18 Січня 2022, Вівторок


Погода
Погода у Тернополі 19 січня

Як тернопільським підліткам виправити ситуацію у разі вчинення правопорушення?

В одній з громад Тернопільщини відновила свою роботу особлива перукарня

Анонс
На Водохреща у Тернополі відбудеться міжконфесійний молебень та чин освячення води

Фоторепортаж
Чого цікавого чекати від молоді з Тернопільщини? (фоторепортаж)

Фотофакт Це цікаво
П’ять старовинних ікон з Тернопільщини отримали нове життя (фото)

Визначився претендент на посаду керівника одного зі старостинських округів Тернопільської міської громади

Незаконний вилов риби: на Тернопільщині затримали шістьох рибалок

Як створюють смаки крафтових соків? (Агроновини)

«Ми віримо, що він живий»: на Тернопільщині рідні вже понад 7 місяців розшукують безвісти зниклого юнака (фото)

У Тернополі відбувся чемпіонат з риболовлі серед осіб з порушенням слуху

Талони на продукти можуть повернутися до України. Їх отримають незахищені верстви населення

20 ножових ран і 4 порізи: на Тернопільщині вбивцю 19-річної дівчини засудили до довічного ув’язнення

Зроби селфі у Тернопільському краєзнавчому музеї – отримай подарунок

Увага, тернополяни, допоможіть знайти зниклого чоловіка (фото)

Лікар-епідеміолог вказав на ознаки, що свідчать про наявність «Омікрона» на Тернопільщині

Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забої: наслідки ДТП в Тернополі

Фотофакт
26 ДТП трапилося вчора на дорогах Тернопільщини (фото)

Коронавірус на Тернопільщині забрав життя ще трьох людей поважного віку

Це цікаво
18 січня в історії Тернопільщини

17 Січня 2022, Понеділок


Погода
Повний місяць 18 січня обіцяє великий розлив річок навесні

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Варто знати: у 39-ти лікарнях Тернопільщини пацієнтів з травмами повинні обслуговувати безоплатно

Відео
За що тернополяни з індивідуальним опаленням отримали плюс кілька сотень на рахунок (відео)

Тернопільська ОДА оголосила конкурс на посаду начальника одного з управлінь

Чому тернополянам краще знімати розмовні сторіси та вітати друзів вживу?

Відео Фоторепортаж
Вертепи та колективи з Тернопільщини змусили співати колядки та щедрівки тернополян (відео, фоторепортаж)

Фотофакт
Квітникар з Тернопільщини свій новий сорт ірису присвятив Різдву (фотофакт)

Стало відомо чим саме QR-коди на сільгосптехніці допомагають фермерам (Агроновини)

Фоторепортаж
Тернополяни разом із учасниками з інших міст пробігли близько 450 км, щоби згадати кіборгів Донецького аеропорту (фото)

Суд виніс вирок жінці, яка покинула новонародженого сина у закинутій будівлі на Тернопільщині

Протягом 2022 року на Тернопіллі збудують п’ять об’їзних доріг

Тернопільських ФОПів закликають підтримати петиції проти встановлення касових апаратів

Під час катання на сноутюбах у Тернополі насправді постраждали двоє дітей: батьки розповіли про обставини

Фотофакт
У Тернополі на пішохідному переході збили жінку (фото)

Про що не мовчить Святослав Черній

Погрожував ножем та заволодів майном літньої жінки: тернополянин перебуватиме під вартою без права внесення застави

Неспокійна ніч у Тернополі: діти отруїлись чадним газом, а чоловіку бризнули в очі невідомою речовиною

Рекорд: грошей на Тернопільщині отримали втричі більше, ніж очікували

Фотофакт
Як може виглядати музей художника родом з Тернопільщини у Києві: візуалізації

Бронза і срібло – здобутки тернополянина з ураженням опорно-рухового апарату на чемпіонаті світу

На Тернопільщині паління в ліжку призвело до летального випадку

Тернополянам на замітку: гривня втрачає позиції

Пожежа у Тернополі: вогонь забрав життя жінки

Фотофакт
Родинні реліквії показують у музеї в Тернополі (фото)

Коронавірус на Тернопільщині не вщухає – дві смерті за останню добу

Це цікаво
17 січня в історії Тернопільщини

16 Січня 2022, Неділя


Погода
Знову вітер та сніг – погода на Тернопільщині 17 січня

Фоторепортаж
Попри примхи погоди на вихідних, тернополяни не засиджувались вдома (фоторепортаж)

Фотофакт
У Тернополі впав рекламний банер (фотофакт)

Відбудеться кастинг на найвідоміший конкурс краси Тернополя

Той випадок, коли найбільше грошей сплатили у Тернополі

Старший військовий капелан В’ячеслав Кізілов: «Головне – бути поруч»

Напередодні «ТЕРЕН» опублікував першу частину інтерв’ю із В’ячеславом Кізіловим, старшим військовим капеланом Української православної церкви Київського патріархату /див. ТУТ/.

Сьогодні продовжуємо розмову із отцем В’ячеславом.

– Отче, зараз часто говорять про деякі неприглядні речі, які трапляються в армії. Яка Ваша думка щодо цієї проблеми?    

– Так, часом кажуть, що у нас в армії  і це не так, і те не так.  Можливо. Але армія на очах змінюється, я це бачу. Є проблеми, безумовно, наприклад, алкоголізм, сквернослів’я. До речі, я зауважив, що у присутності священика хлопці не дозволять собі сказати погане слово, чи тим більше, зловживати алкоголем.

– Тобто, йдеться про формування певної культури поведінки?

– Саме так. А те, що відбувається іноді, як ви кажете, неприглядні речі, то це часто виникає від того, що хлопці не мають чіткого завдання, нудяться від того, що не мають, що робити. Зрозумів, що для бійця найгірше, коли немає чітких бойових завдань, ота невизначеність, очікування, розмитість планів. Все це спонукає військових якось заповнювати такі паузи. І тут мають сказати своє слово капелани, щоб військовослужбовець у такі непевні години знаходив віддушину не в алкоголі, а в чомусь іншому, що укріплює його тіло і душу.

– А як, взагалі, військовослужбовці сприймають появу священика на передовій?

– Скажу, відверто, по-різному. Були такі ситуації, що дехто із конфесійних мотивів казав, вибачте, отче, але я не буду йти на богослужіння. Я дуже толерантно на це реагую. Людина сама вправі вирішувати, як їй поступити, йти чи не йти на спільну молитву. Це її вибір. Я не маю ніякого морального права змушувати когось це робити. Але переконався, на передовій, в траншеях, окопах – абсолютно невіруючих людей немає. Кожен вірить у свого Бога, у долю, вірить у те, що виживе. І знайте, коли їх, бійців, обіймаю, коли вітаюся чи покидаю їх, то дехто дивується, що я так роблю. Але ж, ми всі одні, християни, котрі стали на захист своєї Вітчизни. Це – наші батьки, брати, діти. Ми всі – за одне, за Україну. Зрештою, ми туди, на передову їдемо не за гроші. Справжній священик йде туди, бо відчуває у цьому потребу. І то є випробовування кожного священнослужителя.

– Бо, можливо, там, на передовій усе по-справжньому?

– Саме так. Там немає такого, що мовляв, отче, відслужіть, а ми вам заплатимо, чи якось віддячимо вам за те. Зрештою, бійці  платять. Але платять тим, що готові вистояти, ризикуючи своїм здоров’ям і життям. Тому туди треба йти і робити все якнайкраще, якнайщиріше, щоб почути, зрозуміти кожного, допомогти тим, хто цього потребує.

– Це, напевно, дійсно дуже важливі речі, коли боєць відчуває необхідність у такій присутності капелана.

– Головне – бути поруч. І щоб ті, хто із зброєю в руках, відчували потребу у такій присутності військового капелана. Важливо, щоб бійці знали: байдужих біля них немає, про них думають, переживають. Знаєте, не раз, коли буває ротація, хлопці мені кажуть, що без священика не хочуть їхати. І я їду, їдуть інші священики туди, на передову.

    От, пригадую, у Трьохізбенці бачив храм, було попадання снарядів – із так званої «ДНР» стріляли. Хлопці там нас просто зі слізьми зустрічали. Ми ж привозимо їм  вісточки з дому, це все дуже зворушливо. Як вони ці листи потім ховають біля себе, особливо, написані дитячою рукою!

– А бували у Вас, отче, зустрічі на передовій із священнослужителями інших конфесій? Чи виникали певні непорозуміння?

– От, знову-таки, у тій же самій Трьохізбенці, зустрівся з командиром військового підрозділу, він сам – пастор протестанської церкви. Просив, мене: «Отче, давайте зробимо разом фотографію», тобто немає якогось несприйняття. Часто пересікаємось із священиками із УГКЦ. І то приємно, що там теж зміцнюється інститут капеланства. Нам немає чого ділити, навпаки, треба гуртуватися, разом допомагати тим, хто захищає Вітчизну.

Навіть був випадок, коли в одному батальйоні мене попросили дати шлюб. Так вийшло, що там вже було три священики з – УПЦ  Київсього патріархату і приїхало ще два – греко-католик та римо-католик. Так тоді склалося. Спочатку виникло певне сум’яття. А потім запропонував, щоб ми усі разом дали шлюб молодятам – бійцю Роману та його нареченій Лесі. І, уявляєте, ми це всі разом зробили! І це надало особливої урочистості такому обряду.  Навіть, подарували мені прапор із підписами молодих. Тобто, нам, священикам, військовим капеланам, нема чого ділити, навпаки, подібні моменти сильно об’єднують людей. Зрештою, як я бачу священика на передовій, то я ніколи не запитую, якої він конфесії. Це – військовий священик, і все, питань немає. Він несе там слово Боже, він – допомагає бійцям. І це головне.

– Отче В’ячеславе, а Ви запитували бійців, чого вони там, в окопах найбільше бояться?

– Запитував. І не раз. І думаєте, що мені відповідали, що найбільше бояться бути вбитим? Ні. Солдати мені відповідали: вони найбільше бояться втрачати. Втрачати своїх побратимів. Бо це дуже страшно і боляче, коли він з тобою говорив ще ось-ось, ти разом з ним ділив харчі, а ту раз – і вже людини немає. Оце найстрашніше.

– А у Вас були такі випадки?

– На жаль, так. Кілька разів траплялося, що спілкувався з бійцями, а нині їх вже немає. Хлопці дзвонять, коли стається непоправне, зрештою, вони постійно телефонують. Телефон їм залишаємо, щоб дзвонили, коли є потреба – вдень чи вночі. Бо військовий капелан, навіть тут, в тилу, є своєрідним представником бійця. Він намагається допомогти його родині, вирішити те, що не може сам боєць, допомогти його рідні. То так само, як батько турбується про своїх дітей, які навіть десь далеко. Так і тут. Отака відданість своїм бійцям, своїй державі. І це дуже важливо, такий нерозривний душевний зв’язок.

– Отче, знаю, що Ви нагороджені медаллю «За жертовність і любов до України». А яка для військового капелана є найбільша нагорода, там, на передовій?

– Хоча кількох наших священиків нагороджено відзнаками, грамотами, та головна для нас нагорода – присутність там, серед бійців, подяка тих, хто захищає Вітчизну. Найбільша нагорода, коли бійці підходять і кажуть, отче, дякуємо вам, що ви нас робите кращими. Що спонукали переосмислити життєві цінності, зберегти свою гідність. І це особливо хвилює, бо знаєш, хлопці це кажуть щиро. Зрештою, такі екстремальні ситуації, може це і дивно, але усіх нас, в тому числі й самих капеланів роблять кращими. Починаєш більше цінувати те, що тобі дав Бог, дякуєш за те, що маєш можливість радіти цьому світові.

– Ваша військова душпастирська місія триває не тільки на передовій, але й тут, в Тернополі?

– Скажу відверто, щоразу, коли приїжджаю до Тернополя, до своїх рідних, відчуваю, що через деякий час мушу повертатися знов у зону АТО. Якось так вже виходить, що звичайно, ніби і можна повернутися додому, але не можна назавжди повернутися з передової. Все це сидить у серці й тут, в Тернополі. Ось нещодавно відвідували бійців 44 –ї бригади. Привезли їм вареників, тушонки, інші продукти, назбирали для бібліотеки книги, тобто, все це створює атмосферу доброзичливості, взаєморозуміння. Тому ми тут, в Тернополі об’єднуємо навколо себе і представників Українського реєстрового козацтва, Благодійного фонду «Вірую», теж людей небайдужих, волонтерів, щоб разом допомогти армії. Бо то легше всього махнути рукою і казати, що то не так, як треба . А ти щось роби, щоб було так, як треба. І коли мене запитують, для чого я це все роблю, то я не хочу відповідати високопарними словами. Я просто кажу, що там, на передовій, в армії є справжні хлопці, справжні чоловіки. І вони того вартують, щоб туди поїхати і бути з ними, підтримувати їх. Я ніколи не забуду, як із посадки, за триста метрів від лінії зіткнення вийшли юнак років з двадцять, а поруч з ним – чоловік, якому понад 60. Я навіть ще тоді їх сфотографував обох, за віком – діда і внука. Зустрічав й батька та двох синів на передовій. Вони всі з Донецької області й казали мені, що пішли в армію, щоб звільнити свій край від тих, хто туди прийшов зі сходу.

– Як Вам бачиться перспектива інституту капеланства?.

– Така перспектива є. При військкоматах вводять посаду духівника, військового капелана. І це правильно. Бо ж як буває, що дехто часто повторює, що він патріот, але як доходить до нього черга, то він шукає причину, щоб не піти служити. Ось тут велика роль капеланів. Вони мають роз’яснювати, що це є обов’язок, святий обов’язок, захищати свою Вітчизну. Капелани разом із усім суспільством мають зробити так, щоб люди відчували потребу у захисті свої батьківщини.

– І наостанок, отче. Скажіть, як Ви гадаєте, коли все це закінчиться, оте протистояння?

– Війна будь-де закінчується тоді, коли агресор починає розуміти, що країна, народ, на якого він напав, вони єдині. Коли ворог відчує це – тоді буде кінець війні. І від кожного з нас у значній мірі залежить, коли це станеться. Йде війна добра із злом. Вона відбувається не тільки ззовні, але й у душі кожної людини. Мусимо усвідомити, що злом зло не переможемо. Мусимо зробити остаточний вибір – побороти у собі бодай маленьке зло, щоб подолати велике зло, яке суне на нашу батьківщину. І такий вибір має зробити кожен…

– Дякую Вам, отче В’ячеславе за зустріч і нехай Господь благословить Вас на добрі помисли і справи у Вашому капеланстві, душпастирській місії.

– Спасибі й Вам за цю розмову і бажаю усім Божого благословення, чистих думок і щирого творення во славу Господа нашого – Ісуса Христа та нашої України..

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора та з архіву о. В.Кізілова

  

55

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
rek
Схожі матеріали
Інші публікації автора