Графічні образи майже тридцяти видатних історичних особистостей, які відігравали важливу роль в історії України, відтворив в трьох унікальних книгах тернопільський художник-дизайнер та оформлювач Олег Кіналь.

Про історію - цікаво та образно

  У попередні вихідні на Книжковому Арсеналі в Києві презентовано унікальну трилогію: «Україна-Русь» — «Споконвічна земля», «Україна –Русь» — «Князі  Галицькі-Острозькі», «Україна- Русь» — «Українська звитяга».

  У чому ж унікальність та актуальність цього видання?

- Почнемо з того, що в Україні більше двох років триває новітня російсько-українська війна, яку політики чомусь називають АТО. А ніхто не задумувався над запитанням: а чи була б сьогодні війна в Україні, якби ми знали українську історію? Чи була б війна, якби за 24 роки відновлення Української державності, наші діти вивчали українську історію, написану не функціонерами від історії на замовлення, а найважливіші події нашої історії і до сьогодні під грифом «таємно»?. «Хто забуває свою історію, той приречений на повторення її помилок…» - говорить народна мудрість. Народ, який не знає своєї історії, але дозволяє вчити своїх дітей чужій збоченій історії – будує чуже майбутнє на своїй землі!, - упевнений художник-дизайнер, ілюстратор трилогії Олег Кіналь.

  Співпраця Володимира Білінського, видавництва «Навчальна книга «Богдан» та художника Олега Кіналя розпочалася в 2014 році і переросла у спільний проект. І ось, у результаті цього, світ побачило нове видання. У ньому в правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.

В трьох книгах – історичний шлях України

У трилогії автор-дослідник використовує посилання на історичні документи, літописи, спогади тогочасних мандрівників, археологів, зарубіжні історичні документи. Володимир Білінський на основі багатющих історичних матеріалів доводить неперервність розвитку українського етносу, починаючи від VI тисячоліття до нашої ери, Трипільської культури, а потім Зарубинецької, Черняхівської, Київської і т. д. Тому перед Олегом Кіналем стояло завдання за допомогою ілюстрацій донести до читачів ті чи інші образи історичних постатей.

- За історичними документами у книгах відтворив графічні образи князів Галицьких-Острозьких – це близько тридцяти робіт. Серед відомих Острозьких – Князь Федір Данилович (1360-1446) - святий Феодосій Печерський близько 1440 року покинув світське життя і прийняв постриг в ченці Києво-Печерського монастиря, канонізований у 1638 році. Великий Князь Констянтин Васильович Острозький (1526-1608), найвпливовіший український вельможа Європи ХVІ століття, канонізований 2008 році Українською Православною Церквою Київського Патріархату - Благовірний князь Костянтин Острозький… - розповідає Олег.

Автор книг стверджує, що вони не є історією України. Історію України напишуть наші академіки. Вона ще не написана. Тому що досі у нас на керівних посадах працюють люди радянського виховання, про яких великий індійський патріот Джавахарлал Неру говорив: «Інтелігенція, вихована колонізатором, є головним ворогом свого народу». Розуміймо цю ситуацію. Фахівці-історики незалежної України сьогодні роблять тільки перші кроки. Але вони уже є! Вони, безперечно, згодом візьмуть ситуацію під свій контроль, витіснивши на маргінеси радянських «динозаврів», які не розуміють сутність нашої доби.

Ще не один рік вихованці «московських колонізаторів» «співатимуть пісень» про «слов’янську єдність» і таке інше, приховуючи, що саме влада того народу у ХVІІІ столітті запровадила на нашій землі рабство (кріпацтво), у ХІХ столітті позбавила нас нашої мови, писемності та всього національного — українського, а в ХХ столітті влаштувала українцям три голодомори, винищивши кращу частину нашого етносу.

Отаких «братів» ми мали впродовж більш ніж 300 років.

Звичайно, все це ще довго буде даватися взнаки. І в історичній науці також.

Український етнос: від Трипілля до сучасності

Автор трилогії, презентованої у Києві, каже, що йому хотілося б, щоб ті відкриття, які роблять нефахівці-патріоти-сучасні історики, придалися в подальшому нашій історичній науці.

- Кожен українець завжди знав, що всі давні, так звані археологічні, культури, які існували на теренах України, так чи інакше були пов’язані з українським етносом. Тому немає нічого дивного, що кращі сучасні історики (фахівці і нефахівці), які звільнились від імперських шовіністичних догматів, вивчають розвиток української нації, починаючи з періоду Трипільської цивілізації, і залучають до єдиного ряду: Скіфо-Сарматську добу, час антів, Велике Київське князівство (Русь), Велике Галицько-Волинське князівство, Велике Литовсько-Руське князівство та Українську Козацьку державу.

