/ /95-річна селянка з хутора на Тернопільщині навчила розмовляти птаха

18 Серпня 2019, Неділя


Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку у Скала-Подільській громаді прийняв «Олімпійське літо»

17 Серпня 2019, Субота


Анонс
У Бережанах малюватимуть «Вулиці рідного міста»

Погода
Який Євстигній – такий грудень

Штамп у паспорті – найпопулярніша послуга на Тернопільщині

У Тернополі водійка вчинила ДТП та втекла з місця події

Земля на Тернопільщині – це не тільки красиво, а й вигідно

Фоторепортаж
Модернізм на Чехова (фоторепортаж)

Фоторепортаж
Назарій Кулинець сьогодні святкував би день народження (фоторепортаж)

Фермер отримав удар по голові замість обіцяних тварин (Агроновини)

Фотофакт
Тернопільські водії не звертають увагу на правила (фотофакт)

На Тернопільщині поліцейські розшукували неповнолітню дівчину

Тернопільські коміки вирішили проблему світлофорів

На Тернопільщині згадали криваву подію, яка сталася 370 років тому

Фоторепортаж Це цікаво
Палац за сімнадцять кілометрів від Тернополя (фоторепортаж)

Анонс
Тернопільщина відзначатиме 370-ту річницю Зборівської битви

Фотофакт
На Тернопільщині із пастки визволяли чотирилапого (фотофакт)

Терміново Фотофакт
Під Озерною – потрійна аварія (фотофакт)

Історичну частину Чорткова звільнять від зовнішньої реклами

Тернополянам розповіли, куди звертатися при проблемах з вакцинацією

Тернополянці дозволили поїхати з дочкою до Японії без згоди батька

Тернопільщина: озброєний інформацією невразливий при перевірці

Терміново Відео
Під Тернополем перекинувся сміттєвоз (фото, відео)

У Тернополі стане безпечніше переходити дорогу

Це цікаво
17 серпня в історії Тернопільщини

Коропецька ОТГ на крок ближче до створення сучасного ЦНАПу

До ініціативи «Доторкнись до мережі» долучились мешканці села Городниця Скалатської ОТГ

У Кутківцях урочисто завершився табір «Веселі канікули з Богом»

16 Серпня 2019, П’ятниця


У Зборові провели благоустрій території біля Козацької могили (фото)

Погода
Яка Явдоха – такий і листопад

Відео
Тернополяни витрачають на підготовку дітей до школи близько 5 тисяч гривень

Тернопіль: Гриць Драпак тепер буде не лише народний, а й почесний (фото)

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних

Фотофакт
Тернопільські «Красунчики дня»

На Тернопільщині згадують загиблого Олександра Філя (фото)

Тернополянам на замітку: як зробити ікри красивими

Хвилинка грамотності для тернополян: 12 ніжних фраз для коханих (фото)

Патруль затримав жителів Тернопільщини, які займалися браконьєрством (фото)

Погода
Українські виробники заробили на равликах $250 тисяч (Агроновини)

Фотофакт
У Тернополі водії не зважають на заборони (фотофакт)

Тернополянка для дітей в Африці проводить заняття з малювання та фізкультури (фото)

У музичній школі в Чорткові буде клас хореографії та циркового мистецтва

На Тернопільщині прокуратура хоче повернути державі 12 земельних ділянок

Невакцинованих учнів не допускатимуть на навчання у школи Тернопільщини (фото)

Жителя Гусятина на Гаївському перехресті збив автомобіль

На Тернопільщині вогонь знищив житловий будинок (фото)

Шахрай, який прикидається експертом, лякає продавців магазинів у Тернополі

На Тернопільщині хлопець помер під колесами потяга (фото)

На Тернопільщині шмат землі із підземними водами можна придбати мінімум за 140 млн грн

Фоторепортаж
Защіпки та клямка містечок Тернопілля (фоторепортаж)

Колишній міський голова Кременця ненадовго став королем (фото)

Фотофакт
У Бучачі скаржаться на заблоковані тротуари (фотофакт)

Це цікаво
16 серпня в історії Тернопільщини

95-річна селянка з хутора на Тернопільщині навчила розмовляти птаха

Мешканка хутора Григорі Збаразкього району, яка 12 липня відзначатиме свій 95-й день народження, навчила крука повторювати деякі слова.

До Ольги Павлівни Іщук – мешканки хутора Григорі , що належить Добромірківській сільській раді 12 липня з’їдуться до батьківської оселі доньки, внуки, правнуки, щоб привітати берегиню їхнього роду з ювілейною датою, пише «Народне слово».

– Радітиме ненька зустрічі з найріднішими людьми як найбільшому святу. – Виростила нас мама сама, – каже донька Ірина, – усе життя над нами із сестрою «трусилася», і тепер, коли нам поза 70, не перестає тривожитись за нас, наших дітей та онуків.

– Чоловіка, – додає пані Ольга,– у 1944-ому забрали на фронт, коли старшій донечці був лише рік, а молодша ще лише мала народитись. Так і пропав …Ніякої звістки відтоді від нього ми не мали. Довелось піднімати дітей самотужки, незважаючи на нелегкі часи. Часи, що у кожній долі залишили глибокий відбиток на усе життя.

Сьогодні пані Ольга не дуже охоче розказує про пережиті труднощі, адже на хуторі якось давали собі раду, не голодували.

– До того, як прийшла радянська влада, – каже ,– у нас було все – досить поля, великий сад, господарка. У дідуня було багато дітей – шестеро дочок і двоє синів. Один з яких мій батько. Я ж у батьків була одна. Пам’ятаю, як жили у тісній ліплянці з глини великою дружною родиною. Ця дідуньова хата, якій років двісті, досі стоїть на нашому подвір’ї, хоча живемо у новішій. Але стару не даю нікому повалити, бережу як реліквію, як щось дуже близьке і рідне, без чого важко жити. Часом мені здається, що від цієї хатинки іде якась енергія, яка додає життєвих сил. Щоб довго жити, треба жити на своїй землі, там, де родився, де зарита твоя пуповина. А ще вдячна природі, яка оточує нас. З пташками та зайцями виросли мої діти, вони люблять і розуміють природу як ніхто.

Про це міг би розповісти кожному гостю оселі двадцятирічний крук, який прижився на обійсті як свій.

– Я знайшла нашого Кая, йдучи через ліс від автобусної зупинки додому. Він, ще зовсім безпомічний, жовторотий,– пригадує молодша донька пані Люба,– впав з гілки на мою руку, наче просив захисту. Спитала, як звати, сказав «кей», то й вирішила, що буде Кай. Так він у нас і живе. Найцікавіше те, що коли вперше принесла додому, і поставила біля клітки з курочками, то, почувши, як вони кудкудакають, почав і собі кудкудакати. Потім навчився повторяти за мною слова, кажуть, навіть мої інтонації голосу копіює. Кажу до курчат гиля-гиля, він повторяє, кажу до них, коли не слухаються, що бити буду, він і собі «бити буду». Навіть казав «окей, Люба», «камон, Олег», це ми так англійську вчили. Правда, «Слава Україні» так і не навчився говорити. Хоча живе птах у великій клітці, але на волю не проситься. Колись забули закрити дверцята, то втік, не було його днів два, та прийшов назад, винувато помахав крилами, схилив голову, наче просив вибачення. Не зміг без нас. Так і живемо поряд. Взимку забираємо у сіни, щоб не замерз. Годуємо усім, що їмо самі, він не перебирає.

Пані Оля дивується і радіє такому сусідству. Каже, що в дитинстві діти приносили не одне пташа, але жодне не навчилось говорити. А цей птах дуже розумний і, можливо, ще чогось навчиться, адже, кажуть, круки живуть по триста років. Такі ж довгожителі, як вона.

– Живу багато років,– каже, жартуючи, старенька, – бо усі нерви по лісі погубила. Випробування, які нам випали, змусили виробити добре терпіння, віру, надію.

Випробовувала доля пані Олю з самого молоду. Залишилась з двома дітками, проживши з чоловіком Павлом лише рік і п’ять місяців. Навіть добре не встигла пізнати його. Познайомились під час праці у Максимівці, сподобались одне одному, одружились через три тижні після знайомства.

– Кажуть, – пригадує пані Ольга,– що він допомагав бандерівцям, привозив їм ліки, але мені він тоді нічого не розказував, бо оберігав від неприємностей, знати таке було небезпечно, тож зайвого не говорили навіть найближчим людям. Але в душі кожен переживав за Україну, усіма силами прагнув, щоб вона була.

У хаті довгожительки ще з тих далеких часів збереглись образ Ченстоховської Божої Матері, портрети Івана Франка, Тараса Шевченка, ілюстрація до шевченкового Кобзаря «Думи, мої, думи…», на якій є, окрім іншого, тризуб.

– Якби кагебісти помітили той тризуб, – пригадують мама з доньками, – то усіх би могли виселити на Сибір. Приходив тоді такий собі Жаблєцов, випивший, і тому напевно усе йому було в тумані. Вистрілив у стелю і пішов. Чи то не помітив нічого, чи просто не зрозумів, що це зображено, через свою малоосвіченість. А скільки знущалась радянська влада із хуторян, коли виганяла їх з хат до села.

– Хутори хотіли знищити, – кажуть мої співрозмовники, – бо вважали їх розплідниками бандерівців. Тож виганяли усіх місцевих мешканців, а ті складали майно на фіри і їхали кудись до родичів. Бабуня цілувала поріг, коли покидала рідні стіни. Та тоді пані Оля не послухалась, переховувалась у хліві, на горі, поки діти з бабусею та дідом жили у Добромірці. Згодом ті повернулись, але лише з маленькими вузликами за плечима. Бачачи, що хуторяни повертаються, влада на зло їм нищила, палила льохи, стодоли, майно, тож доводилось все відбудовувати заново.

– Коли забрали у колгосп майже все наше поле, сад , то попривозили сюди телят і змушували, щоб ми їх пасли, – каже пані Ірина,– а також мали доглядати до тисячі курчат. Та й жати ходили. Найбільше запам’ятали, як малими за кілька кілометрів ходили до школи через сніги. Лише згодом, коли переїхали у Збараж, стало легше. У нас на квартирі жило з десяток школярів зі сіл, мама готувала їм їсти. Вона про всіх турбувалася. Ми їй вдячні, що зуміла нас вивчити, вивести у світ.

Обидві доньки пані Ольги закінчили вищі навчальні заклади. Люба стала інженером, працювала на ткацькій фабриці у Тернополі, зараз вона більшість часу проводить у рідному домі, допомагаючи мамі господарювати. Ірина здобула фах філолога і музиканта, тридцять років працювала в Теребовлянському культосвітньому училищі, десять років очолювала районну організацію Народного Руху України.

– Ми завжди захоплювались нашою мамусею,– каже пані Ірина,– вона усе життя була нам прикладом, завжди старалась дати усе, що нам потрібно : шила нам платтячка, перешивала, була рукодільницею на весь хутір. Любила вишивати, прищепила цю любов і нам. Разом з мамою ми вишивали і подушки, і рушники, і занавісочки. Усе і досі у маминій оселі красується, нагадуючи, що живе тут щира українка. А ще мама дуже патріотична. Кожного свята виставляє біля хати блакитно-жовтий прапор. Ми запитуємо, навіщо, адже тут його ніхто не бачить, але вона переконує, що має бути так, а не інакше. А як мама плакала, коли вперше після здобуття незалежності лунав Гімн України. Вона постійно цікавиться політичними новинами, знає усіх депутатів, завжди має свою думку. Шкодує тепер, що не може читати, бо добре не бачить. Ота любов до рідної землі і тримає її .

– Найбільше мені хочеться, – каже старенька,– щоб від нашої України нарешті відчепився той загарбник, щоб вона вже нарешті не втрачала своїх синів на тій бійні. Кажу так , бо це не війна, але це щось ще гірше, якому не видно кінця-краю. Хочеться, щоб у всіх було все добре і був мир. Хочу попросити земляків не нарікати на свою країну, працювати, підросте наступне покоління, і все у нас буде добре. Багато людей навіть не уявляють, яке це щастя, що маємо власну державу, бо не пережили знущань таких, як наше покоління.

Любов до рідної країни пані Оля передала не лише дітям, а й онукам, яких у неї п’ятеро, та семи правнукам. Є серед внуків і художник, і священик, і сільський господарник. Найстаршому правнуку уже 28 років, наймолодший лише у першому класі. З’їжджається уся велика родина, зазвичай, на храмовий празник на Івана, на великодні свята, на Святвечір, на Петра і Павла, у день народження найповажнішої берегині гарного українського роду, свято шануючи традиції та один одного. Незабаром ця затишна оселя посеред лісу знову сповниться веселим гомоном, який радуватиме пані Ольгу і дивуватиме старого крука, який, можливо, нарешті навчиться від нових молодих голосів вимовляти «Слава Україні!».

Петро ОВЧАРИК

Фото – «Народне слово»

 

809

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора