Мандрівник Борис Гора свою енергію спрямовує на інших. Але каже, що він – не всі. У багатьох питаннях трошки інакший. І саме дивлячись, як оце «всі», робить по-іншому. Розповів про побут у селі Залісся Чортківського району, свої переживання і життєві переконання, повідомляє Про. те.

Мене звати – Жужик.  Вісім років тому купив «Запорожця». Вирішив  його назвати персонально. З того часу і я – Жужик.

Мені приємно бути серед молодих. Молодь нарвана – фізично здорова, чогось хоче.

По любому – приношу людям радість. Навіть машинами. Мене, як побачать, в основному усміхаються. Деякі – нагло ржуть.

Говорити вчуся від політиків. Спостерігаю, як депутати по телевізору висловлюють свою думку. Цікаво слухати тих, хто говорить лаконічно. Бо є, що бла-бла-бла і нічого не сприймається. А є чітко, коротко, ясно і саме по проблемі.

До багатьох чиновників найбільш дохідлива мова – матом. Прямим текстом, щиро і правдиво. З ними спокійно не можу балакати. І вони саме матюки розуміють. Але при жінках і дітях цих префіксів не має бути, чи в тролейбусах і автобусах.

Після армії навіть квитки на поїзд не міг купити – суцільними матами говорив.Просив когось, щоб мені взяли в касі квитки. Тому що мені важко було висловитися без матів

Я – імпульсивний. А часом треба почекати, поговорити. В машині треба помаліше їхати, акуратніше. Заради інших людей. В житті так само.

Чоловік і жінка – найрідніше, що може бути. Є ще батьки.

Багато друзів і знайомих до мене приїздить. Не відчуваю себе відірваним. Спорядження у селі  набагато простіше доглядати і утримувати.

Подобається українська музика. Щоб все бамкало. Вар’ятська всяка. Це відволікає від  думок.

Мені не сняться сни. Сплю півтори-дві години на добу. Часом через якийсь час ще можу на годинку прилягти. Уже давно такого нема, що в десятій вечора відрубався, а в шостій ранку прокинувся. На виснаження працюю.

Багатьом допомагаю. Гроші не боюся втратити. Я знаю, що вони завжди в мене будуть.

Бідним буваю до середи. Якщо на вихідні заробив гроші, то до середи  їх витратив – я вже бідний. Але знаю, що знову приїдуть люди і зароблю. Фінансова бідність – відносне поняття. Якщо є хата, машина, то яким можна бути бідним?

Про старість не думаю. Я живу сьогодні-завтра.

Не бачиш, не чуєш, не можеш доторкнутися – але в думці з тією людиною. Це є любов. Вона проявляється в повазі.

Ображаюся на найближчих. Можливо, більше чогось очікую. А якщо того нема, то є образа. Часом тримаю образу довго. Але намагаюся прощати.

Жінка – це таємниця. До обіду одне, а після обіду – інше. А вночі ще інше. Розібратися – нереально. Не знаю, хто там нахімічив. Намагаєшся логікою зрозуміти, а там – якась духовність, завуальованість, недобалакуваність.

Сім’я міцна тоді, коли є довіра і нема пиляння один одного. Пиляти один одного починають, коли нема чим зайнятись. Як є робота, якісь обов’язки, це забиває баки і менше дурки всякої чіпається.

Розлука – шкодить. Якщо довго не разом, з’являється якась недовіра. Хоча тимчасові розлуки, навпаки, деколи більше зближують і стосунки стають кращими. Це неоднозначно.

Дітям головне дати любов, повагу. У якісь мірі волю. Особливо, коли виростають. Але спостерігати, в якім середовищі та воля. Навчити їх бути чесними і справедливими. Хоча ті цінності, можливо, і будуть їм шкодити, бо світ – інакший. Але діти мали би бути возвишеними бодай для себе.

Розлученням батьки запрограмовують своїм дітям такий же варіант сім’ї. Тому ліпше боротися за стосунки.

Щирість у тому, щоб не збрехати. Але стовідсотково і завжди таким неможливо бути. Є різні обставини і різні люди. При комусь – щиро, при комусь – змовчиш, а при комусь – збрешеш. Але якщо збрехав щиро, значить, ти щира людина. Можна і так інтерпретувати.

Щоранку – кава і чим раз більша доза. Часом, як вночі їду машиною, п’ю каву. Але це не на користь.

Не люблю готувати. Самому не хочеться щось робити. Мівіну можу запарити. Не знаю, наскільки воно справжнє, але для писка – нормальне.

При чужих людях і при жінці плакати – не варто. Стараюся відвернутися, не показувати. Соромно плакати.

Найкращий захист – це напад. У Чорткові були розбори. Кілька чоловік рипалися. То нагло порозкидав їх та й все. Чи так само в Тернополі під час Майдану  палили тих ментів і прокурорів. А в них що? В них є офіційна агресія. Мовчати і сидіти в селі – це не для мене.

У місті – багато масок і штучності. Люди зазомбовані побутом і негативом. Вириваєшся на природу – там того нема. Вільно. А в місті – ходиш за правилами, по світлофорах, повно рамок.

Багато справ можна вирішити силою. Офіційно – не моє. Якщо люди вчилися і можуть законами грати, як дишлом, і великими грошима, то я не вмію так. Коли бачу, що людина культурно, офіційно, без матів вішає мені локшину, у мене ніякої поваги і бажання для дискусії нема.

Краса жінки – поняття відносне. Цінуй, що маєш.

Чоловікові від жінки хочеться посмішки, а не бу-бу-бу – все погане. Буркотіння жінки не приваблює. Постійний песимізм не викликає поваги. Якщо людина весь час чимось незадоволена – неприємно. Як пиляти, пиляти, пиляти – то можна, можна простити раз, другий, третій, перегорнути. Але терпець вривається рано чи пізно.

Раз мене підстригли. Коли валявся в лікарні, наголо побрили, бо все в крові було. Лежав два дні без свідомості.

Коли у жінки є фінансова стабільність і вона грішми перекриває свої проблеми, тоді розквітає. Стає впевненішою, починає гарно вдягатися.

Якщо спілкуюся зі священиками, то за умови, щоб було мінімум – слава Богу.Бажано – слава Творцю. Однозначно у всесвіті щось є. Ймовірно, є паралельні світи. Хтось керує життям і смертю людини, чому воно так все є.

У відчаї молився. Світлана була вагітною вдруге. Викидень мав статися. Я вже не знав у що вірити. Трапилася людина, яка запропонувала помолитися. Син народився.

Одне – бути просто батраком і працювати на когось, а інше – жити справою і для тебе це вже не робота. Інші тягнуться до цього і є віддача.

Якщо йдеш на противника, у якого сила більша – це вже подвиг. Агресія на слабшого – недобре. Це більше емоції, вибух.

Не люблю самотності. Не хочу бути відлюдником. Потрібне спілкування, кудись поїхати. Щоб до мене хтось приїхав.