Монастир на Тернопільщині продавали, підривали та розбирали для будівництва доріг, та він таки вистояв (фоторепортаж)

vin9l

Підгорянський Спаський монастир чину св. Василія (відомий ще, як Угорницький), що розташований на високому березі Серету, поблизу впадіння в нього Гнізни, всього в кількох кілометрах від Теребовлі - один з тих багаточисельних туристичних об'єктів Тернопілля, який вартий для відвідання, якщо вас вже занесло в Теребовлю.

Підгорянська обитель є одночасно і монастирем, і замком, який на фоні десятків поруйнованих оборонних споруд області виглядає ще дуже навіть привабливо. Щоправда, будучи в цьому місці вже тричі, жодного туриста я так і не зустрів, пише andy-travel.

WeId4.jpg

Дістатися монастиря-фортеці дуже просто. Від теребовлянського замку на південь у бік Буданова веде вулиця Січових Стрільців. Через три кілометри Теребовля закінчується і майже відразу починається село Зеленче. Майже на початку важливо не проґавити поворот праворуч на поганеньку ґрунтовку. Дорога веде через невеличкий лісок, за яким - поле з назвою «Гуртівня» (тут існувало трипільське поселення), а за ним вже видніються руїни башт і стін, та відновлена монастирська церква.

Перша писемна згадка про монастир з'являється у 1663 році в грамоті короля Яна Казимира, якій він підтверджує для монастиря посілості с. Семенів. Другою грамотою того ж року від дозволяє монастирю вільний вируб у старостинських лісах. В тих джерелах обитель згадується, як дуже давня, і є підстави вважати, що заснована вона була у давньоруський період. Тоді монастир був дерев'яним, значно меншим за розмірами, оточеним земляними укріпленнями і частоколом.

Решти споруд, які ми можемо бачити сьогодні, за різними джерелами походять з XVI - XVIII століть. Територія монастиря обведена муром у формі трапеції. Його довжина з західного боку складає 144 м, зі східного і північного - 85 м, з південного - 75 м. На кутах знаходилися чотири наріжних вежі, з яких збереглися дві: північно-східна і південно-західна.

qK29x.jpg

zekjM.jpg

Найкраще з усіх дійшла до наших часів північно-східна надбрамна башта. Вона є прямокутною в плані, має чотири яруси. Проїзд в ній перекрито напівциркульним склепінням, верхні яруси - без перекриття. З зовнішнього боку можна побачити багато бійниць. Такою добре збереглися обрамлення прямокутних вікон тесаними білокам'яними лиштвами. Вежу добудували у 1716 році, про що свідчить надпис в обрамленні вікна у її західній стіні.

Цікавою є південно-західна башта. Її перший ярус перекритий напівсферичним куполом, а другий - конусоподібним куполом з отвором в центрі. Пізніше її було перетворено на дзвіницю.

На території монастиря знаходяться руїни будинку келій. Він має два ризаліти на західному фасаді - центральний і бічний. Приміщення є одноповерховим, а центральна частина має два поверхи. Загальна його протяжність - 64 метри. На першому поверсі в правому крилі розміщувалися маленькі келії, в лівому - кухня, ідальня, інші службові приміщення. На другому були просторі зали.

vIN9L.jpg

Монастирська церква Різдва Івана Хрестителя побудована з червоного теребовлянського пісковику. Вона зберегла аркадне склепіння і інші прикмети пізньоготичного стилю у поєднанні з ренесансними деталями в прикрасах одвірків і білокам'яних різьблених наличників. Відомий дослідник Галичини Б.Януш вважає церкву старшою від оборонних мурів і датує її XVI ст.

Вежа храму, очевидно, теж мала оборонне призначення. Її другий і третій яруси відокремлені від внутрішнього простору споруди і мали бійниці. На верх вежі вели сходи, зроблені у товщі північної стіни, як це було й у давньоруських храмах. Колись церква мала суворий, неприступний вигляд.

Монастир завдячував своєму розвитку чудотворній іконі Божої Матері, яка перебувала у монастирські церкві. Він був одним з найзначніших осередків чернецтва на Галичині та Поділлі. Доказом цього служить один приклад. У 1711 році на першому з'їзді чернецтва Львівської дієцезії ігумен Підгорянського монастиря Діонісій Александровичпідписується під рішенням після ігуменів Унева, скиту Манявського, Крехова і Львова. На той момент в монастирі перебувало 19 ченців, в той час як в інших навколишніх монастирях - від двох до п'яти. У другій половині XVIII століття при монастирі існувала школа для чернецької молоді, де викладали богословський та філософський курси, була багата бібліотека. Є припущення, що башта слугувала за астрономічну обсерваторію.

У 1789 році монастир скасувала австрійська влада. Монастирський будинок продано за 704,5 гульденів, книги передані частково до бібліотеки Львівського університету, частково - до Бучацького монастиря. На початку ХХ століття монастирську церкву було відновлено, покрито бляхою, а влітку відбувалися недільні і святкові відправи. Під час Першої світової російські війська висаджували в повітря динамітом мури і льохи, повністю знищивши одну стіну, розтягнули церковне начиння, здерли бляху і розібрали дах.

kE48o.jpg

Після другої світової мури почали розбирати для будівництва доріг. На території монастиря розміщалася військова частина, використовуючи монастирські споруди під складські приміщення. На початку 90-х парафіяни сусідніх сіл під керівництвом о. Ярослава Стрілки почали відбудовувати церкву.

З високого берегу, на якому стоїть монастир, відкривається неймовірна панорама долини Серету.

8BGZf.jpg

V7lyE.jpg

J8En6.jpg

Вибір читачів за тиждень

Відео