У замку на Тернопільщині презентували літопис парафії (фото)
Історія парафії Христового Воскресіння у Збаражі закарбована на сторінках нової книги
Анонсована ще минулоріч книга львівського історика Василя Лаби «Літопис парафії Христового Воскресіння у місті Збараж від давніх часів до 1939 року» побачила світ, повідомляє «Народне Слово».
Урочиста презентація видання відбулась в Органному залі Національного заповідника «Замки Тернопілля» за участю автора, священослужителів Збаразького деканату, парафіян, працівників Національного заповідника.
Розпочався захід молебнем до Христа Милосердного з нагоди Року Божого милосердя. У спільній молитві з настоятелем храму Христового Воскресіння отцем Олексієм Боднарчуком, отцем Омеляном Колодчаком, отцем Василем Повшком із села Чагарі парафіяни звертались до Господа за прощенням та милосердям, щоб у потоці його щедрих дарів мати змогу служити йому як вірні християни, щоразу краще пізнавати його та жити Божими заповідями.
Саме для того, щоб допомогти людям прийти до Бога і служить парафія. Особливо її духовні наставники. Роль священослужителів у становленні моральної і духовної свідомості людей важко переоцінити. Кожна особистість, яка причетна до творення і розбудови християнської спільноти, грає надзвичайно важливу роль у житті суспільства. Залишити пам’ять про них покликана історія і книги. Серед таких книг «Літопис парафії Христового Воскресіння у місті Збараж». Ідею написати її запропонував Василю Лабі отець Олексій Боднарчук, який задався ціллю глибше пізнати історію цієї парафії, як тільки прийшов сюди на службу минулого року. Пан Василь , маючи величезний досвід написання подібних творів, маючи бажання та доступ до багатьох архівів, згодився зробити наукове дослідження та опублікувати його книгою. – Книга вийшла завдяки отцю Олексію. Якби таке розуміння важливості знання своєї історії було і в інших , то Україна зробила б великий крок в питанні національного відродження, – зауважив Василь Лаба. – Завдяки християнству ми стали єдиним народом, єдиною нацією.
Автор не лише розповів слухачам про трудомістку працю над книгою, а й поділився багатьма своїми історичними знахідками , про походження назви міста Збараж, про труднощі, які сьогодні стоять на шляху істориків у їхніх дослідженнях, зокрема життя парафій, адже не завжди є достовірні дані в архівах, у деяких випадках немає доступу до цих архівних даних, або записані вони німецькою мовою готичним шрифтом , якого у нас ніхто не вивчає, і не лише у нас. У 1944-ому, коли ліквідовували греко-католицьку церкву, архіви пороздавали в різні духовні управління, частину архівів не видають , бо ще живі нащадки тих , про кого написані неприємні факти, частина документів ще не опрацьована і лежить десь запакованими тюками, деякі документи не автентичні. Пан Василь відзначив , що найдавніші документи про життя збаразької парафії важко знайти у Львівському історичному архіві, бо до 1772 року місто належало до Волинського воєводства та Луцької єпархії, і всі документи відкладалися в Луцьких установах. Отже там їх і треба шукати. У Львові є документи з кінця 18 ст. Дана книга, як зауважив автор, це фактично хроніка життя декількох церковних громад (міських і передміських) , які у 18-20 століттях були об’єднані в одну, а згодом у дві парафії. – У ті часи українське населення належало до однієї конфесії, але в цьому дослідженні, - зауважив Василь Лаба, – я не торкаюсь жодних конфесійних точок, щоб дослідження служило в однаковій мірі всім мешканцям теперішнього регіону і не викликало ні в кого відрази.
Тож у науковому виданні читач зможе знайти цікаві версії автора про походження назви Збараж, протоколи візитації збаразьких церков 1700 року, австрійські нововведення у церковне життя, про парафію у 1805 році, про збаразьких парохів у 1788-1939 роках, про матірну церкву Воскресіння Господнього , про церкву Успення Богородиці, церкву Св. архистратига Михаїла на Базаринцях, дещо з історії василіанського монастиря у Збаражі, про церкву Преображення Господнього на Залужжі, церкву архистратига Михаїла у Ст. Збаражі, Церкву Івана Богослова в Тарасівці, церкву Св. Юрія в Чагарах. Є у книзі і літопис Збаража за сторінками метричних книг, дані про священиків – вихідців зі Збаража та інша цікава інформація.
