«Терен» продовжує цикл публікацій про непросту ситуацію, що склалась  у фермерському русі на Тернопільщині, де сільські господарі буквально балансують між збитками та прибутками.

   Сьогодні, як і попереднього разу, наш співрозмовник – голова Асоціації фермерських господарств Тернопільщини Євген Дуфанець.

  - Пане Євгене, новина про безвізовий режим з Євросоюзом дещо «притінила» інший факт – про запровадження зони вільної торгівлі з 2016 року. То що, має шанс український фермер вільно доставляти свою продукцію у Європу?

- Так, ми кажемо про зону вільної торгівлі вже з першого січня 2016 року. А що це дасть нам? Адже фермер не зможе вільно продавати вирощене за кордон, бо для цього мають бути відповідні сертифікати, виконані інші вимоги ЄС, щодо поставок туди сільськогосподарської продукції чи продуктів їх переробки. А європейські виробники вже готові до цього і будуть нам давати цю продукцію.

  - Це вплине на цінову політику українського фермера?

 - Виникатиме така ситуація, коли ми не зможемо свою продукцію експортувати, а сюди йтиме продукція європейських фермерів. Це – загроза внутрішньому ринку цін на сільськогосподарську продукцію. У свою чергу, це може призвести до збитковості фермерських господарств, їхнього банкрутства. Для цього на рівні уряду мають бути певні важелі, рішення про спрощену систему доступу на зовнішні ринки. Адже для того, щоб виходити на європейський ринок, все потрібно вводити в базу даних: яким зерном сіяли, чим і скільки ви його обробляли, як і чим ви його везли. Це цілий ланцюжок, який засвідчує продовольчу безпеку продукції, яку ми хочемо поставляти в Європу. І Євросоюз навіть готовий на це виділити частину коштів, але це має бути державна політика, держава має це частково фінансувати і стимулювати цей процес. В тому числі, йдеться про перехід на систему точного землеробства.

   - У чому її суть?

- Точне землеробство - це  цілісна система, оптимізація сільськогосподарського виробництва за рахунок застосування інформації про ту чи іншу культуру, використання  передових технологій і методів. Це і  планування сільськогосподарського виробництва, і обробка ґрунту, а ще - посів, застосування хімікатів, післязбиральна обробка ґрунту.  Тут же - впровадження нових технологій,  таких як системи глобального позиціонування GPS, навіть використання  аерофотознімків і знімків з супутників, спеціальні програми для агроменеджменту на базі геоінформаційних систем. Все це використовуються для точнішої оцінки густини висіву, розрахунку норм внесення добрив і засобів захисту рослин, точнішого прогнозу врожайності, зрештою, фінансового планування. 

    - Тобто, це ті чинники системи точного землеробства, які застосовують зарубіжні фермери?

- Саме так. І Європа у нас цього вимагає. Вона хоче знати, чи безпечна продукція, яку їй доставляють.  Розумієте, яка тут ситуація, от австрійські колеги нам ще кілька років тому казали, що нам треба робити точний аналіз ґрунтів і це потрібно здійснювати незалежно від того, хоче цього фермер чи не хоче. Це має робити кожних 5-7 років незалежна служба, яка братиме взірці ґрунту і даватиме рекомендації, щоб поліпшити структуру ґрунту, підвищити вміст гумусу. А ми цього не робимо. От Білорусія, на відміну від нас, за останніх 10 років суттєво збільшила вміст гумусу, а ми – різко зменшили його вміст. Зізнаємось, ми за інерцією хвалимося, що у нас найкращі в світі чорноземи. Та в нас за такої ситуації, як зараз, через 10-15 років може бути не чорнозем, а виснажена земля.

   - При цьому, європейці кажуть, що наша сільськогосподарська продукція часто смачніша від їхньої.

  - Так, поки що, наша продукція є конкурентною на європейському та американському ринках через те, що вона досить екологічно чиста, з мінімальною кількістю, а то і за відсутності у ній шкідливих речовин. Та ситуація може змінитися, коли за цим не слідкувати. Мало того, європейці готові нам платити набагато більше за таку екологічно чисту продукцію.

  - Але ж вони повинні знати, що вона є саме такою, якісною?

  - Ось то воно і є. Європеєць має знати, що шкідливих домішок немає не тільки в кінцевій продукції, але і в землі, де вона вирощувалась, чим її підживляли, тобто, все має бути сертифікованим. Наприклад, Молдова, виконуючи вимоги Євросоюзу, довела рівень шкідливих домішок у своїй продукції до безпечного рівня, водночас, сертифікуючи свою продукцію, що дозволяє її поставляти в країни ЄС.

  - Там цьому, напевно, сприяє держава?

  - Саме так, про що не скажеш про Україну. І мені просто дивно, що політики не розуміють, що, наприклад, середній розмір фермерського господарства в Європі – 14 гектарів, а у нас є фермерські господарства, які мають і по 50, і по 100, і по більше гектарів. А в Європі уряди підтримують невеличкі сімейні фермерські господарства. Або, хіба це годиться, їздити у Дніпропетровськ, Запоріжжя і вивчати, як там організовуються сімейні тваринницькі ферми? Але в цих областях влада підтримує такі форми фермерського господарювання…

  - Мені довелося минулого тижня побувати у наших сусідів – на Рівненщині. Так там фермери отримали один мільйон гривень з місцевого бюджету!

   - Я знаю про це. У Рівненській області цього року 20 аграріїв взяли позики із обласного бюджету на ведення свого господарства. Гроші спрямували на закупівлю палива, насіння, добрив та сільськогосподарської техніки. Позики, у розмірі по 50 тисяч гривень під два відсотки річних, вони повертатимуть упродовж п’яти років. Там навіть прийнято програму підтримки фермерських господарств на наступне п’ятиріччя – 2016-2020 роки. Згідно неї, позичальникам надаватимуться вдвічі більші пільгові кредити у сумі 100 тисяч гривень на придбання техніки, обладнання палива та насіння. Разом з тим, на будівництво та реконструкцію тваринницьких приміщень та закупівлю поголів’я тварин фермери зможуть взяти кредити на суму 200 тисяч гривень.

    - Яка ж підтримка фермерства з боку місцевої влади у нашій області?

   - Тернопільщина – єдина в Україні область, яка десятиліттями не виділяє на розвиток фермерства жодної копійки. А  в інших областях виділяють і 2мільйони, і 3мльйони, є й такі, що по 20  й 30 мільйонів гривень виділяють. Тому, там розвивається і садівництво, і овочівництво, і сімейні тваринницькі ферми. Бо місцева влада стимулює їхній розвиток. Стимулює  і контролює розвиток цих фермерських господарств.  Правда, вже в нашій облдержадміністрації сказали, що у 2016 році готові чимось допомогти розвитку фермерства, зокрема, тим фермерам, що займаються тваринництвом.

  - А щодо міжнародних грантів, програм для розвитку фермерських господарств, яка тут ситуація?

    - Знову ж таки, у сусідніх областях фермерам вдається заполучити у 5-10 разів грантів більше, ніж на Тернопільщині. У нас же часто навіть немає кому підготувати пакет документів. Тут місцева влада  повинна допомогти тим, хто готовий в’язати участь у реалізації міжнародного гранту чи програми. Чому в інших областях це робиться? Бо там місцева влада виступає гарантом, що гроші не зникнуть, що їх обов’язково використають за призначенням. І влада повинна частково фінансувати таку грантову програму. Але цього, на жаль, у нас немає.

  - З владою, все зрозуміло, хоча, тут ще є певна надія. А що ще гальмує розвиток фермерства?

   - Ну, скажімо, таке. От, збільшили орендну плату за землю під сільськогосподарськими дворами. Так фермери, які готові були викупити старі господарські будівлі і на їх основі щось нове будувати, відмовляються від цього, бо дуже високі податки за оренду. Це теж гальмує розвиток фермерства.

   Або  використання підземних вод. Це ж страх, яка бюрократія,  доходить до абсурду. Наприклад, коли фермер черпає воду з криниці і дає воду худобі, це можна, а як він опустив туди насос, то вже – ні, бо на це треба мати дозвіл на спецводокористування, купу різних довідок. Тож треба провести паспортизацію всіх артезіанських свердловин, виробити для них технічні паспорти, спецдозволи, рекомендації з водокористування, щоб вивільнити фермерів від зайвих клопотів на шляху до сертифікації своєї продукції за європейськими вимогами.   

    - Коли ми йдемо до Європи, то маємо мати, яка кажуть, «дорожню карту», чіткі правила гри?

   - Саме так. Щоб фермер мав стимул і державну підтримку, починаючи від виробництва і закінчуючи логістикою, доставкою готової продукції. От Євросоюз зробив нам відтермінування щодо забезпечення сіл бойнями. А ми цього не зробили. Але так довго не може тривати, є ж певні вимоги. І я вже повторюю, з якою продукцією ми підемо в Європу? А це ж створення робочих місць, інфраструктура, благоустрій села…

      Втомлений від бюрократичних перепон, перевірок та часто байдужістю з боку влади, тернопільський фермер, пустившись у «вільне плавання»,  сподівається, що влада таки зрозуміє важливість розвитку сімейного фермерства. Сільські господарі мають надію, що уряд формуватиме сприятливе середовище для розвитку фермерських господарств. А то скидається на те, що урядовці лише ускладнюють життя аграріїв, в тому числі й фермерів. Жити і нормально працювати в такій атмосфері – дуже складно. Хоча, навіть в цих умовах невизначеності і  непередбачуваності дій влади, на Тернопільщині є справжні ентузіасти, сільські господарі, котрі, не сподіваючись на допомогу держави, докладаючи величезних зусиль, таки зуміли створити міцні фермерські господарства. Та про це – у наших наступних публікаціях.

Олег СНІТОВСЬКИЙ