17 Вересня 2021, П’ятниця


Терміново Відео Фотофакт
Центр Тернополя «стоїть»: неподалік ЦУМу – аварія (фото, відео)

Фотофакт
Такий маленький, а вже – рятувальник!

Відео Фоторепортаж
У Борщові відкрили другий магазин мережі «Студія м’яса» (фото, відео)

Програму допомоги ветеранам АТО/ООС запроваджують на Тернопільщині

Відео
Масштабний еко-захід стартував на Тернопільщині

Тернопільщина – серед лідерів за сумами хабарів

На Тернопільщині вдалось реалізувати проект «Здорова молодь – здорова нація»

В школі Тернополя провели «Урок з поліцейським»

Двоє нелегальних мігрантів з Китаю працювали на одному з підприємств на Тернопільщині

На Тернопільщині зненацька спалахнув автомобіль

Анонс
Тернополяни зможуть відвідати прем’єру опери «Наталка Полтавка»

На Тернопільщині роботодавці шукають працівників на 1340 вакансій

На Тернопільщині оголошено конкурс на посаду директора однієї з музичних шкіл

У Тернопільському районі скоїли набагато більше злочинів, ніж торік (фото)

Анонс Це цікаво
У Тернополі відбудеться грандіозна футбольна подія

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Історія дрібниць (фото)

Ще один хлопчик із Тернопільщини виграв найдорожчий у світі укол

Коронавірус на Тернопільщині набирає обертів: внаслідок ускладнень хвороби померло ще четверо осіб

Фотофакт
Бучацькі рятувальники ліквідували пожежу житлової будівлі (фото)

Житель Тернопільщини сяде за ґрати на майже 6 років за те, що побив чоловіка

Це цікаво
17 вересня в історії Тернопільщини

16 Вересня 2021, Четвер


Погода
17 вересня погода у Тернополі зіпсується

Тетяна Леман: «Портретна фотографія – можливість доторкнутися до душі людини, відкрити її, відчути зв’язок із нею»

Кабінет Міністрів виключив 5 обленерго з «Переліку об’єктів великої приватизації державної власності»

Відео
Депутати Тернопільської райради передали лікарню Козівській громаді

Що таке сторітелінг в Інстаграм і для чого він потрібний?

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Одне з селищ Тернопільщини матиме утеплений дитячий садок

На Тернопільщині з’являться мобільні пункти Укрпошти

Відео Фоторепортаж
Комфортні умови для жителів громади: у Нараєві розпочали ремонтувати дорогу (фото, відео)

Тернопільщина: дали дозвіл на добування піску і перевірили, чи є гроші у скарбниці (фото)

Це цікаво
Одна з громад Тернопільщини приєднується до всесвітньої акції

Корейський стартап вирощує зелень у метро (Агроновини)

На Тернопільщині вимагали виплатити «13-ту пенсію» і знизити комунальні тарифи (фото)

На Тернопільщині армреслери змагалися за «Кубок Пушкарів»

Мерія Тернополя призначила керівника проекту з термомодернізації будівель закладів освіти

На Тернопільщині виявлено та знешкоджено артснаряди часів Другої світової війни

Відео Фоторепортаж
У сусідній області встановили швидкісний рекорд у пам’ять про загиблого бійця з Тернопільщини (фото, відео)

Відео Фоторепортаж
Сучасний та комфортний: в Острові капітально ремонтують дитячий садочок (фото, відео)

Тернополяни взяли участь у презентації унікального проєкту (фото)

Колекція тернополянина отримала найвищу нагороду на виставці в Дніпрі

Мандрівки Тернопільщиною. Різновиди вікон в костелах (фото)

У торгівлі пестицидами на Тернопільщині – повний хаос

Тернопільщину відвідає патріарх УГКЦ Святослав Шевчук

Фотофакт
У селищі на Тернопільщині триває будівництво амбулаторії (фото)

Відео Фотофакт
У торгово-розважальному центрі Тернополя з’явилася нова фотозона (відео, фото)

Анонс
У Бучацькій міській громаді відзначать «Свято замків»

Кременчани просять підтримати громадський проєкт, аби забезпечити активне дозвілля місцевої молоді

Тернополянку призначено заступником Міністра охорони здоров’я

На Тернопільщині загорівся комбайн

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Три листки на удачу (фото)

Анонс
В одній з бібліотек Тернопільщини сьогодні відкриють виставку живопису

Краєзнавець добре знає про тернопільські стежки Степана Бандери (фото)

У сільському музеї в Ягільниці збереглися унікальні документи про перебування в селі Степана Бандери

Ягільниця – одне із сіл Чортківщини, яке пов’язане із ім’ям видатної постаті історії України XX сторіччя Степана Бандери. Його ім’я увійшло до історії Українського народу як невмирущий, світлий Символ України в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу, пише у «Золотій Пекторалі» директор Ягільницького сільського музею, заслужений працівник культури Степан Бубернак.

