22 Січня 2022, Субота


Погода
Погода у Тернополі 23 січня

Дві спортсменки з Тернопільщини показали в Італії, на що вони здатні

Тернопільщина побила рекорд за останнє десятиріччя

Більше 100 тисяч гривень штрафу сплатили місцеві підприємці за недобросовісну рекламу в Тернопільській області

У природному заповіднику Тернопільщини розповіли, як допомогти птахам взимку

«Історичний крок до єднання і соборності»: тернополяни можуть відвідати унікальну виставку (фото)

Рекордні показники захворюваності на Covid-19: уже з понеділка школи Тернопільщини можуть піти на дистанційне навчання

«Донорство – благородна справа, ціною якої є життя»: лікарня з Тернопільщини започатковує щотижневий День донора

Внаслідок ДТП у Тернополі загинув водій (фото)

З нагоди Акту Злуки на Тернопільщині презентували тематичну виставку з унікальними експонатами (фото)

Названо ягоду, яка найкраще бореться з вірусами (Агроновини)

Жителям Тернопільщини повідомили номер телефона, з якого дзвонять шахраї

Прапор, який брав участь у «Живому ланцюзі», донині зберігається у музеї Тернопільщини (фото)

Відео
Вихованці дитячого садка у Тернополі креативно привітали усіх із Щедрим вечором (фото, відео)

На Тернопільщині за 28 млн грн продають підприємство, яке заснували у 1907 році

Тернопільський апеляційний суд невдовзі оголосить вирок шістьом поліцейським, яких судять за смерть юнака (фото)

На Тернопільщині й надалі високий рівень захворюваності на COVID-19

Відео Фоторепортаж
На межі Тернопільської та Хмельницької областей відбулась акція єднання (фото, відео)

Це цікаво
22 січня в історії Тернопільщини

21 Січня 2022, П’ятниця


Погода
Росте день у січні — росте і холод

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Тернополянам на замітку: що таке чітміл і як правильно його проводити

Тернополяни через «Дію» зможуть зареєструвати права власності на нерухоме майно

Головний податківець Михайло Яцина: «На Тернопільщині досі не повернули 101 млн грн»

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Важливе та непомітне (фото)

Юні помічники поліцейських творили добро на Тернопільщині

Давня шахрайська схема «дай подзвонити» ожила у Тернополі

Стало відомо, чи бути легалізації канабісу в Україні (Агроновини)

За один день виявили 11 порушень Правил рибальства на Тернопільщині 

На Тернопільщині шукають музичний слід Моцарта

Це цікаво
Тернополяни можуть навчатися у Франції і отримувати стипендію від 700 євро на місяць

Майже 610 млн грн доходу отримали торік на Тернопільщині 49 мільйонерів

Виготовляли фальшиві довідки ПЛР-тестів: тернополянам загрожує до 5 років позбавлення волі

На Чортківщині паління в ліжку призвело до нещасного випадку 

За хабар посадовцю на Тернопільщині «світить» великий штраф або навіть тюрма

Фотофакт
Струс головного мозку, травма хребта, забій носа – невтішні наслідки ДТП на Тернопільщині (фото)

Житель Тернопільщини намагався відкупитися від поліцейських за 100 американських доларів 

Тернополянам на замітку: що таке виробничий кооператив?

Тернопільщина поступилася не лише Львівщині, а й іншим сусіднім областям

Фоторепортаж
У Збаражі ледве не згоріли 140 тонн ячменю (фото)

У продуктах – наркотики: на Тернопільщині ув’язненому передали заборонені речовини

У Тернополі відкрили новий бювет з питною водою

На Тернопільщині від коронавірусу помер 30-річний чоловік

Це цікаво
21 січня в історії Тернопільщини

20 Січня 2022, Четвер


Погода
Погода у Тернополі 21 січня

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Через коронавірус у Тернополі на карантин уже відправили 35 класів із різних шкіл

Фоторепортаж
На Тернопільщині віддали шану кіборгу Івану Вітишину (фото)

Деякі школи на Тернопільщині вже перейшли на дистанційне навчання

У Тернополі переймалися культурною дипломатією

У Тернополі тепер виплачуватимуть грошову компенсацію за «Пакунок малюка»

Відійшов у вічність 99-річний повстанець з Тернопільщини

Цими днями у тернопільській книгарні «Є» представили нові книжки нашої землячки Юлії Бондючної «Гряде любов» і «Волинська височина».

Здавалося б, вони різні. Про першу письменник Сергій Синюк відгукнувся: «Юлія Бондючна на сторінках свого роману вводить читача у скарбницю культурної спадщини України, переносить цікаві та знакові факти й події культурного життя кількох минулих століть з архівно-хрестоматійного обігу в щоденний масовий ужиток». Друга книжка — «Волинська височина», об’єднала інтерв’ю з письменниками Великої Волині та відгуки на їхні книжки. Все ж, є у новинках і багато спільного.

Тож поспілкувалася із Юлією Бондючною про те, що об’єднує ці книжки та про те, що спонукало до їх написання.

— Як з’явилися задуми книжок «Гряде любов» та «Волинська височина»?

 – Відповідаючи на це запитання, треба віддати належне Сергієві Синюку – відомому письменникові, дослідникові книжності княжої Волині, краєзнавцеві, який мислить не просто книгами, а цілими серіями. Тож «Гостинець» та «Ім’я на обкладинці» – це його ідея. Він, власне, і стимулював мене до написання роману «Гряде любов». Одного разу Сергій підгледів мої щоденникові записи. І натрапив на те, де я описувала, трохи в гумористичному стилі, як народилася. Після цього він сказав, що з мене буде прозаїк і підкреслив, що в моїй третій поетичній збірці – «Невивченій гладіні» – вже вірші прозаїка. Приблизно через місяць я справді почала писати роман, у якому задумала зобразити українську інтелігенцію, при чому дія мала відбуватися на Південній Волині, зокрема моїй рідній Кременеччині. А «Волинська височина» виникла, коли в мене був період лазіння навкарачки (далося взнаки давнє падіння на сходах, проїхалася зверху донизу всім хребтом), період реабілітації, довелося їхати за трудовою до Києва. Я попросила Сергія, щоб мене супроводив. Повертаючись назад, у нас зайшла мова про культуру, літературу, і він сказав: «А давай напишемо про волинську літературу. Я – про тих, яких уже нема, а ти – про нині сущих». Нехай це буде такий собі двотомник. І просто в метро, після чергової моєї «розминки» (доводилося зупинятися через кожні півгодини), ми склали список «потерпілих», як любить висловлюватися Сергій. Я йому підказувала, він – мені, кого краще обрати, щоб книга була цілісною. І мало-помалу робота пішла. Писала і паралельно інтерв’ю з прозаїками Великої Волині та рецензії на їхні твори публікували на українсько-польському порталі А 4. Об’єднала «Волинську височину» в єдине ціле вступна стаття «Історіософія сучасної волинської прози».

— Що цікавило вас, коли працювали над інтерв’ю?

— Насамперед хотілося дізнатися і показати читачам письменників як неординарних особистостей, із власним поглядом на волинську літературну традицію, літературу Великої Волині, роль особи в історії, а також творчу кухню кожного.

— Як на мене, коли дізнаєшся про самого письменника (чи то мовимо про нині сущого, чи про того, котрий вже відійшов у засвіти), його творчість постає у бодай трохи, та все ж іншому світлі. А як воно вам?

— Письменника як письменника я оцінюю за його творами, а як людину – за ділами рук його. Не завжди і від одного, і від другого, одне й те саме світло. Але про мертвих, як заведено, – тільки добре, про нині сущих – вибір за ними залежно від характеру і сили волі.

— Що давали розмови із письменниками. Що додавали у власну скарбницю, а що у розуміння їхніх текстів?

— Я відкрила для себе свого земляка Юрія Камаєва, «Медом з дікалоном» якого зачитувалися наші бійці на сході, як прекрасного знавця і свого краю, й історії України; була вражена відвертими відповідями Петра Кралюка, його ставленням до персонажів, на яких ми орієнтуємось як на героїв (наприклад, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Михайла Грушевського); неординарними роздумами Івана Корсака про українську історію, яка, на його думку, типова для будь-якої європейської нації і не така вже й бромова; баченням Сергія Синюка на Високе Середньовіччя, котре вкрали в нас «визволителі» та без якого дуже важко будувати нормальне суспільство; розмислами Василя Слапчука про війну як специфічний досвід і те, що зараз відбувається на сході, як це може вплинути на українців; поглядом Ігоря Павлюка на сучасну українську літературу, яку, як він вважає, маркуємо вже навіть не роками формальної незалежності України, не Майданами, а якраз початком війни на сході. А щодо розуміння текстів, то багато цінного, зокрема про прототипи, відкриває для читачів Олександр Ірванець про «Рівне/Ровно» і Стіну, яку пропонує сьогодення, Василь Басараба – про «Страшний суд», Володимир Лис – про «Соло для Соломії», Надія Гуменюк – про «Янгола у сірому» та ін.

— Хотілося б почути детальніше про ту Велику Волинь. Але з акцентом на тому, чим вам цікава ця місцевість.

— Для мене Велика Волинь не мислима без Загорівського Апостола, Пересопницького та Житомирського Євангелія, Острозької Біблії. Але пам’ятаю і про витоки книжності Волині. А починається вона, як і в книзі Сергія Синюка «Тисячоліття волинської книжності», – від Володимира Мономаха, Ізяслава Мстиславича.

— У «Гряде любов» ви дивилися у минуле Волині. Яким чином воно впливає на її теперішнє та відгукнеться в майбутті.

 — Як наголошував англо-американський поет Томас Стернз Еліот, сучасність такою мірою коригує минувшину, якою минувшина скеровує сучасність. Отже, взаємозв’язок неминучий. Історія, яка постає в моєму романі «Гряде любов, так, як і в сучасній прозі Великої Волині, – це «драматичний змаг людських сил за почин і право творити і формувати життя».

 — І чому ви власне вирішили дивитися саме в минуле?

— Минуле – це дзеркало, в якому бачиш себе. Чим довше вдивляєшся, тим більше помічаєш дефектів. Однак для мудрого кожен дефект на вагу золота. От, скажімо, у романі «Гряде любов» є дві такі лінії: Марко Вовчок і Пантелеймон Куліш та Дарія Титечко і Данило Нечай. Проводячи паралель між ними, головна героїня Вікторія Тиха починає діяти. І діє в дусі української інтелігенції. До того ж вона, проживаючи кожен етап історії Південної Волині, осмислюючи минуле, мужніє. У глибині її єства прокидається, як і в кожної шляхетної душі, образа за ображеного. І її вже не зупинити… Справедливість торжествує.

— Чи можна виокремити характерні риси письменників Великої Волині, а відтак сформувати «типаж» волинської літератури?

— Письменники Великої Волині люблять землю, на якій живуть, їм болить, що відбувалося і відбувається на ній. Тому й пишуть про те. Серед характерних особливостей їхніх творів можна виокремити три найзнаковіші. Перша: герої живуть не в безповітряному просторі, а на землі Великої Волині. Друга: у малому тут велике, тобто в долі окремої особи бачиться доля України, її народу. Третє: у творах є осмислені моделі минулого, тому вони легко надаються історіософському прочитанню. Крім того, напрацьована поколіннями історична пам’ять сягає сотень літ. Сучасна проза Великої Волині забезпечує реалізацію принципу збереження національної ідентичності. У ній українському народові подано «образ самого себе».

— Завершуючи. Про зв’язок творчості з місцем народження.

— Народилась я на Кременеччині. Сім років ходила до школи сусіднього села Великі Бережці. Свого часу воно було містечком. Тут у Марії Биковської гостювали Леся Українка та Климент Квітка – збирали фольклор. Про це, зокрема, – у романі «Гряде любов».

Другим етапом пізнавання історії та культури древнього Кременця стало навчання в Кременецькому ліцеї. Тут відбулося знайомство з лауреатом Шевченківської премії Іваном Гнатюком на творчій зустрічі з ним і його поезією, яка значно вплинула на мій літературний доробок. А ще на мене дуже вплинув похорон Галини Гордасевич, на який нас, ліцеїстів, повела Віра Миколаївна Трачук – вчитель української мови та літератури. Я була дуже вражена радісним поглядом жінки, яка позирала з портрета львівського художника, і думала, чого її тут ховають, привезли аж зі Львова.

Третій етап пізнавання Кременеччини, можна сказати дослідницький, почався, коли я переїхала з Рівного і пішла працювати в Кременецький ботанічний сад – до речі, найстаріший в Україні. Його історія сягає середини 18 століття. Відлік її починається від аптекарського саду, який існував при єзуїтському монастирі, колегіумі.

Кременець багатий на літературні події та імена. У цьому місті, в українській приватній гімназії, навчалися Улас Самчук та Оксана Лятуринська. На кременецькій землі побачили світ «Зерцало богословія», «Кременецька граматика», Малий Кобзар Тараса Шевченка. Кременець подарував нам Словацького. Словацький відкрив світові Кременець. Кременець подарував нам Галину Гордасевич. Галина Гордасевич відкрила світові Україну. Як зазначив Дмитро Павличко, вона народилася для України і працюватиме на неї. Звісно ж, своїми творами. Як істинні письменники, Галина Гордасевич не позбавлена була дару передбачення і у творі «Донецький кряж» напророкувала те, що маємо нині:

Ця земля суха –

Засушив її суховій.

Відійди від гріха,

Коли ти цьому краю не свій…

Це наша земля!

Зазіхати на неї дарма

Зблизька чи здаля,

Бо земля ця не для ярма.

Маловідомі сторінки історії Кременеччини, її не належно поціновані постаті спонукали мене до написання книг. Зараз працюю паралельно над двома. В одній головний герой відомий і пошанований у нас і не зовсім відомий і пошанований у себе, на батьківщині. Головна героїня другої книги заслуговує шани насамперед тому, що, незважаючи на прожите, до останніх своїх днів залишалася собою.

Можна дуже багато говорити про зв’язок творчості з місцем народження. Певно, на окрему книгу назбирається.

Наостанок варто зазначити таке: «Якби я не народилася на Кременеччині, не було б роману «Гряде любов».

Анна ЗОЛОТНЮК

307

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
rek
Схожі матеріали
Інші публікації автора