Про допомогу тваринам, радість спілкування з ними, поспілкувалася з тернополянкою Анастасією Стандрет, засновницею проекту Woof Stories, котрий допомагає чотириногим знайти новий дім.
— Розкажи, з чого почалася дружба з тваринами та бажання допомагати їм.
- У нас вдома завжди жили різні тварини: голуби, равлики, кіт, постійно підгодовувати собак. Але ніколи не задувалася, як живуть безпритульні тварини, як знаходять господарів.
6028e739-a2fe-453b-a401-eeda48b12bf9
Півтора роки тому вперше побувала в Дичківському стерилізаційному центрі. Проведений там час був справжньою терапією: спілкування з такою кількістю тварин “вишибає” все з голови. Це потік радості, вони супер щасливі, ніби саме тебе весь час і чекали.
Тоді ж дізналася, що тварини перебувають у центрі тільки тимчасово, після стерилізації. Потім їм шукають дім, але, якщо не знаходять, вони знову опиняються на вулицю. Історії собак мене вразили, вразило як жорстоко поводяться з ними люди. Мені захотілося все змінити. Але коли дізналася багато різних деталей, — зрозуміла, що за один день сама нічого не зроблю.
Почала думати, чим я можу допомогти. До того я не фотографувала, — почала це робити, щоби допомогти тваринам. Їхні знімки розміщувала у різних соціальних групах. Це були прості фото собак, і я зрозуміла, що на такі світлини не особливо звертають увагу, бо їх дуже багато. Тому вирішила зробити щось цікавіше. Попросила дівчат сфотографуватися з собаками. Мені здається, фото ми проектуємо на себе, наприклад, коли вибираємо собі плаття в інтернет-магазині, і думаємо, що виглядатимемо так само красиво, як модель, і не важливо, що у нас інша фігура... Тож подумала, що прості та природні фотографії допоможуть побачити кожному себе в образі господаря красивого собаки. Цікаво, що після проекту всі мене запитували, яких порід були тварини, а вони ж всі були дворняжками. Тому важливо не кого, а як фотографувати.
Хотіла не тільки показати, що є собаки, котрі шукають господарів, а й познайомити з ними якнайбільше людей. Наприклад, дівчата, котрих фотографувала, тоді вперше дізналися про стерилізаційний центр, потім вони почали приїжджати туди, допомагати, розповідали своїм друзям про нього. Завдяки проекту про центр дізналося багато людей. Тож його мета не тільки прилаштувати тварин, а й об'єднати небайдужих.
Потім мені захотілося розповісти про родини, котрі взяли додому бездомну тваринку. Вважаю, щасливі історії надихають. Побоювалася, що не знайду багато таких родин, але виявилося, що їх дуже багато. І щоразу я дізнавалася не просто історії, як тваринку знайшли на вулиці, — а історії порятунку. Мені дуже сподобалося ділитися такими оповідями. Побачила, що люди на них жваво реагують, коментують. Мені не раз казали, що розповіді надихають, бо люди побачили, як це класно мати улюбленця.
— Як тваринам може допомогти пересічна людина?
— Коли почала фотографувати, зрозуміла: потрібно допомагати, чим можеш. У нас є такий стереотип, що допомагати тваринам — це або взяти їх з притулку, або дати гроші. Але, допомога може бути дуже різною! Якби кожен приєднався до доброї справи та допомагав, як може, справи пішли б значно ліпше. Вважаю, допомогти може кожен. Наприклад, просто варто вибрати хоча б тварину, яка шукає дім, і допомогти їй у цьому. Зробити оголошення в соцмережах, чи репост існуючого повідомлення, розпитати знайомих, кому треба собачку, чи котика. Коли тварина буде прилаштована і зрозумієш, що завдяки тобі на одну безпритульну, нещасну тварину менше, — відчуєш таке тепло і радість, що потім вже і не варто пояснювати, для чого допомагати тваринам.
Ще одна моя мета — зруйнувати стереотипи про волонтерів, як про пришелепуватих із сотнею улюбленців. Нині волонтерством займаються молоді люди та роблять це зі смаком та зі своїм баченням. Наприклад, знайомі з київського притулку «Сіріус» зібрали одинадцять тисяч, продаючи на вуличному ринку різноманітні листівки, сувенірну продукцію.
— Волонтери часто чують, що вони не тим займаються, мовляв, ліпше б людям допомагали...
— Безпритульні тварини — проблема, створена людьми. Не вони ж самі себе залишають на вулиці. Тварини, на відміну від нас, не можуть собі допомогти. Вважаю, навіть створення притулок для бездомних тварин у Тернополі нічого не вирішить, бо рано чи пізно хтось дасть своїй тваринці під хвіст і скаже: “Йди, ти сама собі знайдеш їсти”. Треба працювати з людьми. Розумію, що це праця багатьох років, але вірю, що рано чи пізно, вони доростуть до того, щоби бути відповідальними. І тому мені дуже приємно, колю люди кажуть, що після того, як подивилися фотографії, почитали історії, подумали про те, що треба допомагати тваринам. Мені здаються, так твориться ланцюжок добра.
— А що дає спілкування з чотириногими?
— Дуже люблю все, що дає природа. Навіть не можу пояснити, як багато дає мені спілкування з собаками. Дуже швидко знаходжу з ними спільну мову. Спілкування з тваринами, як медитація, додає сили. Я не знаю, що вони знаходять у нас, за що вони так сильно нас люблять. Вони такі прості та щирі, забувають наші провини. Навіть собаки, котрих багато разів зраджували, коли знаходять господаря, довіряють йому.
Я не розумію, як можна поводитися жорстоко з тваринами чи виганяти їх на вулицю. Мені здається, жорстокість народжується від незнання того, якою є тварина. І проектом хочу показати, яким класним другом вона є, яку повноту та щастя може дати. Якщо люди будуть розуміти це, усвідомлюватимуть, чому тварини опиняються на вулиці, та розділятимуть відповідальність за це, буде менше байдужості й жорстокості.
Кілька місяців тому стала вегетаріанкою. Я їздила в різні притулки, зокрема, «Угольок» на Львівщині. Там живуть коні, корови, коти, собаки. І коли ти бачиш цих тварин, співчуваєш їм, радієш, коли бачиш, як вони граються, а потім їси м’ясо... — мені здається, це дволико. Але це мій вибір і я нікому його не нав’язую.
— Що тобі дали Woof Stories?
— Завдяки ним познайомилась з дуже хорошими людьми і знайшла нових друзів, і не тільки хвостатих. А ще навчилася ліпше спілкуватися з людьми. Вже вийшло 15 історій, планую продовжити проект. Тепер є ціла команда, котра працює над Woof Stories. Проект стає масштабнішим та виростає. Дуже добре, що тепер з нами працює ілюстратор. Саме вона придумала додавати до фотографій коротку інформацію про тварину. Ми співпрацюємо з притулками у різних містах — київським «Сіріусом», львівським «Угольком» — Woof Stories це проект, не прив’язаний до одного місця.
Анна Золотнюк.
Долучитися до Woof Stories можна зайшовши на сторінку