Це було в далекому 1918 році. Уряд ЗУНР повідомив президента США Вудро Вільсона про утворення своєї держави і просив захисту від окупантських зазіхань Польщі… Паризька мирна конференція, що розпочалася у січні 1919 р., не спромоглася розв’язати це питання, тому що країни Антанти всіляко підтримували Польщу, намагаючись перетворити її на противагу більшовицької Росії. Створення Української держави не входило до їх планів.

Боротьба на польсько-українському фронті тривала із змінним успіхом. У квітні 1919 р. до Польщі з Франції прибула оснащена найкращою на той час зброєю армія генерала Ю. Галлера, яка налічувала 100 тис. чоловік, тобто 6 дивізій, які польський уряд використав проти Галицької армії ЗУНР. 15 травня поляки розпочали наступ по всьому фронту. Українська Галицька армія поступалася полякам і відступила на схід.

Разом із відступом Української Галицької армії змушена була переїхати і родина Степана Бандери. Це було пов’язано з тим, що батько Степана Андрій Михайлович був греко-католицьким священиком і через свої політичні переконання належав до організаторів української державної влади в Калуському повіті, формував із селян українські військові відділи, був парламентарієм ЗУНР, капеланом УГА.

DSC01513

DSC01518

Тому у травневі дні 1919 р. отець Андрій свою сім’ю (дружину Мирославу, дітей: Марту-Марію, Степана,Олексія (Олександра), Володимиру, Василя, Оксану, Богдана) та майно перевозить двома возами у Ягільницю. Тут він залишає дружину з дітьми на опіку свого швагра отця Володимира Антоновича (чоловіка рідної сестри дружини – Катерини), який був тут парохом у 1912-1927 рр. А сам наздогнав 5-ий полк З-ої бригади 2-го корпусу УГА, де отримав призначення від Секретаріату військових справ бути духівником (капеланом).

–  Тату! Візьміть мене з собою! – проводжаючи його, сказав Степан.

–  Не маю права, – відказав Бандера – старший. – Бачиш, наше військо відступає.

–  Але я хочу разом з вами творити Українську державу, – не вгавав Степанко.

–  Гаразд! Ти маєш рацію. Отже, синку, я тебе залишаю тут старшим. Допомагай мамі і будь опікуном молодшим. А ми скоро повернемось…

Та він ще довго стояв, пригорнувшись до мами, яка краєчком хустини витирала непрохану сльозу, вдивляючись у далечінь хмарного неба, де ще виднівся силует воза, на якому поїхав батько, а в голові снували думки:

–  Чому відступає УГА?

–  А хіба ЗУНР створена на кресах Польщі? Адже Львів, Галичина – це споконвічна українська земля…

Отець Володимир Антонович був високоосвіченою, культурною людиною, яка жила у вирі українського патріотизму, живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень і тому батько Степана без вагань залишає сім’ю в Ягільниці.

Атмосфера сім’ї о. Антоновича, політичні баталії в країні мали своєрідний вплив на формування національно-політичної свідомості десятирічного Степана. Малий хлопчина шукав відповіді на питання: “Хто ми? Українці чи поляки якісь?”. Та дорослі відмовчувалися, не хотіли, щоб Степанко де-небудь щось бовкнув… Та його, як і інших хлопчаків, захоплювала гра у “войну”, бо був свідком польських, німецьких, московських ліній фронту, що проходили через його рідне село Угринів Старий.

Тут, в Ягільниці, побіля храму Вознесіння Господнього, неподалік річки Черкаски, на узвишші якої височить Ягільницький замок провів хлопець усе літо і півосені.

DSC01511

Увесь цей час хлопчина проводив у вправах гартування свого здоров’я, волі і особливо самодисципліни. Він швидко порозумівся із хлопцями-однолітками, серед яких були: Володимир Кучарський, Яків Ружицький, Степан Багрій, Станіслав Ружицький, Костянтин Дерманський. А ще він любив мандрувати. Його вабив замок, Білий палац, адже тут витав дух козацької слави і надія на здобуття власної Української держави. Степан відвідував Богослужіння у ягільницькій та нагірянській церквах, які належали до Ягільницької парохії. А які дитячі забави без гри у “війну”? Діти були під враженнями Чортківської офензиви (прориву)…

Відступаючи, УГА зосталася на невеличкому трикутнику польської землі між ріками Дністер – Збруч, залізницею Гусятин – Чортків – Товсте – Заліщики, де зайняла кругову оборону. Було розроблено план наступу, відомий як «Чортківська офензива». Командуючим УГА, замість генерал-полковника Михайла Омеляновича-Павленка було призначено генерала Олександра Грекова. 7 червня 1919 р. розпочався бій за Ягільницю і виявився повною несподіванкою. Польський гарнізон у містечку (в 1940 р. Ягільницю було переведено до розряду сіл, вона увійшла до складу Чортківського району – Авт.) був дуже заскочений. Гарматний обстріл не вщухав. І поляки швидкоруч покидали Ягільницю.

У проборстві о. Антоновича повисла напружена сторожка тиша. У віконних шибках раз по раз спалахував відблиск гарматного зарева. Та дітям хоч і лячно, але так хотілось бачити, що твориться на вуличках містечка. Степан, а за ним Петро, Володимир з кутка, де стояв бамбетель, навшпиньки пробралися до дверей, тихо відчинили їх і вислизнули надвір.

DSC01519

–  Не ходіть туди, діти, не ходіть! – почули за собою голос стривоженої мами Степана – Мирослави.

Але хіба можна було втримати хлопців? Вони швидко вбігли у подвір’я храму й стали за стовбуром старезної липи, неподалік хреста, що зведений в Ягільниці на честь скасування панщини 1848 року в Австрійській імперії.

На вулиці не було ні душі. Усі в Ягільниці, побачивши безладний відступ польського війська, поховалися в хатах чи на городах. Наші смільчаки як стояли, так і залишилися біля липи. Степаном враз опанувало горде відчуття, коли він побачив на змилених конях кілька січовиків, що переслідували відступаючих поляків. Адже це був новий змаг, щоб змити завдану УГА “образу”, – це сприяло її відродженню.

Та його роздуми враз обірвалися. Тихим, але суворим голосом о. Антонович сказав:

–  Пора додому! Час небезпечний!

Того вечора в проборстві о. Антоновича панувала тиша. Степан спав спокійно, йому снилось, що серед кіннотників УГА в перших лавах скаче і він. А коли прокинувся від крику серед глухої ночі, то побачив біля себе маму із свічкою в руках.

–  Ти спи, спи, Степане! – стиха говорила вона. На вулицях тьма-тьмуща. Тільки побіля Чорткова чути стрільбу, і нічне небо спалахує заревом війни.

Польський гарнізон села був розгромлений, захоплено полонених, трофеї. А головне – відкрито шлях на Чортків. В цьому бою загинув командир сотні, 22-річний поручник Клим Утриско, вчитель з міста Комарно Львівського воєводства. Його було поховано 10 червня в селі Лисівці Заліщицького повіту над Серетом, де парохом був його краянин, покійний вже тепер о. Вигнанський.

А вже наступного дня полковник М.Тарнавський кинув увесь свій корпус в напрямку Чорткова. В результаті цього наступу три бригади: Львівська 7-а, Бережанська 3-я і УСС 1-а увечері 8 червня захопили місто, розбивши польську армію, та змусили її відступити на віддаль 120 км аж до лінії Гологори – Перемишляни – Букачівці…

Це була перша вдала бойова операція, що вважається за почин Чортківської офензиви, спричинилась до значного підвищення настрою між вояцтвом, яке почувалося пригніченим не через бої, а в наслідок безборонного відступу.

Ведучи безперервні бої протягом трьох тижнів і не маючи при цьому надійних тилів і надії на підтримку, УГА до краю виснажилася. Коли 28 червня почався контрнаступ польських військ, сил стримати його вже не було. Найславетніша операція УГА завершилася, почався відступ і протягом першої половини липня 1919 року поляки знову окупували Східну Галичину, відтіснивши УГА за Збруч.

Щойно відгриміла канонада артилерійських пострілів і поляки, приголомшені тим раптовим ударом, подалися в паніці на північ, як ягільницькі хлопчаки, серед яких і Степан Бандера, розпочали гратися у “війну”. Лінією фронту слугувала річка Черкаска. На правому березі її знаходилися вояки УГА, а на лівому, в районі містечка Ягільниці, – польські жовніри. Та більшість “вояків” завше була там, де командиром був Степан.

–  Між мною та Степаном різниця у два роки, – згадував двоюрідний брат Степана по материній лінії Петро, син отця Антоновича. – Ми тоді жили разом під одним дахом. То він бункери із соломи та сіна робив, то стріляв із саморобного лука, а ще був Степан неабияким забіякою. Хто з нас не був хлопчиком, хто не грав у дитячі ігри, хто не затівав бойовищ з лозинками, дерев’яними мечами, тугими луками?

DSC01509

Степан відразу заприятелював зі своїми молодшими двоюрідними братами – Петром та Володимиром. А спілкуючись із такими, як і сам, дітьми з Ягільниці та Нагірянки, завжди був за командира в дитячих забавах…

Атака градом каміння розпочалася з лівого берега. Та «січовики» Степана, що притаїлися у верболозових зарослях ріки Черкаски, вичікували її припинення. Степан раптом крутнув убік, його шлях прямував до містка, що не був у центрі битви.

–  Сюди! – гукнув він, махнувши своїм рукою.

Вони подалися слідом. Швидким маневром проскочивши місток, вони зненацька заскочили супротивників. А ті, розбившись на групи, стрімголов помчались. Одні вуличкою побіля синагоги, а другі в провулок коло Конолів до свого табору, який розміщувався у яру, що внизу біля лікарні.

Та друзі Степана знали про цей «табір». Їм ще вчора розказав Во-лодька Кучарський, обійстя якого понизу каплички на честь Святого Миколая.

–  Хлопці! За мною! – дав команду Бандера.

На бункери жовнірів посипалося каміння, полетіли стріли. Такого навалу ніхто не очікував. Ті, хто були “поляками”, почали розбігатися, адже з двору Свідзінських почулася лайка. Хтось ненароком вцілив господареві камінцем у вікно. Додолу полетіли шматки побитої шиби. Хлопців мов вітром здуло. Навздогін чулися крики ображеного господаря та гавкіт сусідських псів…

У жовтні 1919 року Мирослава Бандера разом із дітьми повернулася до родинного села – Угринова Старого, адже треба було думати про навчання Степана в гімназії.

Початкової підготовки він не мав. Йшла Перша світова війна. Вчителя покликали на війну, а поза тим війна взагалі не сприяла організації навчання. Тому освіту Степан отримував удома, разом із сестрами та братами, користуючись несистематичною допомогою домашніх вчителів.

По приїзді в Угринів Старий, Степан їде у Стрий (тут жили дідусь і бабуся по батьковій лінії – Авт.), де, після успішного складання іспиту, вступає до української гімназії.

Та на цьому не слід ставити крапку. Адже стежки Степана і його родини знову будуть пов’язані з Ягільницею.

Після смерті дружини Мирослави, у 1922 році, що померла від туберкульозу, Андрій Бандера залишається вдівцем із сімома дітьми. Двох дівчаток, Володимиру й Оксану, забрали родичі. Так, Володимра знову оселилася в Ягільниці. її на виховання взяла рідна сестра матері – Катерина Антонович. У родині отця Антоновича вона виховувалася п’ять років і навчалася в місцевій школі ім. Станіслава Конарського. Після закінчення Ягільницької семирічки Володимира продовжувала навчання в гімназії Стрия. А її сестра Оксана жила у тітки Людмили, дружини священика Івана Чарторийського (рідної сестри матері Степана Бандери. В документах подано її під ім’ям Люба, Любка, Людмила – Авт.), що був парохом в с. Кобиловолоки Теребовлянського повіту.

За свідченнями старожилів цього села, Степан відвідував свою най-молодшу сестру. Є припущення, що він провідував і Володимиру в Ягільниці в часі 20-х років, коли навчався в Стрию.

Дитячі роки Степана Бандери минули під впливом національно-визвольних змагань 1917-1920 рр.

Степан Бандера з юнацьких років розпочав боротьбу за волю України, за її державну суверенність і соборність. Його ім’я як революціонера, політика і Провідника ОУН згодом стало Символом визвольної боротьби XX століття.

Степан Бандера був істинно народним Провідником. Він організовував, він навчав, він творив і таки зорганізував велику революційну національно-визвольну організацію, яка витримала 15-річну боротьбу проти поневолювачів України (1939-1954 рр.).

Відчуття у собі Провідника, сильна віра в своє призначення давала йому ту силу колосальної енергії, яка відчувалася у всіх його діях. Він вірив у визволення України і цією вірою запалював своїх друзів. І ця віра творила чудеса. У цьому, мабуть, головна заслуга Степана Бандери, його велич і його слава! – каже засулжений працівник культури України, директор сільського музею у Ягільниці Степан Бубернак.

DSC01505

DSC01508

DSC01516 

Фото автора

306

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
rek
Схожі матеріали

Інші публікації автора