Тернополянин Григорій Трачук розповів про комікси, які виносять мізки (фото)
Про те, чому комікси не тільки дитяча література, що у них цікавого і чим вони цікаві, розмовляю з тернополянином, головним редактором GeekUA.net Григорієм Трачуком.
— Коли всі дивилися «Бригаду», я дивився мультики про Бетмена і десь з того часу це мій улюблений герой. Потім почав відкривати для себе комікси. Збираю їх з року 2004. Давно не рахував скільки їх у мене, але займають вони чотири полички. Пам’ятаю, як мене вразило, коли побачив, що історію можна втілити не тільки текстово, а й візуально, і від того вона не втрачає глибини.
— Багато людей сприймають комікси як щось дитяче, просто захопливі графічні твори. Думаю, це через те, що вони знайомі з коміксами через мультфільми. А треба розуміти, що анімаційні фільми розраховані на підліткову або дитячу аудиторію, тому часто спрощені та мають не багато спільного з оригіналом. Наприклад, мультфільм «Черепашки ніндзя», той, який показували в нульових, за кордоном був фактично рекламою іграшок персонажів та іншої продукції з їхніми зображеннями. Якщо ж почитати оригінальний комікс про черепашок, то там все по-іншому, ніж у мультфільмі. Це пародія на популярні комікси вісімдесятих, черепахи там брутальні й не цураються жорстокості. До речі, піцу там ніхто не їсть.
— Багато коміксів — література для вісімнадцяти і старше через проблеми, котрі там порушують. Певне, найвідоміший приклад — комікс «Маус» Арта Шпігельмана, метафорична історія польського єврея, котрий пережив холокост. Цей твір отримав Пулітцерівську премію. Кожна нація зображена, як ті чи інші тварини: німці — коти, євреї — миші. Майже всі персонажі промальовані ідентично, вирізняє їх тільки одяг. Інший приклад — «Персеполіс» Маржан Сатрапи, де іранська авторка розповідає про своє дорослішання, ісламську революцію, шахський режим.
— Але це не означає, що та ж супергероїка не може бути чимось визначним чи масштабним. Наприклад, «Повернення темного лицаря» Френка Міллера. У коміксі йдеться про 56-річного Брюса Вейна. До речі, момент віку важливий – до того супергерої не старіли та були бездоганними. Крім того, в цьому коміксі Бетмен стає трохи психопатом і в нього їде дах. Це передано і на візуальному рівні – малюнки змінюють кут розташування, і щоби прочитати текст, книжку треба перевертати. І це дуже круто: дах їде в Брюса Вейна і в тебе, коли постійно перевертаєш сторінки. Комікс «Супермен. Червоний син» Марка Міллара купив випадково, але був захоплений. Це історія про те, що було б, якби шатл Супермена приземлився в українському колгоспі часів Союзу. Історія розповідає про альтернативну холодну війну, в якій беруть участь супергерої. Мені цей комікс просто виніс мізки.
— Як на мене, хорошу історію можна розказати і в тексті, і через малюнки. Коли переступаєш через сприйняття першого рівня, і починаєш вдумуватися, відкривається багато цікавого. Але таке враження, що люди просто бояться чогось нового й того, до чого вони не звикли.
— На жаль, у нас майже не розвинений ринок коміксів, у нас не видають зарубіжних і досить мало своїх. Хоча все ж, час від часу вони з’являються. Але не можу зрозуміти, чому їхні автори ніяк не відчепляться від теми козаків. Це так, якби американці щоразу згадували громадянську війну. Зараз чекаю стім-панк комікс «Воля». Там, щоправда, теж будуть козаки, але з того, що бачив, картинка має бути дуже крута.
Анна Золотнюк
