Мандрівники з Тернопільщини Іван Онисько та його товариш Юрій Регліс уже два місяці йдуть пішки босими з Ужгорода в Харків.

День 89 Писарівщина – Опішня, 17 км

Опішне - справжнє відкриття!

Валентина Іванівна вже чекала нас зранку, аби завести поснідати. Ми довірились їй в питанні ранкової трапези, бо полтавка дуже добре в цьому розбирається. Вже багато років навчає глухо-німих дівчат куховарити в проф-тех. училищі. До нас була проявлена материнська турбота та гостинність: гарячий суп, макарони, хліб з маслом, печиво, компот. І все це в дуже крутому місці. В Їдальні училища!! Вау!!! На нас із Юрком нахлинули спогади про шкільні їдальні в Сущині та Чижівці. Такі ж стіни, плакати, столи, ложки, стільчики. Радянська атмосфера. Атмосфера дитинства.

З монашками більше не перетинались. Сьогодні нам знову щастить і майже весь день крокуємо грунтовками. В Юрка покращилась ситуація з нежиттю, самопочуття покращилось. Мій вчорашній винахід – обрізана шкарпетка на п’яту, обмотана пластирем – виявився зовсім не марний. Спочатку я спробував йти не вдягаючи пів-шкарпетки, а з часом помітив, що потреби в ній і зовсім нема. Тріщина на п’яті затягнулась і вже не дошкуляє. Першу годину ходьби нагадувала про себе ліва нога з невеличким вчорашнім проколом від колючки акації. Сьогодні проходили через акацієвий ліс і я з великою осторогою дивився під ноги.

В Опішне нас уже чекала Жанна. Радо зустріли в національному музеї-заповіднику українського гончарства. Ми здивувались, коли за 50 метрів до музею побачили оператора з триногою. Ми ж не домовлялись про зустріч із жодними ЗМІ. Не менше здивувались, коли дізнались, що таку відео- та фотозйомку проводить сам музей. На сайті музею завтра має з’явитись запис нашої зустрічі.

За 89 днів #PROSTOBOSO ми часто спілкуємось з людьми. Мені дуже подобається, коли людей цікавлять неповерхневі речі. Саме таке спілкування склалось із директором музею, Олесем Миколайовичем. Наша мандрівка має якісь паралелі з юними роками Олеся. Колись він епатував по селищу і влаштовував односельцям культурну провокацію. Ходив босий, з собакою, подібною на Босу. Дуже цікавий чоловік. Домігся того, що музей в Опішне став живим, пульсуючим проектом. Тут знімають документальні фільми про гончарство, проводять майстер-класи, захоплюючі екскурсії, організовують резиденцію для митців-гончарів. Дуже круто! Сюди приїжджають туристи зі всієї України. Це перший музей в Україні, де я побував, в якому не скаржаться на пасивність держави, міністерств, чиновників, а беруть ініціативу в свої руки і з жвавим ентузіазмом роблять класну справу, творять та надихають.

Під час спілкування в музей зайшла Roza . По її мокрому волоссі та вишиванці стало зрозуміло, що на вулиці дощить. Так воно є. Осінь, дощі. Дівчина приїхала до нас із міста Нові Санжари на Полтавщині. Роза написала сьогодні у себе в фб: Жанна дізналась про нас від Олі з Полтави. Приготувала дуже смачні вареники з картоплею на пару. Неймовірно смачно. Ночуємо ми в музеї. Таких ночівель у нас ще не було. Попереду ніч у музеї.