/ /Одне врятоване життя – це вже результат

27 Червня 2019, Четвер


Правовий статус криптовалют в Україні

26 Червня 2019, Середа


Голови ОТГ з інших областей переймали досвід соціального служіння у Зарваниці (фото)

Погода
Спекотну погоду та короткий дощ обіцяють синоптики тернопільським випускникам

Відео Фоторепортаж
«Грізні вовки» «вигризли» свою перемогу у товариському матчі (фоторепортаж, відео)

Фахівці повідомили, що у водоймах Тернополя купатись не варто

У ЦВК відбулося жеребкування: відомі номери партій у виборчих бюлетенях

Для безкоштовного харчування в шкільних їдальнях слід виготовити карту тернополянина

Тернопільських водіїв попереджають про обмеження руху на Гаївському мості

Тернопіль має на кого рівнятися

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

Відео Анонс
У четвер в Збаражі буде цікавенько (відео)

Фотофакт
Теребовлянка обурена людською байдужістю (фотофакт)

Небезпечне захворювання ще трьом жителям Тернопілля передали кліщі

Паркування у тернопільському парку незабаром стане платним

Фоторепортаж
На тернопільських хвилях (фоторепортаж)

На честь підприємства з Тернопільщини назвали зірку (фото)

Фоторепортаж
Тернопільські військовики кращі в обслуговуванні гармат та протитанкового комплексу (фоторепортаж)

Тернополянам на замітку: трос-замок на велосипеді не врятує від злодіїв

В Україні відкрили першу зміїну ферму (Агроновини)

Ще три школи Тернопільської громади отримають більше мільйона гривень

Ґрунт та пісок на тернопільських дитячих майданчиках заражені небезпечними паразитами

Тернопільським рибалкам варто бути обережними

Терміново
Рятувальники попереджають жителів Тернопільщини про вітер, шквали та грози

В Тернопільських маршрутках завелося бидло

Грабіжників-гастролерів із чималим стажем крадіжок спіймали на Тернопільщині

Успішних випускників, які залишаються на навчання у Тернополі, нагородять грішми

Фотофакт
На одній із вулиць Тернополя завершився капітальний ремонт (фотофакт)

«Зелений тариф» тернополяни не використають з 2020 року

Анонс
Що чекає жителів Бучача на День молоді

На Тернопільщині суд призначив покарання листоноші, яка привласнила чужі гроші

Кременчанин – переможець найпрестижнішого конкурсу у Південній Кореї (фото)

Чоловік, який зарізав зятя, перебуває в ізоляторі тимчасового тримання

Фотофакт
Чергова смерть через порушення правил дорожнього руху (фотофакт)

У Тернополі перекриють ще одну вулицю

Фоторепортаж
У Заліщиках активно готуються до святкування Дня міста (фоторепортаж)

У Тернополі завтра ввечері ніде не куплять алкоголю

На Чортківщині за корупційні дії оштрафували депутатку

Фоторепортаж
У Бережанах ремонтують дороги (фоторепортаж)

Анонс
На Тернопільщині відбудеться веломарафон

Фотофакт
У Бучачі люди скаржаться на несправні фонтани (фотофакт)

На Тернопільщині суттєво перекроїли громади, але пощастило не усім (фото)

Фотофакт
Стала відома причина потоку води на вулицях Бережан (фотофакт)

Це цікаво
26 червня в історії Тернопільщини

Команда Шумської ОТГ взяла участь у Всеукраїнських спортивних змаганнях (фото)

Анонс
Мешканців Великогаївської ОТГ запрошують на презентацію книги

У княжу Теребовлю повернувся великий футбол (фото)

25 Червня 2019, Вівторок


На Тернопільщині поліцейські розповіли дітям про дотримання правил особистої безпеки (фото)

Погода
Мошкара товчеться колами – на хорошу погоду

Тернополяни будуть розраховуватись новими банкнотами та позбудуться дрібних монет

На Тернопільщині намагалися незаконно позбутися фури сміття (фото)

Відео
Тернопільщина: онкодиспансер не отримає ані томографа, ані грошей (фото, відео)

На Тернопільщині група шахраїв викрала у бабусі останні гроші

Одне врятоване життя – це вже результат

Андрій Салагорник, позивний «Хрест», народився 8 лютого 1987 року в м.Тернопіль. До 3-го класу вчився в 23-й школі, потім перейшов в українську гімназію ім. І. Я. Франка, пізніше вступив до медичного університету. Коли навчався в школі, перепробував багато різних видів спорту (легка атлетика, бокс, карате). Під час навчання в університеті підробляв MC в нічних клубах, повідомляє Фото проект.

