27 Січня 2022, Четвер


Погода
28 січня у Тернополі не погуляєш – обіцяють сильний дощ зі снігом та вітер

«Омікрон» змусив медиків на Тернопільщині оновити алгоритм дій для хворих

Неподалік Тернополя трапилась ДТП (фото)

Які сорти яблук найпопулярніші: що обрати для закладання саду? (Агроновини)

Іван Чайківський пропонує підтримати українських товаровиробників

Дереворізи, книги та особисті речі: на Тернопільщині діє виставка присвячена 107 річниці з Дня народження Якова Гніздовського

Відео
Футбольний клуб «Нива» Тернопіль розпочав тренування після зимової відпустки (фото, відео)

Горбатюк відмовився вийти на зв’язок з колонії: засідання апеляції у справі вбивства тернопільської тату-майстрині вкотре перенесли (фото)

Для жителів Тернопільщини доступний методичний збірник «У разі надзвичайної ситуації або війни»

Двоє засуджених за вбивство активіста з Тернопільщини вже вийшли на волю (фото)

Фоторепортаж
Жахлива трагедія: у Тернополі вшанували пам’ять жертв Голокосту (фоторепортаж)

Поліцейські Тернополя повернули додому літню жінку (фото)

Анонс
Тернополяни можуть пробігти Королівський трейл «Щедрик-2022» і долучитись до благодійності

Тернополянин привласнив електроінструментів на суму 15 000 гривень у свого вже колишнього приятеля

Світлина церкви з Тернопільщини здобула перемогу у відомому фотоконкурсі

Відео
Тернопільські ФОПи перебувають у Києві від 25 січня, вимагаючи відтермінування касових апаратів (відео)

Відео
Розшукують молодиків, які хуліганили у торговому центрі Тернополя (відео)

Тернополяни, які купуватимуть чи продаватимуть академічні роботи, відповідатимуть перед законом

Майже сотня шкіл Тернопільщини перейшли на дистанційне навчання

Погода
До уваги тернополян-водіїв: негоду можна перечекати на спеціальних майданчиках

Одне з державних підприємств сплатило чималу суму штрафу через незаконну порубку лісу в заказниках Тернопільщини

Легкоатлетка з Тернопільщини виборола золоту медаль на чемпіонаті України (фото)

У Тернополі внаслідок ДТП загинула жінка (фото)

Тернополяни просять виокремити проекти шкіл та лікарень у Громадському бюджеті

На Тернопільщині зайнявся житловий будинок

У Тернопільській області реконструювали одразу 6 приймальних відділень

Такого ще не було у цьому році: потужна коронавірусна хвиля накрила Тернопільську область

Це цікаво
27 січня в історії Тернопільщини

26 Січня 2022, Середа


Погода
Погода у Тернополі 27 січня

У Тернополі обстежили лише 475 будинків, тому роботу комісій продовжать до 15 лютого (відео)

Тернопіль має на кого рівнятися (фото)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

На посаду ректора Тернопільського технічного університету претендує четверо осіб

Тернополянам на замітку: порядок оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії

Біатлоністка з Тернопільщини прийшла сьомою в індивідуальній гонці на Євро-2022

Де у Тернополі можна отримати бустерну дозу вакцини

ДТП на одній із вулиць Тернополя: автомобіль врізався в будинок (фото)

Нові карантинні обмеження: як працюватиме Тернопіль

У селі Єлизаветівка знаходиться перший мурал з королевою Єлизаветою (Агроновини)

Як розвивають цифрове забезпечення у Тернопільській громаді?

Тернополянка продавала особливо небезпечну психотропну речовину

Відео Фотофакт
У заповіднику на Тернопільщині зафіксували появу рідкісного звіра (фото, відео)

Юні лижники Тернопільщини показали найкращі результати на чемпіонаті України

Тернополяни із бустерною дозою отримають ще 500 гривень

Суддю з Тернопільщини звільнено у відставку

Увага, тернополяни, працюють телефонні аферисти

У Тернополі може з’явитися пам’ятник «чотирилапій тернополянці»

Потрібна допомога на лікування 20-річному юнаку з Тернопільщини, який отримав важкі травми у ДТП (фото)

Відео Фоторепортаж
Настасівські пампухи та інші смаколики у «Зимовій казці» (фото, відео)

У Тернополі відкриють пункт забору зразків біологічних матеріалів для визначення антигену на COVID-19

На Тернопільщині дозволили відкрито здійснювати звукозапис, фото- і відеофіксацію під час перевірок

Шукають донорів для хлопчика з Тернопільщини, який бореться з раком крові

“Молодята” з Тернопільщини святкуватимуть своє 70-річчя (фото)

Мирослав та Ганна Біркові зі Збаража сидять у затінку саду та згадують далеку післявоєнну літню днину. «Кажуть люди, що яка погода буде в день одруження, таке й життя молодят чекатиме, — мовить до мене пані Ганна. — І знаєте, коли ми зранку йшли до церкви, то було хмарно, але як взяли шлюб — випогодилося».

    Їхнє сімейне життя і справді видалося сонячним. Дасть Бог, наступного року у празник святого Володимира прийматимуть вітання із сімдесятою річницею одруження — благодатним, або платиновим весіллям. А похмурий ранок… Тут та прикмета теж не схибила, бо юність наречених не була безтурботною, пише vilne.

Пішов на війну, щоб визволити батька

    Мирослав Бірковий народився в селі Селиськах недалеко від Рави-Руської на Львівщині у 1925 році. А через два роки сім’ю спіткало лихо — померла мати Параскева, осиротивши чотирьох дітей. Батько Андрій з усіх сил намагався дбати про синів та доньку, багато часу приділяв їхньому вихованню, ходив разом із дітворою до церкви. А через п’ять літ одружився вдруге — і чуйна жінка Елеонора замінила дітям матір.

    Здавалося б, тепер, коли в родині побільшало затишку і тепла, про життєві випробування можна забути. Але одного негожого дня до оселі навідалися представники радянської влади й арештували главу родини. Як виявилося, совіти пригадали Андрієві Бірковому вояцьке минуле — чоловік був сотником січових стрільців у війську Симона Петлюри. «Ворога народу» запроторили до в’язниці, а членів його сім’ї відправили у Північний Казахстан.

    Мирослав Андрійович досі пам’ятає напівголодну й виснажливу подорож, що завершилася в селі Богданівці Актюбінської області. Не встигла родина як слід обжитися на новому місці, як нагадала про себе Друга світова війна. У село приїхали польські офіцери, щоб забрати Мирослава до війська. Але в юнака визрів свій план і він подався у військкомат до Актюбінська. Прибув туди — і виклав, як на духу:

— Піду на фронт добровольцем, тільки зробіть так, щоби тата випустили з тюрми.

    Військовики на таку вимогу згодилися. Тільки-от обіцянки своєї так і не дотримали. Андрія Біркового розстріляли у Львівській тюрмі під час відступу червоної армії. А його жертовний син Мирослав у червні 1943-го пішов на війну розвідником-картографом.

1

    Молодий, але сміливий солдат воював у Степовому (згодом — Першому Українському) фронті, звільняв Київ, Житомир, Ковель, Відень та Прагу. Визволяв і Тернопіль. Місто, пригадує Мирослав Андрійович, було вщент розбомблене, вцілілі люди ховалися по підвалах. Більшість тернополян повтікала від кровопролитних боїв у навколишні села.

    У цей час у селі Курівцях (тепер — Зборівського району) підростала дівчина Ганна. Ще до війни родина втратила батька Петра, тому мамі із чотирма дітьми, щоб не голодувати, доводилося гарувати.

— То була важка праця, люди тоді все робили руками. То не так, як тепер, що комбайн завів — і легше. Пам’ятаю, як мені було років одинадцять, а я уже жала, скільки могла, бо дуже шкодувала маму, — зітхає пані Ганна Петрівна.

    Одного холодного дня дівчина почула на подвір’ї голоси. Виглянула у вікно і поруч зі своїм братом помітила незнайомого солдата.

    То був Мирослав. У листопаді 1945-го молодого бійця демобілізували, й він вирішив шукати підтримки в родичів. Прибув у Курівці до тітки, маминої рідної сестри, директора місцевої школи Софії Налукової. За кілька днів хлопцеві треба було відмітитися у військкоматі у сусідньому селищі Великому Глибочку. Тітка порадила племінникові вирушити туди за компанію з таким же демобілізованим солдатом Андрієм Чортиком. Уже як поверталися назад, хлопець запросив Мирослава додому на обід. Тоді й побачив наш герой Андрієву молодшу сестру.

    Побачив і зрозумів — то його суджена. Уже невдовзі просив руки Ганнусі в її мами. Жінка була не проти такого зятя, але просила Мирослава про одне: почекати, поки 15-річна донька подорослішає.

    Мирослав пристав на таку пропозицію. А за час очікувань влаштувався на роботу, працював у видавничо-поліграфічній сфері. Починав трудитися складачем у друкарні, пізніше став її директором. Тож Мирослав Андрійович був причетний і до появи на світ багатьох номерів нашої газети.

Виховали дітей добрим словом та власним прикладом

    У квітні 1947-го Ганнусі виповнилося сімнадцять, а в липні наречені зіграли весілля. Спочатку жили в Ганнинім домі в Курівцях, туди із пологового принесли в сповитку свого первістка — сина Теодозія. А коли хлопчикові виповнилося дев’ять місяців, Мирослава перевели у друкарню в місто Копичинці. Молода дружина із дитям на руках поїхала за чоловіком.

— Ой, не знаю, чи тепер би якась донечка із немовлям наважилася поїхати від рідної неньки у невідомість. Спочатку нам утрьох доводилося жити в конторі, не було навіть ліжка. Тож зсували крісла і обережно клали між собою маленького Теодозія. Добре, хоч син був спокійною дитинкою, — пригадує ті часи Ганна Петрівна.

2

    П’ять років життя в Копичинцях запам’яталися їй добрими, щирими людьми, а ще тут народився другий син Володимир. Вже у Збаражі, куди Мирослава Андрійовича скерували вкотре піднімати друкарську справу, лелека приніс у сім’ю Біркових третього козака — Юрія. Їхні хлопці, зізнається подружжя, стали для них найбільшим сенсом та скарбом земного життя. Синів виховували добрим словом та власним прикладом, ніколи не били.

— Ми завжди жили дітьми, — каже Ганна Петрівна. — Не ходили ні на вечірки, ні на забави — хіба в кіно, бо у Копичинцях кінотеатр був через дорогу від нашої оселі. Поки наймолодший не став школярем, я сиділа із хлопцями вдома, бо дитсадків тоді вдосталь ще не набудували, а мені було жаль залишати дітей на чужу людину.

    Плинув час. Біркові спорудили хату, виплекали свій сад. Після праці у Збаражі Мирослав Андрійович ще кілька років очолював Лановецьку друкарню. Міг би продовжити працювати в цій сфері, та начальство висунуло ультиматум — вступити у комуністичну партію. Пані Ганна, не довго думаючи, відмовила чоловіка:

— Як це так? Помреш, а ховатимуть тебе не із хрестом, а з прапором?!

    Він не перечив дружині. Невдовзі влаштувався бухгалтером-експедитором у районному відділі освіти. Встигла здобути немалий робочий стаж і пані Ганна — спочатку працювала в тій же Збаразькій друкарні, згодом — на місцевому заводі. У вільний час багато літ співала у хорі.

    Розмовляючи із цією елегантною жінкою, мимоволі захоплюєшся її життєвою мудрістю.

— Нерідко чоловік затримувався на роботі допізна, адже ту ж саму газету колись здавали до друку глибокої ночі. Не раз мені було прикро від того, що не завжди він може мені допомогти по господарству, — пригадує моя співрозмовниця. — Бо ж у хаті не було ні води, ні газу, а треба діточкам зварити їсти, попрати одяг. Від утоми сяду й заплачу. Та потім питаю себе: чому ж ллю ті сльози? Я мама, тож мені треба і далі синів ростити. Я вам скажу, що дітей виховувати — то тяжка праця, яку ні з чим не зрівняєш. І якби не батьківська любов, то не знаю, чи хто б її витримав.

3

    Сьогодні Мирослав Андрійович та Ганна Петрівна тішаться тим, що всі троє синів стали добрими людьми, здобули вищу освіту. Радіють, що дочекалися восьми внуків та восьми правнуків. А всім молодятам, які читатимуть розповідь про їхню сім’ю, подружжя зичить жити у взаємній любові та повазі, ніколи не ділити роботу на чоловічу й жіночу, а ще — не ображатися на своїх половинок. У цій родині не приховують: якщо й коли перемовилися, то гнівалися від сили півдня.

Фото авторки та з архіву родини

394

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
rek
Схожі матеріали
Інші публікації автора