Молодий тернопільський поет завітав до Одеси (фото)

rhahceff5sc

До Одеси завітав тернопільський поет, літературний діяч та громадський активіст Юрій Вітяк. Зустріч із автором відбулася 29-го жовтня в оновленій Одеській обласній бібліотеці ім. М. Грушевського, де поет презентував власні відеопоезії. Нам вдалося поспілкуватися з Юрієм про його творчий шлях, особливості функціонування тернопільських літературних платформ, співпрацю з одеськими авторами та міжміські культурні діалоги, повідомляє Літода.

- Відомо, що Ви є координатором мистецького формування «Сім Герц», яке було засноване після розпаду літературної студії «87». Що стало причиною розпаду? - Будь-яке літературне угрупування, як би це жахливо чи пронизливо для багатьох не звучало, рано чи пізно вичерпує себе. Особливо тоді, коли у нього приходить мало людей. Літературне формування постійно потребує «свіжої крові», нової енергії, нових поглядів. Власне, «87» – це було унікальне явище, воно виповнило свою місію, відбулося; усі свої напрацювання, усі свої амбіції, які хотіли учасники втілити у життя, вони втілили. У якийсь момент люди, які заклали «кістяк» цієї літстудії, просто виїхали з Тернополя, роз’їхалися, дехто взагалі пішов з літератури, і прийшло нове покоління. Це вже була зовсім інша студія, тому не дивно, що люди, які були при витоках цього попереднього угрупування, вирішили розпустити літстудію «87».

- «Сім Герц» – організація, названа на честь представниці творчості «втраченого покоління» Гертруди Стайн. Чим вас зацікавила саме ця особистість? - Коли ми починали, це була моя така інтерпретація. А чому Гертруда Стайн? Тому що вона є авторкою концепції «втраченого покоління». У моєму розумінні, кожне покоління є втраченим і кидається з крайнощів у крайнощі. Тому не дивно, що ми теж могли сприйматися в штики, ми були готові до того і ми не боялися літературної відкритості, не боялися табу, торкатися якихось заборонених тем і просто бути собою. Для мене найважливіше в авторі – це можливість чути його голос, бачити його ідіостиль і робити його таким, аби ніколи ніхто ні з ким не сплутав. Я завжди кажу, що вам не треба гнатися за тенденціями, вам самому треба бути тенденцією. «Втрачене покоління» було явищем самобутнім, і ми теж хотіли досягнути самобутнього явища попри те, що наші межі, наше помежів’я було таким невизначеним. Ми хотіли всі ці кордони, горизонти розширити до неможливості.

- Що є основним завданням Вашої організації?

- Мені завжди хотілося, аби автор зумів донести свій текст до себе самого, тому ми приймали молодих авторів, у яких зуміли щось розгледіти. «Сім герц» – це щось таке ілюзорне, абстрактне, можливо, позірне, але те, в що ми щиро повірили. Через одну метафору, через один образ тобі вдається розгледіти щось в людині. Моїм надзавданням є донесення чогось нового до цієї людини, аби вона побачила, що в неї вдається найкраще, зосередилася на тому і почала писати краще, аби стала вартісним уваги автором. А чи в нас багато читачів, чи в нас зовсім мало – це вже інше питання, це менш важливо. Як на мене, час дуже багато чого розвінчує, ту піну днів, піну сучасності він забирає і залишає тільки те, що справді варте уваги. Якщо працюватимете над собою, то все те лушпиння час таки зітре і покаже ваше авторське їство.

- Як на Вашу особисту творчість вплинула участь у різних літературних формуваннях? - Кожне формування, яке у мене було, кожне утворення, до якого я був причетний, повною мірою впливало на мій світогляд, дало мені зрозуміти, у якому напрямку рухатися надалі, яких поглядів притримуватися. Не зважаючи на те, що деякі платформи я не до кінця підтримував, моє бачення розходилося з баченням інших людей, я надзвичайно вдячний, що усі ці люди, усі ці угруповання були в моєму житті. Я вважаю, що кожному варто пройти через це. Коли хтось каже, що слід бути самобутнім автором і працювати поза контекстами, то я кажу: якщо в літстудію приходить нова людина, у якій я зумію щось розгледіти, я піднімаюсь до цієї людини і ніби починаю писати щось заново. Це допомагає мені відкривати друге, третє дихання, десяте, сімдесяте… Це важливо, бо ти почуваєшся так, ніби з якогось попелу повстаєш, ніби починаєш писати від зараз, саме з того моменту, коли зустрів ту чи іншу людину. Кожен учасник – це для мене свіжий ковток повітря.

- Ваша поезія переповнена багатством незвичайних метафор та порівнянь («Дні розтопилися, мов з парафіну, межи шпарини в підлозі втекли…»; «Позбігалися люди, як пражені, як молоко до конфорок…»; «Я втопивсь у собі, як Титанік…»). Дається взнаки філологічна освіта?

- З ранніх років я намагався бути сам із собою, наодинці, намагався слухати себе, слухати природу. Ця моя схильність до самотності – це, насправді, таке складне явище, тому що, вона мені дає зрозуміти дуже багато в собі, адже я звик постійно в собі копатися, через що втрачаю сон, але завдяки безсонню я пишу тексти, дуже багато думаю. Я не впевнений, що це заслуга філологічної освіти, але я не можу не погодитися, що філологічна освіта не пройшла даремно, не пройшла марно в моєму житті.

- Чи завжди поезія є віддзеркаленням подій, що відбуваються у Вашому житті ?

- Безперечно. Іноді це також можуть бути долі інших людей, які тою чи іншою стороною стосуються мого життя, але це все проходить через мою свідомість.

- Які відчуття Вас переповнювали, коли вперше наважились опублікувати свою творчість?

- Було незвичайне піднесення. Це вже з часом ти починаєш аналізувати, думати, де, можливо, треба було зробити по-іншому, краще, на чомусь більше зосередитися. Тоді це був такий собі фонтан емоцій, це було щось безкінечне, мені здавалося, що це апогей того, чого можна досягти в житті. Я опублікував свою творчість у дуже ранньому віці, і мені здавалося, що не може бути нічого кращого.

- Ваша поезія часто перегукується з біблійними мотивами, нерідко постають образи Адама, Єви, Каїна та Авеля (« Гаками за шкіру…піднось до небесних склепінь…»; «Зебра-життя…»; «Люлька миру»; «Ми плоть від плоті»). Тема духовності, певно, близька Вам?

- Так. Духовність для мене близька, і я, можливо, так намагаюся налаштувати контакт із якимось виміром, який у нас є. Адже духовність – це те, що в нас є, це не те, що навколо, не те, що в архітектурі, у позолоті. Духовність – це якийсь дуже високий рівень, на який важко налаштувати, до якого важко дійти. Біблія, та і не тільки, – це якийсь спосіб піднестися, спосіб зрозуміти глибше цей світ. Можливо, з часом я почну розуміти його не через біблійні образи та метафори, але це буде згодом, побачимо.

Учасники одеського творчого об’єднання «Avant-Garde» (організатори зустрічі Одесі) уже приїздили до Тернополя і мали зустріч з Вами. Чи можна вже казати про певний міжміський літературний діалог?

Я вважаю, що сьогодні треба на повний голос говорити про культурні та літературні діалоги. Ми цей діалог намагаємося налагодити, проблема в тому, що не всі хочуть комунікувати з нами. Є люди, які надають перевагу монологічному мовленню, які бажають своєю творчістю ділитися не об’єднуючи зусилля. Я прихильник того, що ми творимо спільний літературний і культурний простір, тому ми маємо гостювати один в одного, обмінюватися досвідом, показувати різну літературу, бо, як бачимо, вона страшенно відрізняється, що є надзвичайно позитивним явищем. Ми можемо не тільки фізично спілкуватися, а й черпати щось нове, надихатися цим усім. Ясна річ, коли ти відчуваєш якусь підтримку, коли ти спілкуєшся, тобі набагато легше. Це вже не діалог навіть, це культурний полілог. Я за нього!

Які особливості співпраці молодих авторів з різних міст, зокрема сполученням Одеса-Тернопіль? Які існують спільності та відмінності в розвитку молодих поетів у різних регіонах країни?

Насправді, формати різняться, але, як на мене, найбільш важливе у всьому цьому ключі, аби діалог чи полілог був плідним. Чи це модерування, чи це камерне читання, чи це читання перед надзвичайно великою публікою – немає значення. Має значення лише те, що після цього залишається у читачів, оцей післясмак, оці поштовхи, що дозволяють рухатися нашим читачам і слухачам. Найважливіше у діалозі – бути рушійною силою для інших.

Що б Ви порадили молодому авторові, аби залишатися цікавим та унікальним для читачів, вирізнятись з тисяч письменників-початківців?

Слухайте себе, читайте, спостерігайте за іншими. Варто інколи не чути нікого, мовчати, рефлексувати, гнути свою лінію. Не бійтеся того, що вас не сприймуть, тому що найважливіше – це бути собою. Ідіть за своїм голосом!

Спілкувалася Наталія Сандакова Фото з особистої сторінки автора у соціальній мережі

 

Вибір читачів за тиждень

Відео