На Тернопільщині розпочинається карнавал з нагоди святкування Маланки

Село Горошова на Тернопільщині десятиліттями проводить фольклорне свято, приурочене празнику Меланки   

   Тут давні фольклорні традиції збереглися не лише в переказах чи легендах, а й набули нових рис, увібравши в себе селянську мудрість, гумор та самоіронію. Раз на рік, а саме в ніч з 13 на 14 січня це село змінює обличчя. Мало не всі односельчани  переодягаються у заздалегідь приготовлені костюми, прилаштовують маски і виходять на вулицю. І є щось містично­хвилююче в оцьому масовому дійстві, яке охоплює все село. Поволеньки з усіх закутків сюди, до Горошови, що у Борщівському районі на Тернопільщині, люди йдуть, їдуть, ковзають, пересуваються на  саморобних диво­механізмах, ходулях, а хто не може від старості, того несуть до центру села. Там, пізно увечері розпочинається те, на що вони чекали цілий рік. Це – Маланка...

                            До Маланки – будь готовий!

    ...Це село називають своєрідною нічною «столицею» Маланки. Саме «нічною», бо празник Маланки в деяких селах триває вдень, а в Горошові – тільки у вечірньо-нічний час і аж до ранку наступного дня.

    Найстаріша мешканка села, Дана Щербань свого часу згадувала, що відколи пам’ятала себе і прародичів, то Маланка завжди була святом, яке захоплювало своїм особливим духом всеньке село. І то непросто було, особливо в атеїстичні часи, вийти на сільську вулицю в образі сил, що відображають Добро і Зло, вбратися в українські вишиванки, надягнути кожуха, приклеїти довгі вуса.

   - Розганяли Маланку не раз, - розповідає мешканка села Леся Козак . – Що вже не робила влада, але ніхто ніколи не міг перешкодити тому, що задумали люди. А тоді, видно, партійне начальство махнуло на це все рукою, мовляв, хай роблять, що хочуть, в тій глибинці, яку з одного боку омивають дністрові води, а з іншого підпирають круті схили, каже пані Леся. .

    Особливого розмаху празник Маланки набув в останнє десятиліття. Люди тут заможні. Дністровський каньйон зі своїм мікрокліматом дозволяє вирощувати усіляку городину, особливо помідори. У велетенських теплицях селяни збирають чималенькі врожаї. Є зиск працювати усій родині. Тож коштів вистачає і на господарство і на те, щоб згодом, уже напередодні старого Нового року, придумати й виготовити власноруч оригінальний костюм чи більше того, гігантську фігуру якогось містичного героя.

     Та, напевно, чи не найголовніше, вбрати головного персонажа – Маланку. Це має бути підліток, парубок, якого упродовж години – другої переодягають в дівочий одяг. Процедура ця складна і тривала. Наприклад, мешканці села Ганні Лопатюк та її матері Наталії переважно вдається збирати Маланку щонайменше за

дві години. Визначений парубоцькою громадою юнак у числі ще дванадцятьох хлопців входитиме до окремого гурту, чи „партії”, яка, маючи свою дільницю, обходитиме конкретні двори, де мешкають дівчата. Іншою територію „ розпоряджаються” інші гурти. Домоткані крайка, запаска, стрічки, пруг – на голову, коралі-цьомки, віточка шпарагуса, маса усіляких намистин, цяцьок, паперова ружа – це не повний перелік того, у що вдягають Маланку і що чіпають на неї. 

    Але, якщо ви думаєте, що вам легко вдасться побачити, як же «водять Маланку» в Горошовій, то ви глибоко помиляєтесь.

                                    Пароль: Маланка

    Десь за п’ять чи більше кілометрів до села вас перестрінуть місцеві парубки, переодягнуті в «даїшників», як вони кажуть. Поруч – шлагбаум, біля нього – група різношерстної громади в різноманітних одежах – від «вояка» Першої світової із «дубельтівкою», бійця АТО - до «гітлерівця» з витесаним із верби автоматом. І вся ця братія, жартуючи, оточить ваш автомобіль, ненастирливо вимагаючи одного – грошей. Але навіть якщо ви розрахувалися з цими «митниками», то це ще не означає, що ви легко доберетеся на сільське свято.

    За найближчим поворотом дорогу перекриють «матері-героїні» з кількома немовлятами-ляльками на руках. І хіба ви зможете залишатися байдужим, враховуючи, що перед вами «мати-годівниця», яка демонструє перед вікном велетенські надувні груди, нібито набубнявілі від молока? Адже ж вона щось хоче собі купити, аби в дитини була здорова мати, то хіба ви пошкодуєте три чи п’ять гривень? І не біда, що «груди» оті вміло виготовлені з вати чи з надутих рукавиць й прилаштовані там, де вони мають бути, а «мати» – то добре замаскований хлопець. Ви посмієтесь і поїдете далі. А там ще зустрінете «санітарку», яка вимагатиме «папір» про те, що ви не хворієте на СНІД, що ви не сепаратист і їдете сюди не з так званих ДНР чи ЛНР і не маєте жодного стосунку до ІДІЛ та Росії. Далі вас оточать тутешні «повії» - знову ж таки переодягнені дівчата і хлопці, а ще далі – «циганки».  

