8 Грудня 2021, Середа


Погода
Якщо до осіннього Єгорія випаде багато снігу, то на весняного — буде трава

Фоторепортаж
Відновлення доріг задля збереження українського села: команда Чайківського прозвітувала про роботу (фоторепортаж)

Тернопіль має на кого рівнятися

Фотофакт
Тернопільські «Красунчики дня»

Фотофакт
У Тернопільському районі в ДТП постраждало 9 людей (фото)

Що треба знати тернополянам, які збираються в Румунію?

На Тернопільщині отримають ліки проти важких форм туберкульозу

Жителька Тернопільщини ініціювала акцію, аби допомогти колишньому вчителю

Меню Клопотенка добереться і до дитсадків Тернополя?

Тернопільський ФК «Нива» покидають троє гравців

Фотофакт
У Львові встановили пам’ятну дошку на честь військового лікаря, який родом з Тернопільщини (фото)

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Просто всередину міжвоєння (фото)

На Тернопільщині медики зможуть провести понад 34 тисячі ПЛР-досліджень

Відео
«Раз, два, три – ялиночка гори»: коли ж засвітиться центр Тернополя? (відео)

Які ягоди та фрукти вигідно вирощувати в Україні? (Агроновини)

Відео
Підозрюваного у вбивстві жінки на Лозовецькій взяли під варту на два місяці (відео)

Фоторепортаж
У Тернополі бігуни перевершили план 427 км – довжину лінії розмежування (фото)

Куди звертатися з приводу неналежного прибирання снігу в Тернополі?

Збір коштів на лікування 6-річного Матвійка припинили, хлопчик одужує

У Тернополі через ожеледицю почастішали випадки вуличних травмувань пішоходів

Вчителям Тернопільщини передали понад 1000 ноутбуків (фото)

Фотофакт
Не впорався з керуванням на засніженій дорозі та перекинувся: смертельна ДТП на Тернопільщині (фото)

Фотофакт
Тернопільська поліція розшукує злочинця (фото)

У місті на Тернопільщині помер фотомайстер-вчитель

Фотофакт
Національний банк вводить в обіг нову пам’ятну монету: яка вона? (фото)

Фотофакт
За минулу добу на території області трапилось 35 ДТП, загинула 1 людина (фото)

«Закрити» 2021 рік, перекроїти Генплан міста і подумати про майбутнє у Тернополі планують 17 грудня

Терміново
Тернополянину повідомили про підозру у вчиненні умисного вбивства на вулиці Лозовецькій

На Тернопільщині у кювет потрапив шкільний автобус

Життя 6-х пенсіонерів з Тернопільщини забрав за добу коронавірус

Фотофакт
У Тернополі будують перше футбольне поле стандартних розмірів зі штучною травою (фото)

Це цікаво
8 грудня в історії Тернопільщини

7 Грудня 2021, Вівторок


Погода
Климент морозом у чоловіка сльозу гонить

Відео
У Тернополі урочисто відзначили День місцевого самоврядування (відео)

Відео
Кліп тернопільських курсантів вже можна подивитися (відео)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Тернополянам пропонують підбірку фільмів та книг про роль права

Як жителям Тернопільщини не втратити глузд на тлі епідемії COVID-19 – порадами поділилися медики

Завтра мешканці трьох мікрорайонів потерпатимуть через аварію на водопроводі

Відео Фоторепортаж
Тепер заблукати у печері не страшно: на Тернопільщині проводили рятувальні роботи на базі однієї з печер (фоторепортаж, відео)

Фотофакт
На Тернопільщині горів сільський клуб (фото)

Одне з управлінь Тернопільської ОДА оголосило конкурс на дві керівні посади

У Ланівцях показали фільм про майбутнє Донбасу

Тернопільський торговий центр обмежив вхід відвідувачам без COVID-документів 

По 10 тисяч гривень у Тернополі отримали: ректор, гімнастка і головна освітянка міста (фото)

Відео
«Ніколи не здавайся»: призер чемпіонату світу розповів про нелегкий шлях до перемоги (відео)

Відео
Як тернополяни ставляться до обіцяної «тисячі Зеленського» за вакцинацію (відео)

Прибуткова справа: чому українським садівникам варто вирощувати жимолость? (Агроновини)

Відео
Учасники зразкового дитячого театру «Дивосвітики» з Козови отримали нові футболки для виступів (відео)

Відійшла у вічність депутат Монастириської міської ради

Відео
«Постійно думаєш, як їм ще допомогти»: тернопільська лікарка – у проєкті про медиків, які рятують пацієнтів з COVID-19 (відео)

Непомітно витягнула гаманець: у Тернополі піймали кишенькову злодійку

Історія не забувається

Софія Андрухович: «Бучач — свідчення того, що історія не забувається». 

Софіє, Ваше перебування в Бучачі тривало тиждень. Чи вдалося зустріти те місто, про яке писав Аґнон на сторінках свого роману «Нічний постоялець»?, повідомляє Погляд.

Так, навіть сама погода допомогла мені його розпізнати. Нехай сьогодні в Бучачі живуть зовсім інші люди, іншого віросповідання, з іншим способом життя, нехай часи геть інші, нехай обличчя міста змінилось значним чином — але він розташований на тих самих пагорбах, багато вуличок залишилось тими ж, збереглось чимало старих будівель. Застосувавши фантазію і потерпаючи від пронизливого вітру, мені цілком вдавалось відчути щось подібне до того, що відбувалось із головним героєм “Нічного постояльця”.

–  Чи доводилося раніше відвідувати Бучач?
 – Ні, лише цього року я побувала в Бучачі і вперше побачила на власні очі описаний мною Монастир отців Василіян, який до того часу лише уявляла, читаючи про нього.
– Які на загал враження від міста?
 – Вражень страшенно багато і я знаю, що мені ще знадобиться багато часу, щоб усі їх переосмислити і засвоїти. Тиждень, проведений у Бучачі, був настільки насиченим і багатим на зустрічі, знайомства, прогулянки і поїздки, що я можу сміливо назвати його одним із найбільш цікавих періодів у моєму житті. Останнім часом мені доволі багато доводиться подорожувати, але далеко не всі поїздки, навіть у далекі країни, стали для мене настільки захопливими та глибокими, багатими на нові знання. Я зрозуміла, що мені страшенно пощастило: люди, які запросили мене до Бучача, ласкаво і щедро познайомили зі справжнім містом, відкрили мені його. Можна блукати вулицями, вивчати туристичні маршрути, блукати музеями, але так і не зустрітись зі справжньою душею міста.
Бучач особливий не тільки тим, що з нього можна відчитувати, шар за шаром, усю багатовікову історію цих країв. Ці нашарування існують практично всюди. Але тут вони просять назовні, просочуються крізь стіни будинків, промовляють самим ландшафтом. Бучач — свідчення того, що історія не забувається. Що навіть коли вона не усвідомлена, вона пахне в повітрі, проступає зі старих фундаментів, які пам’ятають минуле.
– Софіє, яким чином згадка про Бучач потрапила на сторінки роману «Фелікс Австрія»?
Бучач часто траплявся мені в матеріалах про Галичину. Зокрема — у контексті галицького єврейства. Також — як місце з цікавими архітектурними пам’ятками, особливо релігійними. Власне, читаючи про Монастир отців Василіян і його давню історію, я вирішила згадати його на самому початку роману серед інших важливих сакральних місць і храмів, де начебто відбувались таємничі викрадення цінних реліквій.
– Зачеплю тему роману «Фелікс Австрія», який свого часу набув неабиякої популярності в літературному світі. Що спонукало Вас на написання цієї книги та чому події відбуваються саме у цьому місці та в цей час?
– По-перше, оскільки Івано-Франківськ — моє рідне місто, хоча я вже понад 10 років живу в Києві, писання цього роману було способом довідатись більше, способом навчання. Щоб створити правдоподібну атмосферу галицького містечка на зламі 19 і 20 століть, довелось перечитати багато літератури на різноманітні теми: історичні монографії, дослідження стосунків між представниками різних національних спільнот, праці про розвиток культури, про релігії на території Австро-Угорщини, про взаємозв’язки між різними верствами населення, причини й наслідки соціального поділу, праці з архітектури, довідники моди, книги про побут, газети, тощо. Звичайно, не всю інформацію я використала для роману, але читання цих матеріалів було цікавим і корисним.
По-друге, мене цікавила тема людського самообману. Те, як кожен із нас здатен створювати власну дійсність, яка тією чи іншою мірою суперечить зовнішнім обставинам, а також суперечить дійсності інших людей. Мені хотілось крок за кроком відтворити цей психологічний механізм: як людина відбирає окремі елементи реальності і складає з них власну, зручну й вигідну для себе, мозаїку. За цим принципом працює пропаганда. Його можна застосовувати і у випадку окремих осіб, і у випадку людських спільнот чи навіть цілих країн, досліджувати зручні точки зору, вигідні картини світу, однобокі трактування історії.
Злам століть для своєї розповіді я вибрала тому, що це був час примарного спокою і стабільності, коли видавалось, що на карті світу більше не станеться значних змін, що Європа міцна й усталена, а імперія Габсбургів — вічна. Незважаючи на те, що до вибуху Першої світової війни залишалось ще більше десятиліття, зміни все ж відчувались уже в повітрі. Відбувався технічний прогрес, життя пришвидшувалось, люди отримували нові можливості. Мене захоплювала думка про те, щоб зануритись у цю паралельну реальність, запросити з собою читачів. Щоб порівняти, чи є щось спільне у зламах століть. І чи змінюється людина сама по собі з плином часу, з ходом історії.
– Можливо, існує якийсь «секрет успіху» написання історичного роману?
– Мені невідомі жодні секрети успіху. Я знаю лише, що автор ніколи не може бути повністю впевненим у тому, як буде сприйнято його твір. І я ніколи не намагаюсь передбачити реакції, не витрачаю на це сил, пам’ятаючи, як багато в нашому житті факторів, на які ми не можемо вплинути, яких не можемо проконтролювати. Насправді те, на що ми впливаємо — зовсім мізерна частинка. Тому все, що залишається — орієнтуватись на себе, на власні зацікавлення, на відчуття того, в чому сам можеш розвиватися. Дуже часто спрацьовує такий парадоксальний момент: коли самовіддано займаєшся улюбленою справою для власного задоволення, вона виявляється корисною і потрібною і для інших.
Звичайно, певною мірою можна вгадати настрої і потреби аудиторії. Можна знаходити відповіді, які подобатимуться більшості. Можна навчитись приймати ту форму, яка викликатиме найбільшу симпатію. Але чи в цьому сенс? Якщо успіх — це докладання зусиль до того, щоб подобатись іншим, а не заглиблення в себе і знайомство зі світом і життям, непередбачуваним, дуже часто парадоксальним, незручним, некрасивим, незрозумілим, то я дуже сумніваюсь у цінності успіху як такого.
– Повертаючись до теми перебування у Бучачі, як гадаєте, яким чином впливають ініціативи малих міст на розвиток культури в Україні загалом?
– Безпосереднім чином. Відомо, як багато різноманітних динамічних процесів відбувається у столиці. Але якщо при цьому інші міста країни пасивні, інертні — це говорить про застій, про відсутність життєвої енергії, відсутність розвитку. Ініціативи на місцях свідчать про самоусвідомлення, про віднаходження самих себе, вони не можуть бути механічним копіюванням того, що відбувається в центрі. Навпаки: коли в малих містах виникають цікаві власні ініціативи, в них дуже часто більше реальності, більше сили і сенсу, ніж у деяких столичних процесах. Кожне місто розповідає свою історію. Кожне місто дбає про своїх мешканців і має чим зацікавити гостей. Чим більше цих різних історій ми матимемо, чим більше їх знатимемо, тим ціліснішими себе усвідомлюватимемо. Ніколи неможливо передбачити, що потягне за собою нова справа — які наступні проекти, фестивалі, зустрічі. Страшенно тішить, що до Дрогобича, Ужгорода, Івано-Франківська та інших міст із власними ініціативами тепер додався ще й Бучач. Він по-справжньому вартий того, щоб про нього знали, щоб про нього дбали.
 
 
– Хочу зауважити, що Ви декілька разів брали участь у схожих проектах. Чи доводилося відвідувати такі проекти в малих містах?
 – Ні, я вперше стала учасницею літературної резиденції в малому місті. Хоча малі міста теж бувають різними. Бувають місця тихі й невиразні, де доводиться в основному спиратись на власну уяву, щоб створити текст. Про Бучач у мене склалось інше враження. У Бучачі так багато сюжетів, так багато важливих історій на кожному кроці, на кожному квадратному метрі, що якби я ретельно записувала пережите кожного дня (якби мені вистачало на це сил після насичених днів), за один тиждень уже мала б матеріал на своєрідний роман, такий собі репортаж.
Чого лише вартий мій особистий, родинний сюжет. Під час одного з виступів я познайомилась із паном Мироном з села Пишківці, який досліджує історію села. Він розповів, що в їхній церкві висять образи, намальовані малярем Карлом Скочдополем. Він був німцем за походженням, з невідомих причин осів у Галичині, вивчив українську мову і перейшов у греко-католицизм. Дотепер відомо було всього про 2 церкви, де є образи, ним створені. Тепер стало відомо ще й про церкву у Пишківцях. Карл Скочдополь був моїм прапрадідом.

57

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
rek
Схожі матеріали

Інші публікації автора