну виконати пісню Василя Симоненка «Лебеді материнства». Та погодилася і перший куплет співала сама, а потім всі її підхопили і чаруючі, зворушливі слова заполонили душі «покинутих» людей. Та й які тепер вони покинуті? Вони зрозуміли головне: потрібно жити, активно жити і творити, робити добро іншим.

Працівники Теребовлянської соцслужби обіцяють і надалі робити все можливе й неможливе задля адаптації літніх людей, покращення їх дозвілля та залучення до активного життя міської громади.

Джерело:  gazeta1.com