    Щоразу ви буде платити все менше і менше, думаючи: «Коли ж то все закінчиться, де ж та Горошова?». І вже разів зо двадцять повторите тим, хто вас перепиняє, своєрідний пароль – «Маланка!»,  та знесилені очікуванням, поїдете далі. А як побачите у видолинку море вогнів, почуєте суцільний гул, а в небі раз у раз блисне сніп феєрверку, то можете полегшено зітхнути – ви на фінішній прямій до Горошової. Отож, наберіться духу, ба, навіть сміливості – вперед, на сільський майдан! Саме там вас невдовзі захопить отой вир, людський вихор. І  станете ви частинкою вселенського карнавалу, який зветься просто – Маланка.

                   Це – вам не Ріо –де –Жанейро, це – Горошова!

    Щоразу центральною фігурою свята є певний символ.

Був тут і Вогненний Собака, згідно із східним календарем, була і  Свиня, чи Кабан, водили тут і Бика або ж – Буйвола, решта символічних знаків Зодіаку. Цього року це – Червона Мавпа.

Напередодні ї, мавп різних розмірів сільські умільці виготовляли

із різноманітних матеріалів – пінопласту, старих автомобільних шин, діжок, залишків поліетиленової плівки, шматків полотна. Головне, аби вийшло все не стільки досконало, як весело і самобутньо. А ще ви тут зможете угледіти  „Дракона”, „Метелика”, „Діда Мороза”, „Кінг-Конга», «Рибу-кита», «Титаніка», «Динозаврів» - теж різновеликих розмірів. І  не ображайтеся, якщо вас, жартуючи, візьмуть під руки «пірати», обнімуть «сніжинки» із щетиною на щоках чи полоскоче «бандит з великої дороги». Та й коли раптом хтось гаркне під вухо, то теж не виходьте з себе, - то щось страшне рогате й волохате, з великими очиськами хотіло вам подякувати за те, що ви сюди приїхали…

     Йдуть і йдуть колони, здійснюючи коло пошани на центральному  майдані. Своєрідний калейдоскоп епох, казкових героїв, персонажів кінострічок, відомих політиків. І все це щось говорить, вигукує, співає, кричить, вищить, сміється, завиває, мало не плаче. Звивається в ритмі танцю ота людська різнокольорова ріка, береги якої - глядачі, переважно із сусідніх сіл, далеких і близьких міст, де вже чули і хотіли самі побачити, що ж то воно таке, ота «горошівська Маланка»? 

    Гуркіт мотоциклів перекриває музику і співи – на вулицю в’їжджають місцеві байкери. Вони – у масках. А ще – ви побачите постаті в образі мавпочок. „Індійці”, „черниці, „цигани”, „жовніри”, героїні «Тисячі і однієї ночі», - всі вони ходіть гуртом і поодинці серед величезної юрби народу, що заполонив сільський майдан.  А що то за знайомі обличчя? Ой леле, невже сюди приїхали імениті політики – президенти і прем’єри, «начальники» партій, керівники фракцій, коаліцій та вже з ними? Так. І вони «є» тут, в Горошові. З юрби лунають, ну дуже сміливі репліки на адресу того чи іншого політика, олігарха, в  якому й важко впізнати Миколу із сусідньої вулиці чи Марійку із околиці. Усе зуміли відобразити учасники карнавалу: і курс долара, і тарифи, і стосунки з Росією, і ставлення до Євросоюзу, і ситуацію на Донбасі не забули, не кажучи вже про Путіна, кілька зганьблених масок якого можна нарахувати у карнавальній юрбі...

    …Запах шашликів лоскоче ніздрі, смажена ковбаска по-горошівськи, в якій «у сантиметрі ковбаси – сантиметр м’яса», зваблює вас і ось ви вже смакуєте отой справжній витвір кулінарного  мистецтва. І не відмовляйтесь, якщо вам наллють «келішок натурпродукту». Скуштуйте, якщо ви не за кермом. А якщо за кермом, то не жалійте собі, хекніть, скуштуйте більше, а потім – залишіться ночувати в Горошові.

                         Віч – на – віч з Маланкою. І не одною

       Запитаєте, а де ж, власне, Маланка, героїня, задля якої й організовано це свято? Не переживайте. Вона появиться згодом, десь за північ. Маланок неодмінно буде багато. Розцяцьковані, підкреслено «цнотливі», у барвистих хустинах і спідницях  парубки в оточенні «наречених»  роблять, як тут кажуть, різноманітні «геци» або «грають вар’ята». Вони можуть зайти до будь-якої домівки, наробити в хаті переполоху, щось та й десь вимастити чимось, розлити воду, розсипати збіжжя – усе це дозволено, усе це нині можна, бо то – Маланка, коли ж, як не зараз, усе це робити?!

    А тим часом сільський майдан дихає, вирує, живе своїм самобутнім життям. Тут органічно переплелися народний гумор і влучна пародія на день сьогоднішній. Водночас, разом із «плачем» героїнь телесеріалів та показним «суперменством» інших телегероїв майдан не позбавлений суто українських, галицьких рис зимового дійства. Народні, фольклорні персонажі у цьому велелюдді своєю появою нагадують, що все-таки витоки Маланки – в далеких українських традиціях, які зуміли зберегти жителі Горошової...

...Уже десь під ранок багатоголоссям звучатимуть на майдані здравиці. За щасливий, Новий 2016 рік, за радість у родинах, за те, щоб добре вродили помідори і риба в Дністрі клювала. І щоб усі, хто прийшов сюди, дожили до наступної Маланки і добралися знову на свято, аби в єдиному пориві захопитися побаченим тут, у цьому галицькому селі, своєрідному духовному епіцентрі Прикарпаття, де є одне на всіх захоплення – феєрія нічної Маланки...

   Олег СНІТОВСЬКИЙ                                              

Фото автора     

 

 

Вибір читачів за тиждень

Відео