У Бучачі, родинному місті нобелівського лауреата Шмуеля Агнона (справжнє ім’я — Шмуель Йосеф Галеві Чачкес)  - відкрили погруддя письменнику.

Батько Агнона — хасид Шолом Мордехай Леві Чачкес, був свого часу рабином у Чорткові — заможним торговцем худобою, знавцем єврейської релігійної літератури. Агнон з дитинства вільно говорив польською, українською, німецькою мовами. Навчався у хедері, студіював Тору, Талмуд мовою іврит.

- Згодом родина переїжджає до Бучача. Перші публікації Агнона з’являються мовою ідіш в часописах «Hamicpeh» («Оглядова вежа») та «Jidiszer Weker» («Єврейський будитель»), газетах Бучача, Коломиї, Львова. У 1906 Шмуель Йосеф переїхав до Львова,  де працював у гебрейській пресі, розповів доcлідник творчості Агнона, тернопільський краєзнавець Юрій Ковальков. - Щоб уникнути служби у війську Австро-Угорщини, емігрував у 1907 до Палестини. Там надрукували його повість «Покинуті дружини», оповідання «Агуни». Писав він на їдиш, потім перейшов на іврит. Першим його твір цією мовою «Все владнається» вийшов 1912 року. У 1913 р. переїхав до Німеччини, де жив у Берліні та Гамбурзі, збирав хасидські перекази. Там молодий письменник знайшов собі мецената –  багатого комерсанта Зальмана Шокена, який допомагав видавати твори та виділив у 1915 році стипендію на 5 років. 1924 року письменник Чачкес оформив свій літературний псевдонім Аґнон – з івриту «покинутий» (так називалося його оповідання, написане у 1908 р.) власним офіційним прізвищем. Того року він повернувся до Палестини, видав роман «Весільний балдахін» про пригоди бідного хасида у Галичині. Після відвідання рідного Бучача (1929) свої враження він описав у творах «Проста історія» (1935) та «Гість на одну ніч» (1939).

- Галицька та українська тематика відображена в багатьох творах Аґнона. Найперше в оповіданні «Бартка Добуша» та романах «Видання заміж», «На морській глибині», інших творах: «У колі праведних», «Старі й молоді разом», «Проста історія». Літературознавці знаходять вплив на Аґнона творчості Миколи Гоголя та Михайла Коцюбинського, - каже Юрій Ковальков.

Шмуель Аґнон писав повісті, оповідання, дитячі казки, опрацьовував народні легенди. Відомі його книги «У мирі та спокої», «Книга буття», «І ті та інші», «Зовсім недавно», «Ідо та Ейнам». Багато його книг видавалося німецькою та англійською мовами, що сприяло популярності письменника в світі.

1966 року Шмуль Аґнон першим з івритомовних та їдишемовних письменників отримав Нобелівську премію з літератури. Премію надали письменнику за «оригінальне мистецтво оповіді, навіяне гебрейськими народними мотивами».

Помер 82-річний Шмуель Йосеф Аґнон 17 лютого 1970 в Єрусалимі. В його помешканні створено меморіальний музей.

Українською мовою надруковано поки що небагато текстів Ш. Аґнона. 2002 року в Тернополі відбулись присвячені йому 11-і Нобелівські читання. Тоді презентували його книгу «Бучач. Обітована земля його серця», перекладену українською мовою

Погруддя Агнона, в Бучачі відкрили навпроти родинного будинку, де пройшло його дитинство. Міська влада обладнала скверик, поставила лавочки. Подія приурочена 50-річчю з часу присудження Агнону Нобелівської премії. На відкриття приїхали гості зі Львова Чернівців, Німеччини, Америки. Зокрема, серед гостей була і художниця з Берліну Гельґа фон Льовеніх, львівський скульптор, автор погруддя - Володимир Цесарик, архітектор Дмитро Садовий.

агнон02

Володимир Цісарик - автор монументальних робіт у різних містах України. Відомі монументальні твори: пам’ятники Леопольду фон Захер-Мазоху, винахідникам гасової лампи Яну Зегу та Ігнасію Лукасевичу, Пабло Пікассо, Францу-Йосифу у Чернівцях, Володимиру Винниченку у Кіровограді…Свого часу, в інтерв’ю «Високому замку», пан Володимир сказав, що перш ніж приступити до роботи, завжди довго вивчає особистість.

- Читаю біографію. Якщо це письменник, читаю його твори. Коли ліпив цісаря, читав історію Австро-Угорщини. Фільми про нього дивився. Мені важко свої роботи описувати словами. Якби я вмів це робити, мабуть, був би письменником. Кожна людина наділена емоціями, думками. Треба просто розкрити образ. Під час роботи над броварем, наприклад, просив свого знайомого підняти бочку з пивом. Він це зробив: почервонів і виглядав набундюченим… А броваря треба було зобразити веселим. Буває, що імпровізую. Кожен пам’ятник, погруддя – це як дитина, яку ти народив, виростив, вона пішла у дорослий світ… Деколи підходжу, дивлюся і чую у спину: «Мужчина, отойдите, вы мешаете фотографироваться…».

Щодо самого відкриття погруддя нобелівському лауреату Агнону, то воно, як це не дивно, відбулося без присутності перших осіб обласного масштабу. Воно й зрозуміло: день молоді у Гусятині, свято замку у Скалаті, не до єврейських зараз письменників, нехай і лауреатів Нобелівської премії, одного з яких вшановано у Бучачі. А те, що, люди з Америки прилетіли та з Німеччини, Львова та Чернівців  приїхали, значить, це їх більше цікавить, ніж забави у провінційних містечках на тлі виступів місцевих артистів, запахів шашликів та  звуків булькання пива із бочок…

Орест Сарматський

Фото: Люба Левицька