То був єдиний, безперервний ланцюг розвитку українського етносу від VІ тисячоліття до нашої ери до сьогодення. Видатний сучасний професор Іван Іванович Заєць у праці «Витоки духовної культури українського народу» цілком закономірно зробив ось такий висновок:

«Незважаючи на міграційні процеси, які відбувалися на території України упродовж багатьох віків, у нас немає ніякого сумніву, що основи українського народу були закладені в другій половині — наприкінці V тисячоліття до н. е., що дає підстави засвідчити автохтонність певної частини населення того часу, і передусім носіїв Трипільської культури… Традиції, започатковані трипільцями абсолютно у всіх напрямках господарського і культурного життя, передалися населенню епохи бронзового віку, в першу чергу носіям Культур шнурової кераміки (Середньо-Дніпровської, Тшинецької та ін.), а в майбутньому, населенню ранньослов’янських — Зарубинецької, Черняхівської та Київської культур. І, як наслідок, все це та інше стало надбанням народу Київської Русі, а відтак і українського народу, який є прямим спадкоємцем його духовної і матеріальної культури».

Тому не мають права на існування імперські шовіністичні твердження про прибулих на українські землі у V–VІ століттях слов’ян. То бездоказові так звані псевдотеорії.

Данило Галицький – без імперських тверджень

Наступним імперсько-шовіністичним твердженням, яке досі гуляє на сторінках української історії, розповідає Володимир Бєлінський, є твердження про кінець князівської династії Данила Галицького у 1323 році.

- Це хибне імперсько-шовіністичне твердження закинуто на історичні сторінки, щоби позбавити український народ права на безперервну державність. Вперше цю вигадку запустив у листі до Константинопольського Патріарха польський король Казимир ІІІ (1350-ті роки), щоби домогтися благословення Патріарха на Галицько-Волинський князівський стіл. З 1323 року Холмський і Львівський князівські столи посідав правнук Данила Галицького — князь Дмитро, який у 1340 році (разом із своїм сином — Данилом Холмським) вигнав зі Львова польського короля Казимира ІІІ та його військо. Казимир ІІІ воєнним шляхом, після смерті князя Дмитра у 1349 році, захопив Львів і Галичину, мотивуючи свою агресію спадковими правами. Тому й писав у листі до Патріарха, що усі «руські князі померли», а земля «дісталася мені у спадок». Брехав Казимир ІІІ, бо праправнук Данила — Данило Холмський — мав повне право посісти батьківський князівський стіл, каже автор.

Тому українські історики не мають права нехтувати таким важливим свідченням на догоду московським «доважкам брехні».

Навіщо подібні «тези» закидалися до української історичної науки — відомо.

Про князів Острозьких і не тільки    

 Володимир Бєлінський стверджує, що розірвавши рід Великого руського (українського) князя Данила Галицького на дві складові гілки — Галицьких і Острозьких, історична наука так само легковажно підійшла до одного із князів Острозьких, а саме — Василя Красного. Цього князя європейці величали Гедігольдом.

Якщо цілком зрозуміло, чому імперські історики Польської та Російської імперій були не зацікавлені у встановленні особи князя Гедігольда, то абсолютно не зрозуміла позиція українських істориків. Українські науковці досі не зацікавилися князем, який у 1421 році заклав сучасне місто Одесу (Качебіїв), Овідіополь (Чорний Град), селище Маяки (Маяк), фортецю Караул та село Барабой (Белабки).

Можна сперечатись, який рік місто Одеса вважає роком свого заснування. Але історики (українські) не мають права мовчати, що руський (український) князь Василь Острозький у 1421 році заснував на місці сучасної Одеси поселення та фортецю Качебіїв, які простояли до кінця ХVІІІ століття, тобто майже 400 років. І тільки перша російська офіційна «гулящая дама» Катерина ІІ наказала розібрати фортецю Василя Острозького (Галицького) до останнього каменя, так люто ненавиділа українських козаків, які «ели хлеб не с ее руки».

Автор говорить не про історичні вигадки, а про свідчення посла англійського і французького королів лицаря Гілльбера де-Ланноа до європейських монархів, який у 1421 році особисто бачив все те, про що повідомив.

    Що ж, настала пора побудови нового каркасу української історичної науки, де не буде місця московським, імперським міфам та «былинам». Наша історична наука має, в першу чергу, базуватися на давніх світових і європейських першоджерелах, на українських аналітичних дослідженнях та на українській археології і антропології.

Російська історіографія є неприйнятною для українського народу хоча би тому, що це наука нашого окупанта, а, отже, — нашого поневолювача. А в окупованого і окупанта завжди різне бачення і сприйняття подій.

  Саме такі ключові висновки можна зробити, ознайомившись із книгами, оригінально ілюстрованими Олегом Кіналем. Там, на Книжковому Арсеналі, де було презентовано трилогію, одразу ж з’явилися і відгуки про книги. Ось лише два з таких перших вражень про видання. «Книги написані дуже цікаво і змістовно, на основі багатьох документів. Автору – працюйте, ми обов’язково переможемо». «Это даже не книги, это откровение, позволяющее оценить прошлое, настоящее, предсказать будущее…»  

І наостанок. Книги адресовано широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, учням старших класів і всім, хто бажає знати правду про своє минуле, аби розуміти сьогоднішнє та усвідомити майбутнє.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото - Олег Кіналь