Андрій: «Оскільки я вчився на стоматологічному факультеті, то саме за цим напрямком і планував працювати. Навчаючись у медичному університеті, закінчив військову кафедру.

Після побиття студенті наприкінці листопада 2013 року я вирішив їхати на Майдан. Довго шукав компанію. Коли знайшов, ми потрапили якраз в самий епіцентр подій, що відбувались на Майдані 10 грудня 2013 року.

На Майдан я їхав цілеспрямовано – вступити до медичної служби Євромайдану. Коли почався штурм 10 грудня, ми вступили до медичної служби. Там наче й медиків було багато, але, по суті, тих, хто міг нормально надавати першу медичну допомогу, було зовсім мало. Ближче до ранку я потрапив до медичної служби, яка знаходилась в приміщенні Будинку профспілок. Так сталося, що після цього я почав керувати медичними мобільними бригадами на Майдані. Я по тижню працював в службі медиків, які чергували на вулиці. Тобто, вдень ми формували бригади, вночі я виходив на чергування з групами медиків. Великий плюс був в тому, що люди були самоорганізовані (ідея відігравала велику роль), не потрібно було командувати ними, в чомусь переконувати. Люди приїжджали, щоб просто допомогти, робили те, чим і планували допомогти – випрацьовували надання медичної допомоги.

Я навідувався й додому. На Майдані був в самі непрості дні: 10 грудня 2013 року, під час подій на вул. Грушевського, під час розстрілу майданівців – 19-20 лютого 2014 року – ми виносили поранених, бігаючи під звук автоматних черг на вулиці Інституцькій.

Після цього я повернувся додому, до Тернополя. Я порадився з побратимом, з яким познайомився на Майдані, з Андрієм (КУК)– стоматологом зі Львова, щодо необхідності організувати якусь медичну службу, на кшталт такої, як була на Майдані – події в Криму та на Донбасі ставали все більш небезпечними. В планах було навчити цивільних надавати медичну допомогу та підсилювати структурні підрозділи рятувальників і військових на випадок повномасштабного вторгнення. Ми намагалися залучити в створення нових медичних формувань тих, хто мав досвід надання медичної допомоги на Майдані. Так виникла громадська організація – медичний загін спецпризначення «Білі берети», засновником якої є я та Андрій зі Львова. Зараз ця організація розрослася до всеукраїнської, у нас є представництва цієї організації у Києві, у Вінниці, Полтаві, Ніжині, Рівному, Львові, Тернополі. В основному, вона складається з медиків (це була моя першочергова ідея, щоб люди були саме з медичною освітою), які працюють без заробітної плати на добровільних засадах, співпрацюють з нами протягом АТО. Ми займалися тим, що навчали азів медичної допомоги різні підрозділи: як Нацгвардії, так і Збройні сили України, добровольчі батальйони.

Так, наприклад, хлопці їздили з «Правим сектором» чергувати медиками на передову і т.д. Зараз більшість людей з нашої організації вже побували в АТО. Тобто, ми виконуємо дві задачі: проводимо інструктаж і їздимо в АТО чергувати як медики/парамедики, тому що освіта і знання дозволяють нам це робити якісно.

Коли демобілізуються ті, хто пов’язаний з медичною службою, часто приєднуються до нашої громадської організації. От як, наприклад, начмед Роман з 93-ї бригади, який вирішив, що не хоче сидіти вдома після демобілізації, працює у нас інструктором, вчить надавати першу медичну допомогу.

Я отримав повістку під час трагічних подій під Дебальцевим. Я знав, що там в той час знаходились двоє моїх колег, з якими ще на Майдані були разом. Вони вийшли з дебальцівського котла, один отримав контузію, у другого теж була травма.
Після отримання повістки, а це була четверта хвиля мобілізації, пішов до війська. Потрапив відразу до учебки, де збирали усіх медиків. На той час мене та організацію «Білі берети» вже знали у Міністерстві оборони України, хто ми такі і чим ми займаємось, тому що ми брали активну участь у навчаннях бійців на полігонах 2-ї, 3-ї хвиль мобілізації. Зокрема, членами нашої організації протягом 3-4 хвиль було навчено близько 20 тис. військовослубовців різних підрозділів, тому нормально ставилися до того, що ми робимо.

Після закінчення двохмісячного терміну навчання в учебці в Житомирській області нас розподілили по різним підрозділам. Мене лишили курсовим офіцером при військово-медичній академії. Я служив курсовим офіцером півроку, тобто, всі наступні хвилі мобілізації курсові офіцери знаходились там. Нас було 6-8 чоловік таких.

В той час мені пощастило потрапити на навчання до Естонії, це був10-денний курс по навчанню інструкторів з тактичної медицини. Звідти приїхав сертифікованим тренером за стандартами НАТО. Продовжував навчати, надавати першу медичну допомогу лікарів, тому що лікар у цивільному житті і лікар на війні – абсолютно різні речі. Ніхто з нас не знав, куди потрапить і що буде робити.

Коли розподіляли шосту хвилю мобілізації, мене направили в 59-й мобільний госпіталь в Луганську область. Там я був начальником стоматологічного кабінету, але виконував не тільки свої прямі обов’язки зі стоматологічного напрямку, а й займався навчанням підрозділів з тактичної медицини.
Керівництво госпіталю ставилося з розумінням до таких навчань, залучали мене активно до цього процесу, якщо було потрібно. Там я знаходився дев’ять місяців.

Коли перебував там, мав одне відрядження в складі групи з навчання з тактичної медицини, що була створена при штабі АТО. Ми виїжджали в підрозділи на навчання. Це була збірна медиків, в основному, ті, хто пройшоі курси в Естонії. Були два дні на базі в Краматорську і тиждень – на «нулях».
Хочеться сказати, що в нашій армійській системі важко перебороти бюрократію. Є можливості, є бажання, є знання і є запал щось змінювати, переробляти, але вищому командуванню, як у нас буває, все це нецікаво просто. Ти розповідаєш, пояснюєш, як це має бути, а на тебе просто не звертають уваги. Тобто, основна проблема в нашій армії – це те, що люди, які командують тобою, не знають і не хочуть знати, хто ти і який маєш досвід. І взагалі, це проблема, напевно, пострадянської системи: ти ніхто і звати тебе ніяк.
Це показово було ще в червні 2014 року, коли прийшли медики – люди з вищою медичною освітою, завідуючі відділеннями, власники приватних клінік, тобто ті, хто був абсолютно не зацікавлений у фінансових моментах. Вони просто прийшли за покликом серця: рятувати, допомагати, поділитися своїми знаннями і досвідом. По факту, відношення абсолютно вражало: марширувати в столову строєм, зі столової – строєм – це абсурдно, просто абсурдно. Тримати два місяці висококваліфіковані кадри в навчальному центрі, в лісі, замість того, щоб повідправляти їх в госпіталі, де вони можуть проходити практику, служити там! Але ж ні, два місяці протримали в лісі у військовій частині.

На «нулях» ми були в 30-й бригаді, 59-й бригаді – Попасна, і Світлодарськ. Ще, будучи до мобілізації в організації «Білі берети», ми були у Пісках, Станиці Луганській, Тоненькому.
Пригадую один випадок, коли потрібно було надавати медичну допомогу… Я проводив навчання серед особового складу в бригаді, коли отримали виклик, що виникла ситуація і є 300-ті. Ми зібрались і поїхали на ГАЗельці, яка, крім носилок позаду, нічого не мала. Дверцята калатали, стукали і не зачинялись. Я сидів позаду і думав, що просто випаду з цього диво-транспорту, поки ми доїдемо до місця події. Доїхали, надали першу медичну допомогу пораненому і повезли в Артемівськ. Довезли живим, більш-менш стабільним, передали лікарям.
Коли повертались назад, я почав розпитувати начмеда, чи немає у нього реанімобіля для таких цілей, тому що в цій машині крім носилок, нічого не було. Боєць, якого було поранено і якого ми відвезли до Артемівська, мав травму черевної порожнини. У мене весь фізрозчин пішов на змочування внутрішніх органів, а поставити крапельницю – для цього вже нічого не залишалось. На моє запитання щодо реанімобіля, начмед відповів, що є волонтерський реанімобіль, але його забрав начальник бригади, оскільки реанімобіль у них виконував функцію довозу деталей ЗІЛу, який їхав після розконсервації в бригаду.

Враховуючи те, що я не відносився до тієї бригади, я про цей випадок розповів начмеду АТО і на ранок реанімобіль вже був в бригаді. Але, саме той випадок мене вразив: як так, що реанімобіль забрали у начмеда і передали його для виконання функцій, які йому зовсім не притаманні? Я впевнений, що це не єдиний випадок.

Я не вважаю, що війна затягує… вона могла би затягнути, якщо би до людей ставились належним чином, як до особистостей. А коли тебе рівняють з сірою масою, то ти чекаєш швидше демобілізації, хочеш вийти з-під тієї системи, в яку ти потрапив, і забути про це, як про страшний сон.

Що для мене значить Герой?.. Тут можна по-різному вважати, тому що Героями можна назвати всіх тих, хто пішов захищати рідну землю. Це доволі важливе рішення для кожної людини. Маючи сім’ю, бізнес, дітей, покинути все і піти захищати Батьківщину, не знаючи чи повернешся, чи живим, чи здоровим, – це і є героїзм.

Хтось пішов до війська, хтось – до добровольчого батальйону – ось це героїзм, такі люди пішли захищати свою країну під час зовнішньої агресії і вони справжні Герої. Вони воюють і за себе, і за того дядька…
Зараз більшості люлей це не цікаво, вони не розуміють тих, хто повертається з війни. Зовсім нікому нічого не цікаво, більшість з позицією: я вас туди не посилав, за кого ви воюєте… Вони не розуміють, що хлопці воюють не за себе, не за владу…Якби не ті люди, які стали на захист Батьківщини, які полягли там, не відомо, де би були їх сім’ї. Кожен з нас, хто пішов на війну, воює за себе і за тих, хто сидить в кафе, п’є каву і сміється з тих, хто пішов воювати. Набагато гостріше відчуваєш це ставлення, коли побуваєш там. Кожен, з ким ти говориш, коли чує, що ти був в АТО, починає натякати, що ти дурний, а він розумний, тому що він відмазався і не пішов, починає розповідати, як тепер усе обернулося «добре».

В АТО добровольчі батальйони від ЗСУ відрізняються мотивацією і це там помітно…

Чи допомагали нам місцеві в зоні АТО? Все залежить від місцевості, по-різному було. Ставлення до військових змінюється з наближенням до передньої лінії. Були такі, що кричали «Слава Україні!», а потім плювали тобі в спину. Тому до таких людей ставитись з насторогою, особливо, в зоні, ближчій до лінії розмежувань. Не знаєш де і на кого ти натрапиш… Ті, що сплять з тобою в бліндажі, це – твоя сім’я на найближчий період часу. Ні для кого не секрет, що великою проблемою в армії є пияцтво… Ми як лікарі багато там цього побачили (травми, смерті, безглузді вчинки в стані алкогольного сп’яніння).

Я завжди кажу, що не можна говорити з чоловіком, який пройшов війну, про те, що він зробив помилку. Тому, що він – справжній чоловік, він встав і пішов захищати свою країну, на відміну від тих, хто починає докоряти, навіщо все це було потрібно, і хто насправді собі шукає виправдання, чому він не пішов. Починають казати, мовляв, у мене сім’я, діти… А хіба в мене немає сім’ї? Я міг би сидіти в тихому кабінеті, приймати пацієнтів, заробляти гроші та кожного дня бачити свою дружину і обіймати дитину, спати в теплому ліжку – що ще потрібно? Ні, чомусь підриваємось, беремо до рук зброю і йдемо захищати Батьківщину. Чому я це можу зробити, а хтось – ні? Це нонсенс нашої держави, оця наша толерантність…

Моє оточення змінилось – і дуже суттєво – ще з початку Майдану. Я намагаюсь не спілкуватися з тими людьми, з якими мені нема про що говорити, які не розуміють, що відбувається, яким все одно… Я обмежив своє коло спілкування настільки, що навіть друзів, яких мав у цивільному житті, не лишилося.
Чи підтримали рідні моє рішення піти в АТО? Дружина заперечувала навіть мої поїздки на Майдан. Але після того, як я їй все розповів і пояснив, що й до чого, вона вже мені нічого не говорила… Вона зрозуміла, що або вони нас (я про тодішню владу), або ми їх. Щодо мого перебування в АТО, дружина вже після того, як я повернувся, сказала, що насправді не хотіла, щоб я йшов, звідти можна не повернутись як морально так і фізично… Я дуже швидко поїхав. Після мого дня народження і Дня стоматолога я пішов до військкомату по повістці, де мені відразу вручили мобілізаційний припис і наступного дня вже потрібно було їхати. На збори було дуже мало часу.

Зараз я відкрив власну справу. Після демобілізації я почав активно займатись своїм власним стоматологічним кабінетом, який потихеньку готувався ще до моєї мобілізації. Більш активно зайнявся цим вже після повернення з АТО (вже є необхідні дозвільні документи – на днях отримав ліцензію на приватну практику). Вже почав працювати у власному кабінеті.

Щодо організації «Білі берети», коли ми тільки починали працювати, я давав акцент на самоорганізацію. За той час, поки мене не було – 15 місяців, все розвивалось так, як потрібно, тобто, всі працювали і працюють в правильному напрямку, тому, їм власне керівника і засновника не потрібно. У кожному підрозділі нашої організації є свій керівник, який визначає напрямок роботи. Єдине, що можемо зібратись і порадитись щодо якихось глобальних питань з розвитку. І за це їм величезна дяка! Якщо завдяки нашим навчанням було врятовано хоча б одне життя – це вже результат!

 

128

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора