/ /Старший військовий капелан В’ячеслав Кізілов: «Головне – бути поруч»

22 Лютого 2019, П’ятниця


На Шумщині відзначили 114-ту річницю дня народження Уласа Самчука (фото)

Погода
Погода в Тернополі 23 лютого

Відео Це цікаво
На Тернопіллі читають вірші Шевченка навіть на робочому місці (відео)

Відео
Сквер Волонтерів у Тернополі вже є, а пам’ятник вчителю «завис» (фото, відео)

Фоторепортаж
Мій майдан: у кожного своє – спогади про події, що перейшли у довготривалу війну (фоторепортаж)

Першою жертвою «чистки» серед голів ОВК на Тернопільщині став Ярослав Бачинський

Інфекційні захворювання атакують жителів Тернопільщини

З настанням весни тернополянам відкриваються нові можливості

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

Відео
Туристів у Тернополі змусять платити більше – від 6-ти до майже 21 гривні (фото, відео)

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних?

Хвилинка грамотності для тернополян: пароніми. Частина 3 (фото)

Фотофакт
Місія нездійсненна: тернополяни штовхали маршрутку, щоб доїхати до зупинки

Відео Фоторепортаж
Персональні кабінети незабаром будуть у всіх жителів Тернопільської громади (фото, відео)

Анонс
У Тернополі змагатимуться дзюдоїсти (анонс)

Якщо їсти бутерброди, то тільки ковбасою вниз: у скільки тернополянам обійдеться 12 бутербродів

Птахофабрика з-під Тернополя сплатить сільській раді понад 340 тисяч гривень

У Тернополі водії їздять з фальшивими документами

Власників тернопільських «євроблях» сьогодні чекатимуть до опівночі

Героя з Чортківщини поховають у рідному селі

За звалище тваринних відходів  під Тернополем підприємство заплатить чималий штраф

Відео Фоторепортаж
Сесія у Тернополі минула без пікетів, але з курйозами і новаціями (фото, відео)

Правоохоронці розшукують зниклого чоловіка (фото)

Ще один крок до створення Чортківської ОТГ

Фотофакт
На Тернопільщині чоловіки сітками ловили рибу у річці Серет (фотофакт)

Терміново
Лановечинну сколихнула сумна звістка: помер учасник АТО

Відео
Підполковника спецпідрозділу «Альфа» згадали у Тернополі (відео)

Фотофакт
У Тернополі невідомі підпалили авто (фотофакт)

На Тернопільщині чоловік обікрав співмешканку

Це цікаво
Як розпізнати ознаки, що провокують зупинку серця

Кременчанам розповіли, що робити з містом

Понад добу з кулею в голові перебувала тернополянка дома

На Тернопільщині люди допомогли самотній пенсіонерці (фото)

М’ясний ринок в Україні потребує удосконалення законодавства (Агроновини)

Тернополяни не зможуть оплачувати за електрику в інтернеті

На Тернопільщині навчали поліцейських (фото)

Фотофакт
Працівники комунальної служби на Тернопільщині зіпсували вулицю (фотофакт)

Дмитро Підручний розповів про провал на Відкритому чемпіонаті Європи

Відео Фоторепортаж
Тернопільські традиції: п’ятниця, сесія, земля і люди (фото, відео)

Фоторепортаж
В одному з тернопільських вишів вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні (фоторепортаж)

Хорошу роботу пропонують юристам і економістам у Білій, що під Тернополем (фото)

За 60 гривень можна буде потрапити за ґрати

Це цікаво
22 лютого в історії Тернопільщини

Фоторепортаж
У селах Байковецької громади відбулися скорботні заходи (фоторепортаж)

На Тернопільщині першокласники спробували себе у ролі голови громади (фото)

Колектив природного заповідника «Медобори» має нового керівника

21 Лютого 2019, Четвер


На Тернопільщині визначили кращих радіоконструкторів

Погода
На Тернопільщину повертається зима

Відео
Тернопільські військовослужбовці долучились до святкування Дня рідної мови (відео)

Тернопільський ринок продадуть на аукціоні за зниженою ціною

Майже 3 млн гривень бракує Тернополю для фінансування школи імені Ґерети

Тернопільських поліцейських навчали, як реагувати на порушників під час виборів

Старший військовий капелан В’ячеслав Кізілов: «Головне – бути поруч»

Напередодні «ТЕРЕН» опублікував першу частину інтерв’ю із В’ячеславом Кізіловим, старшим військовим капеланом Української православної церкви Київського патріархату /див. ТУТ/.

Сьогодні продовжуємо розмову із отцем В’ячеславом.

– Отче, зараз часто говорять про деякі неприглядні речі, які трапляються в армії. Яка Ваша думка щодо цієї проблеми?    

– Так, часом кажуть, що у нас в армії  і це не так, і те не так.  Можливо. Але армія на очах змінюється, я це бачу. Є проблеми, безумовно, наприклад, алкоголізм, сквернослів’я. До речі, я зауважив, що у присутності священика хлопці не дозволять собі сказати погане слово, чи тим більше, зловживати алкоголем.

– Тобто, йдеться про формування певної культури поведінки?

– Саме так. А те, що відбувається іноді, як ви кажете, неприглядні речі, то це часто виникає від того, що хлопці не мають чіткого завдання, нудяться від того, що не мають, що робити. Зрозумів, що для бійця найгірше, коли немає чітких бойових завдань, ота невизначеність, очікування, розмитість планів. Все це спонукає військових якось заповнювати такі паузи. І тут мають сказати своє слово капелани, щоб військовослужбовець у такі непевні години знаходив віддушину не в алкоголі, а в чомусь іншому, що укріплює його тіло і душу.

– А як, взагалі, військовослужбовці сприймають появу священика на передовій?

– Скажу, відверто, по-різному. Були такі ситуації, що дехто із конфесійних мотивів казав, вибачте, отче, але я не буду йти на богослужіння. Я дуже толерантно на це реагую. Людина сама вправі вирішувати, як їй поступити, йти чи не йти на спільну молитву. Це її вибір. Я не маю ніякого морального права змушувати когось це робити. Але переконався, на передовій, в траншеях, окопах – абсолютно невіруючих людей немає. Кожен вірить у свого Бога, у долю, вірить у те, що виживе. І знайте, коли їх, бійців, обіймаю, коли вітаюся чи покидаю їх, то дехто дивується, що я так роблю. Але ж, ми всі одні, християни, котрі стали на захист своєї Вітчизни. Це – наші батьки, брати, діти. Ми всі – за одне, за Україну. Зрештою, ми туди, на передову їдемо не за гроші. Справжній священик йде туди, бо відчуває у цьому потребу. І то є випробовування кожного священнослужителя.

– Бо, можливо, там, на передовій усе по-справжньому?

– Саме так. Там немає такого, що мовляв, отче, відслужіть, а ми вам заплатимо, чи якось віддячимо вам за те. Зрештою, бійці  платять. Але платять тим, що готові вистояти, ризикуючи своїм здоров’ям і життям. Тому туди треба йти і робити все якнайкраще, якнайщиріше, щоб почути, зрозуміти кожного, допомогти тим, хто цього потребує.

– Це, напевно, дійсно дуже важливі речі, коли боєць відчуває необхідність у такій присутності капелана.

– Головне – бути поруч. І щоб ті, хто із зброєю в руках, відчували потребу у такій присутності військового капелана. Важливо, щоб бійці знали: байдужих біля них немає, про них думають, переживають. Знаєте, не раз, коли буває ротація, хлопці мені кажуть, що без священика не хочуть їхати. І я їду, їдуть інші священики туди, на передову.

    От, пригадую, у Трьохізбенці бачив храм, було попадання снарядів – із так званої «ДНР» стріляли. Хлопці там нас просто зі слізьми зустрічали. Ми ж привозимо їм  вісточки з дому, це все дуже зворушливо. Як вони ці листи потім ховають біля себе, особливо, написані дитячою рукою!

– А бували у Вас, отче, зустрічі на передовій із священнослужителями інших конфесій? Чи виникали певні непорозуміння?

– От, знову-таки, у тій же самій Трьохізбенці, зустрівся з командиром військового підрозділу, він сам – пастор протестанської церкви. Просив, мене: «Отче, давайте зробимо разом фотографію», тобто немає якогось несприйняття. Часто пересікаємось із священиками із УГКЦ. І то приємно, що там теж зміцнюється інститут капеланства. Нам немає чого ділити, навпаки, треба гуртуватися, разом допомагати тим, хто захищає Вітчизну.

Навіть був випадок, коли в одному батальйоні мене попросили дати шлюб. Так вийшло, що там вже було три священики з – УПЦ  Київсього патріархату і приїхало ще два – греко-католик та римо-католик. Так тоді склалося. Спочатку виникло певне сум’яття. А потім запропонував, щоб ми усі разом дали шлюб молодятам – бійцю Роману та його нареченій Лесі. І, уявляєте, ми це всі разом зробили! І це надало особливої урочистості такому обряду.  Навіть, подарували мені прапор із підписами молодих. Тобто, нам, священикам, військовим капеланам, нема чого ділити, навпаки, подібні моменти сильно об’єднують людей. Зрештою, як я бачу священика на передовій, то я ніколи не запитую, якої він конфесії. Це – військовий священик, і все, питань немає. Він несе там слово Боже, він – допомагає бійцям. І це головне.

– Отче В’ячеславе, а Ви запитували бійців, чого вони там, в окопах найбільше бояться?

– Запитував. І не раз. І думаєте, що мені відповідали, що найбільше бояться бути вбитим? Ні. Солдати мені відповідали: вони найбільше бояться втрачати. Втрачати своїх побратимів. Бо це дуже страшно і боляче, коли він з тобою говорив ще ось-ось, ти разом з ним ділив харчі, а ту раз – і вже людини немає. Оце найстрашніше.

– А у Вас були такі випадки?

– На жаль, так. Кілька разів траплялося, що спілкувався з бійцями, а нині їх вже немає. Хлопці дзвонять, коли стається непоправне, зрештою, вони постійно телефонують. Телефон їм залишаємо, щоб дзвонили, коли є потреба – вдень чи вночі. Бо військовий капелан, навіть тут, в тилу, є своєрідним представником бійця. Він намагається допомогти його родині, вирішити те, що не може сам боєць, допомогти його рідні. То так само, як батько турбується про своїх дітей, які навіть десь далеко. Так і тут. Отака відданість своїм бійцям, своїй державі. І це дуже важливо, такий нерозривний душевний зв’язок.

– Отче, знаю, що Ви нагороджені медаллю «За жертовність і любов до України». А яка для військового капелана є найбільша нагорода, там, на передовій?

– Хоча кількох наших священиків нагороджено відзнаками, грамотами, та головна для нас нагорода – присутність там, серед бійців, подяка тих, хто захищає Вітчизну. Найбільша нагорода, коли бійці підходять і кажуть, отче, дякуємо вам, що ви нас робите кращими. Що спонукали переосмислити життєві цінності, зберегти свою гідність. І це особливо хвилює, бо знаєш, хлопці це кажуть щиро. Зрештою, такі екстремальні ситуації, може це і дивно, але усіх нас, в тому числі й самих капеланів роблять кращими. Починаєш більше цінувати те, що тобі дав Бог, дякуєш за те, що маєш можливість радіти цьому світові.

– Ваша військова душпастирська місія триває не тільки на передовій, але й тут, в Тернополі?

– Скажу відверто, щоразу, коли приїжджаю до Тернополя, до своїх рідних, відчуваю, що через деякий час мушу повертатися знов у зону АТО. Якось так вже виходить, що звичайно, ніби і можна повернутися додому, але не можна назавжди повернутися з передової. Все це сидить у серці й тут, в Тернополі. Ось нещодавно відвідували бійців 44 –ї бригади. Привезли їм вареників, тушонки, інші продукти, назбирали для бібліотеки книги, тобто, все це створює атмосферу доброзичливості, взаєморозуміння. Тому ми тут, в Тернополі об’єднуємо навколо себе і представників Українського реєстрового козацтва, Благодійного фонду «Вірую», теж людей небайдужих, волонтерів, щоб разом допомогти армії. Бо то легше всього махнути рукою і казати, що то не так, як треба . А ти щось роби, щоб було так, як треба. І коли мене запитують, для чого я це все роблю, то я не хочу відповідати високопарними словами. Я просто кажу, що там, на передовій, в армії є справжні хлопці, справжні чоловіки. І вони того вартують, щоб туди поїхати і бути з ними, підтримувати їх. Я ніколи не забуду, як із посадки, за триста метрів від лінії зіткнення вийшли юнак років з двадцять, а поруч з ним – чоловік, якому понад 60. Я навіть ще тоді їх сфотографував обох, за віком – діда і внука. Зустрічав й батька та двох синів на передовій. Вони всі з Донецької області й казали мені, що пішли в армію, щоб звільнити свій край від тих, хто туди прийшов зі сходу.

– Як Вам бачиться перспектива інституту капеланства?.

– Така перспектива є. При військкоматах вводять посаду духівника, військового капелана. І це правильно. Бо ж як буває, що дехто часто повторює, що він патріот, але як доходить до нього черга, то він шукає причину, щоб не піти служити. Ось тут велика роль капеланів. Вони мають роз’яснювати, що це є обов’язок, святий обов’язок, захищати свою Вітчизну. Капелани разом із усім суспільством мають зробити так, щоб люди відчували потребу у захисті свої батьківщини.

– І наостанок, отче. Скажіть, як Ви гадаєте, коли все це закінчиться, оте протистояння?

– Війна будь-де закінчується тоді, коли агресор починає розуміти, що країна, народ, на якого він напав, вони єдині. Коли ворог відчує це – тоді буде кінець війні. І від кожного з нас у значній мірі залежить, коли це станеться. Йде війна добра із злом. Вона відбувається не тільки ззовні, але й у душі кожної людини. Мусимо усвідомити, що злом зло не переможемо. Мусимо зробити остаточний вибір – побороти у собі бодай маленьке зло, щоб подолати велике зло, яке суне на нашу батьківщину. І такий вибір має зробити кожен…

– Дякую Вам, отче В’ячеславе за зустріч і нехай Господь благословить Вас на добрі помисли і справи у Вашому капеланстві, душпастирській місії.

– Спасибі й Вам за цю розмову і бажаю усім Божого благословення, чистих думок і щирого творення во славу Господа нашого – Ісуса Христа та нашої України..

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора та з архіву о. В.Кізілова

  

14

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора