Популярність тернопільського гурту «Los Colorados» полягає у тому, що широке визнання хлопці отримали за кордоном. В Україні вони теж знайшли свого слухача. «Терен» поспілкувався з одним із лідерів гурту «Los Colorados», автором альманаху «Сільські вісті» Ростиславом Фуком.

- Коли вперше відбулось знайомство з музикою і відколи музика стала для Вас не лише захопленням, а й роботою? 

- Всі ми оточені музикою, від неї не втечеш. В моєму домі так було завжди, бо тато в мене також музикант, постійно грав по весіллях і різних дефілядах. Потім мене записали на фортепіано в музичну школу і з того часу я зрозумів, що стаю помаленьку ненавидіти музику. Аж поки одного разу не купив собі касету Metallica “Kill’em all”, і з того часу почався рок-н-рол. Спочатку були барабани, а вже пізніше і гітара. А роботою музика стала вже в інституті, коли почав підігрувати татові на весіллях і мати з того пару копійок, а щоб серйозно, то в Колорадосах, коли суто тим займався і почав жити з того.

- Ви – один із засновників відомого гурту «Los Colorados», який завдяки виконанню пісні Кеті Перрі «Hot N Cold» підірвав Інтернет. З чого розпочиналась історія «Los Colorados»?

- Почалось з трьох друзів, які працювали в фотолабораторії і грали в вільний від роботи час для себе. Решту можна прочитати в інших інтерв’ю. Від себе додам, що ті троє так далі і грають в тому ж гурті.

- Після підписання контракту з «Motor Music», Ви прожили певний час в Німеччині, виступали перед мільйонною аудиторією, зняли ролик до Євро-2012 «I like to move it», записали кавер-пісню, яка крутилась на німецькому ZDF каналі, який досвід для гурту дала ця країна? 

- Досвід був у всьому – від студійної роботи зі звукорежисером, який в свій час записував Helloween і Selig, до деколи щоденних концертів і промотурів.

- Розкажіть, як у Німеччині ставляться до творчості «Los Colorados»? 

- Німці – дивна публіка. Під час концерту не зрозумієш – подобається їм твоя музика чи ні. Стоять собі тихенько, попивають пиво, але після кожної пісні голосно аплодують, а після виступу по декілька разів кличуть на біс. Ну, якщо нас викликали на біс постійно, то, напевно, чимось ми їх зачіпали.

- Які відмінності музичного ринку Німеччини і України?

- Є дві відмінності: в плані продукту і в плані заробітку. Продукт на німцях зазвичай дуже якісний, там зовсім нема в телевізорі пісень типу «Шльопки…». На каналі ZDF Kultur транслюють живі концерти від класичних до метальових. Тай взагалі, по всій країні я ніде не бачив жодного виконавця, який би нагло виступав під фонограму. Всі – виключно з живими музикантами. На рахунок заробітку, то там більше доводиться платити податків, аніж заробити собі в кишеню. Ціла купа бюрократів-спиногризів. В нас простіше – відіграв, забрав гроші в кишеню, і щастя-здоров’я.

 - Гурт «Los Colorados» виступав у багатьох країнах: Канаді , Німеччині, Росії та інших Розкажіть про веселі історії та випадки з життя, які траплялись з вами. 

- Були в Канаді, в Росії був тільки один виступ, ще до війни. Веселі історії нас постійно оточують, бо ми дуже серйозна група. В Берліні нас записали на курси німецької. Ми пропустили кілька уроків, бо нас втиснули трохи пізніше від початку набору. Я німецьку вчив в університеті, то трохи пам’ятав. Тут викладачка звертається до Руслана і просить його провідміняти неправильне дієслово. В найкращих традиціях наукової фантастики він його відміняє абсолютно без помилок. Вона зі здивуванням питає: «Ви, напевно, вивчали німецьку в школі?», а Руслан до мене на цілий клас: «Фук, що та ку*ва в мене хоче?». Як виявилось потім, вона була полячкою і все зрозуміла.

 - Чи можливо в Україні музикою заробляти на життя? 

- Найпростіший спосіб для початківця – грати в кавер-бенді на весіллях і корпоративах. Якщо гарно просувати це діло рекламою, то можна дуже навіть непогано заробляти. Правда, творчості там мінімум. Спосіб трошки важчий – знайти багатого дядю, який зробить з тебе солоденького хлопчика чи дівчинку і буде продавати за величезні гроші в гламурні нічні клуби і для олігархів за величезні гроші, можливо і тобі перепаде якась копійка на дорогого джипа. І останній спосіб – «забити» на заробляння, активно працювати, записувати власним коштом альбоми, постійно гастролювати невеличкими клубами і фестивалями. Тоді за кілька років про тебе почнуть говорити  і кошти помаленьку будуть приходити самі. Так ми і робимо, і так простіше, бо ми ні від кого не залежимо, такі собі – анархісти від музики.

 - Як охарактеризуєте музичне життя в Тернополі? 

- Охарактеризую, як дуже багате і різноманітне. В нас можна знайти виконавця, практично, на будь-який смак. Причому, більшість грають дуже якісно.

Їх всіх не перечислю, але топ-5 як на мене залишається за гуртами: «Фіра», «Satrias», «Tik Tu»,  «Калакута», «ТПВГ».

- Нещодавно у співавторстві з Миколою Шпаковським Ви видали альманах «Сільські вісті», як виникла ідея написання?

Сиділи собі в Skype і перекидались абзацами на сільську тематику. Потім викинули перше оповідання на «Добу», потім друге, потім третє… Коли назбиралось 20 штук, Юрко Матевощук запропонував видати книжку на видавництві «Крок». І видали.

 - Якою має бути якісна сучасна українська література?

- Абсолютно не розбираюсь в сучасній українській літературі.

- Чим займаєтесь у вільний від репетицій та виступів час? 

- Проводжу час з дружиною – веломандрівки, подорожі, культурні походи на концерти і вистави.  Слухаю дуже багато музики.

- Чи важко поєднувати творче життя і особисте?

- Це питання до дружини. А взагалі, особисто для мене не важко, бо репетиційна база знаходиться за 10 хвилин від дому, тому я не вважаю це великою проблемою.

- Що Ви побажаєте тернополянам?

- Повиключайте телевізори і не слухайте брехню, яку вам вішають на вуха.

Богдан БОДЕНЧУК

Фото з відкритих джерел