- Якщо у когось виникне бажання написати власні спогади чи достовірні відомості про життя парафії, то він зможе їх додати, і в наступному доопрацьованому виданні даної книги вони обовязково будуть поміщені, – запевнив присутніх отець Олексій.
Під час презентації спогадами про свою тітку Стефанію Фірманюк –сестру Модесту поділилась голова РО ТЧХ Марія Милян. Саме участь у церковному житті парафії, спілкування з сестрами cлужебницями, які у Збаражі вели захоронку для дітей та робітню шиття та крою, надихнула її родичку на важливий вибір в її житті стати монашкою, а згодом впродовж 70 років плекати святість і дотримуватись обітниць , даних Ісусові.
Слово мала і донька уже покійної пані Єви Ленько. Пані Єва встигла поділитись у книзі своїми спогадами, а її донька Марія доповнила усно їх новими важливими в житті збаразького храму Христового Воскресіння фактами.
Прикрасили приємну атмосферу цікавого спілкування виступи церковних хорів – чоловічого – під керівництвом Віталія Добровольського, та мішаного «Неопалима купина» , керує яким Богдан Бобак. У виконанні хористів линула молитва та духовна пісня. Наостанок усі бажаючі мали змогу придбати книги та отримати автограф від Василя Лаби.
Сам авто сказав, що подібною працею він займається дуже давно.
-Працюючи з оригінальними архівними даними, дістаю чимало цікавих фактів про ту чи іншу місцевість, які мало кому відомі. Ця робота мене захоплює так, що в архіві, як кажуть, днюю і ночую, добре, що від автодорожнього коледжу, де я викладаю, він дуже близько. Після закінчення історичного факультету Львівського державного університету розпочав публікувати наукові розвідки з історії сіл Львівщини, зроблені на основі архівних матеріалів. За тридцять років написав біля двох сотень публікацій в періодичних виданнях та понад 300 окремих видань з історії сіл Перемишлянського, Пустомитівського, Жидачівського, Миколаївського, Жовківського, Яворівського, Золочівського районів.
Варто відзначити, що багато документів було втрачено, коли у 1440 році згорів Львівський архів, тому ранішу історію доводиться досліджувати з інших джерел. Адже, на моє переконання, наші українські поселення десь на тисячу років старші, ніж ми думаємо. Про це свідчить місцева топонімія, вивчаючи яку, можна зробити багато відкриттів.
Значну частину архіву, який складався після 1440 року, було вивезено до Кракова, а коли забракло місця для складання нових документів, то їх там спалювали у ХVІ ст. Також мусимо визнати, що частину своєї історії знищили самі керівники християнської церкви в Галичині, думаю, для того, щоб покінчити з міжконфесійною боротьбою в Галичині. Тож, природно, що багато чого дізнатись ми не можемо. Одним словом, мої роботи зацікавили отця Олексія і він запропонував зробити щось подібне ? для його парафії, на що я охоче погодився.
- Який історичний період охоплений у книзі про парафію Воскресіння Господнього?
- Хочу відзначити, що це - перший літопис духовного життя Збаражчини з 1803 до 1843 років. Тоді була одна матірна церква, до якої належали ще п’ять - дві у Збаражі, Базаринецька, Залужанська, Старозбаразька. Тож у книзі включена інформація і про них, а також про церкви у Чагарях і Тарасівці. Читачі дізнаються, яких перипетій зазнавали храми, парафії, як їх з’єднували та роз’єднували у часи панування Австро-Угорської імперії. Зміст книги включає і відомості, нові версії щодо походження назви Збараж і протоколи візитації збаразьких церков. З книги можна буде дізнатись про австрійські нововведення у тогочасне церковне життя, про життя парафії, про особистості парохів, які служили у 1788-1939-ому роках, та чимало іншого, мало відомого місцевим мешканцям.
- Яку роль, на вашу думку, має зіграти дана книга?
- Вважаю, що такими літописами треба починати цементувати релігійні громади. Вони дадуть фундамент стійкості територіальній громаді. Чому б Церкві не зробити дослідження для кожної парафії? Це був би вагомий внесок і в національне відродження.Адже кожна така книга буде цікавою не лише історикам, священикам, а й вчителям, учням, студентам, усім, хто цікавиться правдивим минулим свого краю, бо наведені факти цілком перевірені, зібрані з архівних документів та інших достовірних джерел.
Фото – «Народне слово»
