Цікаві історії п’яти храмів Успіння Пресвятої Богородиці на Тернопільщині (фото)
Сьогодні православні святкують Успіння Пресвятої Богородиці. На Тернопільщині, як і у всій Україні це свято отримало особливе вшанування. Свідчення цьому - значна кількість церков, збудованих на честь події, коли душа і тіло Діви Марії без страждання, ніби уві сні, відійшла до Сина і Господа Ісуса Христа…
Храм з чудотворною іконою, давніми коралями та золотими дукатами.
На мальовничому березі річки Серет у Чортківському районі розкинулось село Угринь. Саме там є церква Успіння Пресвятої Богородиці 1870 року побудована із чудотворним образом Матері Божої.
- Старші люди розповідають, що колись, в сиву давнину, аби знайти місце під забудову церкви – молилися всім селом і з молитвою запрягали пару волів, на віз викачували один великий камінь для будівництва церкви, - розповів настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Миколай Ференц. - Волів гнали, поки вони не зупиняться. І вони зупинилися на пагорбі. Люди підганяли волів, але вони не рушали з місця. Це означало, що там мали будувати церкву. І спорудили храм з дерева в честь великомучениці Варвари, при котрій служив священник Михайло Левицький. Проходив час, збільшувалось населення, старів невеликий дерев’яний храм і виникла потреба побудувати більший. Так і сталося, жителі села побудували більший храм і назвали в честь великомучениці Парасковії. На початку липня 1855 року з Божим Благословенням настоятелем призначили отця Омеляна Брилінського. Його згадують як священика-трудівника. Отець тривалий час виношував думку щодо побудови нового храму з каменю, аби зберегти для нащадків Чудотворний Образ Божої Матері. Попередня церква св. Варвари до того часу згоріла, а Образ Чудотворний дивом вдалося врятувати. Порадившись з парафіянами, духовний отець почав будівництво нового кам’яного храму, який було звершено разом із дзвіницею у 1870 році і освячено в честь Успення Пресвятої Богородиці блаженнішим митрополитом Йосипом Сембратовичем. Розпадаються великі імперії, висихають річки, міняється місцевість, а пам’ять залишається навічно... Священник Омелян залишив після себе величний храм, процесійний хрест з написом „о. Емельян і Анна Брилінські 1870 р.”. Перед Другою світовою війною на парафію призначили молодого, неодруженого священника Антона Ричаківського. Та не дав йому Господь довго потішитись служінням біля Чудотворного Образу Пречистої Діви. У 1941 році перед святом пам’яті Івана Хрестителя, літом, НКВДисти забрали отця з квартири, де він проживав і повели на гору Галілея, в напрямку лісу. Останній раз покірний слуга Божий Антон згори подивився на свою парафію, і його повели як Христа на Голгофу. Три дні безупинно шукали парафіяни свого духовного пастиря і наставника. На третій день на свято Івана Хрестителя побачили, що недалеко лісу, в стороні села Росохач дуже кружляли круки. Підійшовши до того місця, люди побачили в житі тіло скатованого священика. Тіло впізнали по одягу , тому , що шкіра з лиця була здерта, нігті були повиривано , а ран було стільки , що страшно було дивитися. З болем у серці парафіяни взяли мученика і з почестями похоронили у гробниці за церквою. Пам’ять за священиком отцем Антоном Ричаківським ми творимо на свято Івана Хрестителя, йдучи слідами мук пастиря. На вершині гори біля джерела ми святимо воду, а потім йдемо до місця де було знайдено тіло і стоїть пам’ятний Хрест. Там служимо панахиду за священником-мучеником. Колись апостол Петро сказав до Ісуса: „... якщо всі зрічуться тебе, то я не зрічуся...” Не зрікся Христа і о. Антон, не видав своїх друзів, які раді страху життєвого ховалися по криївках і перетерпів страшні муки, - розповів священик Микола Ференц, який прийшов на парафію у вересні 1987 року.
Доводилось самому опікуватись церквою, наймати людей для ремонту церкви, навіть шукати захований дзвін. Були найняті сапери, щоб віднайти закопаний дзвін. За їх допомогою дзвін було знайдено, але за ніч хтось переставив кілок , який позначав місце, де він був закопаний. На другий день людям довелося даремно копати, дзвону не знайшли, а ще через день він був знайдений випадково трактористами Михайлом Яхніцьким та Петром Фіялом. Дзвін був на тому самому місці де його знайшли сапери.
За порадою отця Миколи дзвін, разом з двома меншими знайденими в селі, ще до вечора того ж дня поставили на місце.
- Чим же славиться наша церква? Перш за все, Тим, що в ній зберігається Чудотворний Образ Божої Матері. Він вважається найдавнішим образом в нашій місцевості, який зберігся до сьогодні. Чому зберігся цей образ? А тому, що люди приходили до нього і одержували Благодатну силу, а також тому що був захований у стіні . А ще над образом висить величний Тризуб, герб нашої держави. Цікаво , що Тризуб і Образ зберігалися в церкві з 1870 року та пережили часи радянської влади з загальновідомим ставленням до церкви. Видно велика сила хоронила їх! Є у церкві багато свідчень оздоровлень хворих. Про це свідчать дарунки які зараз зберігаються при Образі. Там є коралі, два золотих дукати (1627, 1804 років ) , срібні «руки», «ноги», «серця», хрестики, медальйони, старовинна вервиця та інші сакральні речі, - розповів настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці в селі Уринь митрофорний протоієрей Миколай Ференц.
Церква, де зберігалося …зерно
У селі Броварі Бучацького району у 1904 році люди побудували церкву Успіння Пресвятої Богородиці.
За словами настоятеля храму, протоієрея Володимира Прицького, до цього на місці фігури Матері Божої (де був престіл), що встановлена поруч з церквою, була стара дерев'яна святиня. Новий храм став духовним центром для жителів довколишніх сіл - Передмістя, Язловця, Малі Заліщики, Русилів, Помірці, Дулів, Новосілки, Пожежі.
Війна не завдала великих руйнувань проте, справжнім ворогом для церкви була радянська влада. З 1946 по 1947 роки у храмі зберігалося зерно. Але парафіяни, виявивши неабияку мужність та згуртованість, таки добилися у керівника тодішнього Золотопотіцького району відновлення богослужінь.
А перед тим, як у святині був організований склад, люди познімали образи та церковні дзвони і заховали їх. Образи повернули, а от місце, де закопані дзвони, невідоме до сьогодні. Існує версія, що схованка - біля першого дерев’яного хреста на цвинтарі, та його вже давно немає. Староста церкви разом з парафіянами обшукав з металошукачем весь цвинтар, але так і не знайшли місця, де поховані дзвони. Деякі жителі села кажуть, що дзвони свого часу знайшли і перепоховали, але, де, ніхто нині не знає.
У 2003 році парафіянин Іван Добрянський офірував ікону храмового празника “Успіння Пресвятої Богородиці”. На передньому фасаді церкви – скульптури Первоверховних Апостолів Павла і Петра. Від старої церкви зберігся аналой (столик, де кладуть Святе Євангеліє) з 1867 року і сьогодні його використовують під час богослужінь.
Як екс-костел став церквою-обсерваторією із двома вежами
- Біля траси, що йде через село Гермаківку Борівського району з 1907 року стояв неоготичний костел, - пише Олена Крушинська. - Він виглядав напрочуд мальовничо, завдяки мурованим з каменю стінам. Але - місцева громада, переробляючи споруду в дусі православ’я, увінчала цей костел надбудовами з сучасної цегли і куполами-цибулями з сяючої жовтої бляхи... Якщо підійти до церкви з боку апсиди, то найбільше церковна баня, могутня і кругла-кругла, нагадує купол обсерваторії, або ж скафандр космонавта. Взагалі, церква Успіння Пресвятої Богородиці вражає своєю монументальністю. Її оперізує мурована огорожа з наріжними вежечками, що наводять на думки про оборонність храмового комплексу (але це не так, тому що церква збудована вже у 1815 році). В огорожу вбудована невелика дзвіничка, з якої було б зручно пострілювати, як і з обох веж церкви (та ні, все ж таки храм замолодий для цього). У цоколь церкви вмуровано кам'яні могильні хрести з пісковику, датовані серединою ХVIII ст., а на подвір'ї стоять пам'ятники на честь 900-ліття та 1000-ліття прийняття християнства. Особливо цікавий напис на першому (мовою оригіналу): «РК 1888 сей хрестъ поставили на хвалу Божу хлопці Скольади Стифан Ярема, Питро Назарків, Дмитро Матійів, Василь Лисюк, Питро Ліпницкий».
Унікальна пам’ятка українського оборонного сакрального будівництва XVII століття
У райцентрі Підгайці, старожитньому галицькому містечку на Опіллі, задля захисту від ворожих нападів власник міста колись збудував тут замок. Усі храми мали теж оборонне значення.
Серед визначних споруд цього часу – кам’яна церква оборонного характеру Успіння Пресвятої Богородиці. Унікальна вона тим, що на її даху збереглися дерев’яні бойові галереї. У системі укріплень міста церковна територія, оточена масивним кам’яним муром, відігравала функцію бастіону біля Львівської брами.
Фундамент Успенської церкви заклали на початку XVII ст., однак, добудували храм упродовж 1650-1653 рр. Темпи будівництва блискавичні, що можна пояснити кількома факторами: велика громада, піднесення національної свідомості у період національно-визвольної війни, ярмарком, призначеним на свято Успіння Богородиці, що співпадало з кінцем жнив і храмовим святом у церкві. Це сприяло надходженню значних пожертвувань на будівництво.
Церква збудована коштом Марії Потоцької (Могили) вдови Стефана Потоцького. Походила вона з роду молдавських господарів Могил, чим пояснюється вкладення нею великих коштів у спорудження мурованого православного храму, що було рідкістю у той час. На жаль, не збереглося імені архітектора чи майстра-будівничого цієї церкви. Зведена вона в ренесансному стилі з великим впливом на її форми українського сакрального дерев’яного будівництва. Розташована церква на одній з головних вулиць міста.
Споруда зведена з тесаного каменю, тинькована, тридільна в плані, на високому підмурівку. До ширшої квадратної нави прилягає дещо вужчий квадратний бабинець і ще вужчий гранчастий вівтар. Від півночі до вівтаря між 1905 і 1910 роком прибудовано прямокутну ризницю з тесаного каменю. Поверх стін влаштовано оборонний арковий дерев’яний хід довкола нави і вівтаря, який в церковному будівництві не має аналогів. Під бабинцем розташована глибока пивниця. Вінчають церкву при бані з заломами, завершені ажурними ліхтарями з маківками. Фасади членовані пілястрами з капітелями. Портали головного західного входу в бабинець і південного в наву мають профілювання і ренесансову різьбу з рослинними мотивами. Вікна з арковими перемичками, декоровані профільованими обрамленнями і трикутними сандриками, у вівтарі частині - два круглі вікна. Давні ренесансові дерев’яні скульптури з середини XVII ст. апостолів Петра і Павла перевезли в Київський музей українського мистецтва.
Храм, якому біля 200 років
За переказами, церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Трибухівцях Бучацького району – майже 200 років.
Як свідчать старі люди, її почала будувати одинока жінка-полька, але добудувати не змогла. Були зведені церковні мури, і жінка відійшла у вічність. Ті мури ще довго стояли, не було кому за них взятись, та й війни, які тут проходили, не дозволяли добудувати церкву. Кажуть, що коли повернувся з австрійської війни місцевий житель Василь Дячок, то почав збирати кошти, передав на потреби будівництва частину свого маєтку і взявся за добудову церкви. Гроші збирали по селах. Брали також зерно, яйця, і все, хто що давав. Так, у 1929 році, була добудована церква. Потім вже її поштукатурили всередині і ззовні. До 1940 року правилось раз на місяць. Церква була бідна, не мала прибутків. Люди ходили у монастир святих отців Василіан. У 1948 році церкву закрили і зробили у ній склад зерна. Вона на той час ще не була розписана і не мала іконостасу.
Лише у 1988 році було надано дозвіл на відкриття церкви по вулиці Завадині. На свято Успіння Пресвятої Богородиці у 1990 році церква була відкрита.
…Це – лише п’ять хвилюючих історій храмів, збудованих на честь Успіння Пресвятої Богородиці. А скільки їх є на Тернопільщині!
Церков, що нагадують нам про це величне християнське свято і подвижницьку працю та щиру віру парафіян, які зуміли зберегти і відновити свої духовні реліквії.
Фото автора
