/ /Ганна Осадко: «У дитинстві всі ми – досконалі»

20 Вересня 2019, П’ятниця


Фотофакт
У Бережанах роблять все для того, аби пішоходи були у безпеці (фотофакт)

Фотофакт
Учні школи на Тернопільщині відчули на собі позитивні зміни нової реформи (фотофакт)

У Ланівцях жителів просять подбати про свої ділянки

Фоторепортаж
Трохи тепла для холодного Тернополя (фоторепортаж)

Відео
Студенти Чортківського медичного коледжу звернулись до Зеленського (відео)

На Тернопільщині побільшало випадків домашнього насильства

Відео
Відомий тернопільський гурт потішив фанатів новим кліпом (відео)

Фотофакт
У Бережанах проходять роботи з благоустрою (фотофакт)

Відео
Тернополяни скаржаться на якісь води після промивання труб (відео)

Через необережність та алкоголь – смерть (фото)

Поліцейські продовжують боротися з незаконними АЗС

Фотофакт
Чоловік, сівши п’яним за кермо, травмував усю свою родину (фотофакт)

Фоторепортаж
Замок на місці костелу, мечеть і постійні міжусобиці: Петро Федоришин презентував книгу про історію Чорткова (фоторепортаж)

Фотофакт
Дитяча поліклініка на Тернопільщині схожа на фільм жахів (фотофакт)

Анонс
У тернопільській філармонії відбудеться концерт симфонічного оркестру

Фотофакт
На Тернопільщині відбулась крадіжка на цвинтарі (фотофакт)

Фотофакт
Тернопільський чемпіон з біатлону знову стане батьком (фотофакт)

Тернопільська гімнастка посіла 2-ге місце у світових змаганнях

Фотофакт
У Тернополі водії дозволяють собі паркуватись на пішохідних переходах у центрі міста (фотофакт)

Терміново
Де у Тернополі сьогодні не буде світла

Це цікаво
20 вересня в історії Тернопільщини

Тернопільські спортсмени вибороли право участі у ІV етапі Європейської Ліги з греко-римської боротьби греко

«Агрон-ОТГ» впевнено обіграв теребовлянську «Ниву» (фото)

Підопічні територіального центру Тернопільщини долучилися до акції «Немає межі досконалості» (фото)

19 Вересня 2019, Четвер


Анонс
На Тернопільщині відбудеться ХІ Всеукраїнське військове паломництво

Погода
На Тернопільщині вранці обіцяють заморозки

Тернополяни вимагають встановити «лежачий поліцейський» на вулиці Мазепи

Коли на кону – доля аеропорту «Тернопіль» (фото)

Названо місця у Тернополі, де найчастіше трапляються аварії

Волонтери «Бункеру «С» потребують підтримки тернополян

У середмісті Тернополя вдався «дорожній» експеримент

Тернопільський молодіжний мер допомагає іншим містам потрапити на «Молодіжну столицю»

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

На Тернопільщині трапилось понад 1 600 ДТП від початку року

Уже відомо, хто керуватиме у 14-ти найбільших медичних закладах Тернопільщини (фото)

Фоторепортаж
У цих тернопільських під’їздах є щось сюрреалістичне (фото)

Гімназія з Тернопільщини виборола 2 місце на всеукраїнських змаганнях

Анонс
Ланівчанам покажуть фільм про гірську жінку на війні

Україна рекордно збільшила імпорт овочів (Агроновини)

У Кременці спільними зусиллями ремонтували дорогу (фото)

Фотофакт
Центр Тернополя у воді після невеликого дощу (фотофакт)

Фотофакт
Небезпечні конструкції у тернопільському скейт-парку демонтують (фотофакт)

На Тернопільщині попереджають про небезпечну погоду

Депутат з Тернопільщини хоче знайти в парламенті божевільних

На Тернопільщині матір близько тижня розшукує свого сина (фото)

У п‘ятницю громадський транспорт Чорткова буде безкоштовним

Відео
У Тернопільщини нова влада може відібрати 240 млн грн (фото, відео)

Фоторепортаж Це цікаво
Світлини костелу столітньої давності потрапили у соціальну мережу (фоторепортаж)

Фотофакт
Тернополян закликають бути обачними: на прилавках магазинів знаходиться товар невідомого походження (фотофакт)

Відео
У Кременці подбали про невинно вбитих (відео)

Фоторепортаж
На Тернопільщині молодь долучається до формування міських бюджетів (фоторепортаж)

Фоторепортаж
Де у Тернополі росте акант? (фоторепортаж)

Ганна Осадко: «У дитинстві всі ми – досконалі»

У віршах Ганни Осадко мені затишно. Тут багато того, що близьке та пережите, тут спокійно. Тут багато пам’яті, і не перестаєш дивуватися, наскільки персональні досвіди можуть бути універсальними.

Тож поспілкувалася із літераторкою, художницею Ганною Осадко. Додам, що моя співрозмовниця — літературний редактор видавництва «Навчальна книга — Богдан». Авторка десяти дитячих книжок. Видала поетичні збірки «Та, що перевертає пінгвінів», «Лаванда&Розмарин», «Знаки приватної пунктуації», «Сарматське море». Проілюструвала понад 50 художніх книжок.

— Пані Ганно, читаючи ваші вірші, мені здається, ви втримали дитинність з її тонким чуттям того, що оточує, і безпосереднім реагуванням на все, що відбувається. Як це вдалося?

— Думаю, кожна людина всередині – дитина. Хтось глибше ховає внутрішню дівчинку (хлопчика), хтось менше переймається тим, що його засміють чи не зрозуміють. А насправді всі дядьки-тітки, всі депутати і начальники, продавці і прибиральники, поліціянти і журналісти, і кілери — навіть кілери! — були дітьми. Їх любили – більше чи менше – батьки й однолітки, вони плакали над долею Колобка (чи кого там ще), їх ставили в кут і вони боялися темряви (павуків, смерті, бабайку — потрібне підкреслити). У дитинстві всі ми — досконалі. Кожне немовля — модель Всесвіту. Діти чутливіші, дотульніші, мудріші. Вони живуть на повну кожен день, не чекаючи умовного «потім». А дорослі дуже часто цим грішать, відкладаючи найголовніше на «ніколи». Приміром, «От закінчу школу — і заживууу», «Складу цю сесію — і буде мені щастя», «Одружуся – і почну нарешті жити», «Вже би народити – і от тоді…» … А врешті якогось дня людина озирається – а жити уже й ніколи…

Жити кожним днем, радіти йому навіть якщо за вікном мряка, міжсезоння, криза, війна, помічати дрібниці — це власне і є «залишатися дитиною». Любити людей, тварин, рослини, подорожі, знаходити щодня те, за що можна подякувати Світу, що Живеш.

Як мені вдалося зберегти цю «дитинність»? Думаю, більшість людей її мають, лише маскуються, граються «у дорослих», «щоб усі боялись і не насміхались». Такі «Поважні Дорослі» насправді настрашені й травмовані у дитинстві.  А коли у тобі мало страху, то й боятися і маскуватися нема сенсу. Можна забути, скільки тобі насправді років (я, до речі, часто і забуваю, у своїх дітей перепитую – «То скільки-скільки мені років?») – і жити кожного дня спочатку, знаходячи все нові й нові причини радіти життю.

— Цікаво було б дізнатися вашу думку про те, що витворює поета, робить його власне творцем, котрий не схожий у своєму голосі на інших, проте водночас апелює до того, що всім знайоме.

— Мене засмучує, коли люди (з найблагішими намірами, до речі) хвалять сучасних письменників, порівнюючи їх з минулими метрами: «Та то друга Леся Українка!» (третя Ліна Костенко, п’ятий Шевченко, восьмий Іван Франко тощо). Це насправді аж ніяк не комплімент. Бо таке порівняння вказує на вторинність, підкреслює не оригінальність автора. Ну справді – якщо є одна Леся Українка, то для чого ще когорта її  компіляторів? Усі ми приходимо у світ унікальними. То й хочеться, аби кожен привніс щось своє, особливе, свій власний голос, своє власне бачення.

Молоді письменники зазвичай починають з того, що, начитавшись улюбленого автора, пишуть у тому ж ключі. Свідомо чи підсвідомо – це вже питання восьме. Але тексти їхні говорять не їхнім, а чужим голосом. Це прикро. Та хоч «усі слова уже були чиїмись», як казала вікопомна Ліна Василівна, є шанс не повторювати повторене. Насамперед, потрібно не боятися. Не боятися жити, не боятися знаходити власний голос. Нехай він попервах буде кумедним та недолугим – це однаково краще, ніж встати у хвіст черги компіляторів.

— Василь Махно, відгукуючись про вашу збірку «Сарматське море», писав, що назвав би її «поетичними історіями, перев’язаними вузлами пам’яті». Мені здається, з часом пам’ять тьмяніє, у ваших же віршах спогади з дитинства постають дуже яскравими. Як відсвіжуєте пам’ять, тримаєте  спогади в образній напрузі?

— Пам’ять у мене особлива. Вона чудово вміє витісняти неприємні моменти, аби знову і знову не травмувати психіку. Це і добре, і погано насправді. Таким чином я майже не пам’ятаю свої шкільні роки. Причому, пам’ять не заморочувалася, які картинки витирати – то разом із проблемами несприйняття однолітками вона на раз-два стерла майже всі шкільні знання. Таким чином, закінчивши дев’ять класів фізико-математичної гімназії, і фізика, і математика для мене тепер – табула раса. Випускні класи у гуманітарній школі не принесли покращення – і теж за кілька років забулося майже все. Натомість раннє дитинство, дошкільне, запам’яталося глибоко та яскраво (універсальні, як виявилося, спогади, бо дивним чином саме ці тексти найближчі кожному читачеві попри його особистий досвід!) – і знайшли продовження у віршах. Бо пам’ятати варто лише хороше, правда?

— І ще таке: переживаючи ще раз події минулого, чи змінюється їхнє сприйняття?

— Звісно, змінюється. Зараз у багатьох випадках вчинила би інакше. Менше би брала до серця речі несуттєві, речі минущі. Менше би боялася. Більше посміхалася. Але ж іще нічого не пізно. Ми змінюємося, доки живемо. І живемо, доки змінюємося.

— Ваша інтимна лірика дуже жіноча та особиста. Чи існує (і, якщо існує, то яка) межа між автором і ліричним героєм? Про що можна, а про що не можна говорити у тексті? Чи існує певна межа відвертості?

— Сто разів уже було сказано про те, що автор і літературний герой – дві великі різниці й не варто їх ототожнювати. Але віз і досі там – варто запостити, приміром, на ФБ вірш, який читачам видається «сумним» чи «дивним», чи «відвертим» – як починаються тривожні запитання у приват: «А що сталося?! У тебе якась біда?». «Уффффф…. Та ні, вірш не про мене! Це просто вірш, не автобіографічний ні разу, лірика, розумієте?». «Ну тааак…. Але що сталося?!» І не переконаєш людей, що все чудово, і що ти просто «перевдягався» у якогось персонажа, намагався побачити світ його очима, відчути його шкірою, пережити його серцем, осмислити його досвідом. Це, до речі, дуже корисно робити кожному з нас у повсякденному житті – замість засуджувати ближнього, на якийсь час відчути себе у його шкірі. Мій дідусь Пилип був адвокатом, і то певно від нього у мене тотальне бажання «виправдати» світ, людей, зрозуміти першопричини їхніх паскудних вчинків і допомогти.

Про що можна і не можна говорити у тексті? Та про що завгодно. Це як у «дорослих» стосунках – аби обом партнерам було файно. Так само кожен вибирає для себе межі відвертості. Хоча людей часто «заносить», але всі мають право виговоритися.

— Якщо говорити про вас як ілюстратора. Ви ілюстрували й власну поезію. Як відшуковуєте графічні образи?

— Так, завжди сама ілюструю свої книги – спочатку це була графіка, тоді інсталяції, зараз – світлини. Дуже люблю фотографувати, шкодую, що немаю вмонтованої камери в очах – щоби отак кліп! – і кадр опинився на диску. Бо довкола насправді стільки цікавого (прекрасного, досконалого) НЕПОМІЧЕНОГО, що жаль бере. І тому хочеться поділитися всією отією красою – першими бруньками, сонечком мати-й-мачухи на смітнику, потрісканою, як шкіра бабусі, віконною рамою, неймовірними барвами заходу сонця. Маю особливо ніжну любов до старих парканів, вікон, дверей — де би не була, завжди їх фотографую – такі вони мені дотульні, рідні, як мої померлі дідусі й бабусі…

— І наостанок. Як ви вважаєте, чим є поезія сьогодні та ким нині є її автор? 

— Найскладніше, мабуть, запитання. Ну, за статистикою в Україні лише один відсоток читачів любить читати поезію. Якщо припустити, що десь стільки ж людей і пишуть поезію, то часто вони люблять читати власне свої тексти.

Як збільшити кількість потенційних читачів – хтозна. Не будеш же «через не хочу» змушувати їх читати. Хіба прищепити цю любов змалку, дуже обережно, всупереч школі.

Також не варто забувати, що поезія – штука елітарна, а еліти у нас немає. Так само, як у нас немає еліти, у нас немає професії письменника (тим паче – поета), бо людина, що займається професією, отримує за це гроші, на які живе. Так якось історично склалося). Письменництво в нашій країні – то хобі. Не найгірше хобі, яке десь-колись-комусь приносить естетичну насолоду і допомагає поглянути на світ очима, повними любові.

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото надані Ганною Осадко 

32

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора