/ /Колись це приміщення було майстернею багатьох митців (фото)

26 Березня 2017, Неділя


Погода
27 березня – якщо кричать галки, а дятел довбає по дереву, то погода буде сонячною

Генплан Тернополя: хто кого виграв

Колишній керівник «Тернопільобленерго» хоче повернутися на хлібну посаду

Злодія у Тернополі допомогла затримати “кнопка”

Відео
Підсумковий випуск відеоновин у Тернополі за тиждень

Фоторепортаж
Який Тернопіль зсередини? (фоторепортаж)

Село на Тернопільщині очистилося (фото)

Фотофакт
У селі на Тернопільщині армагедон (фотофакт)

Дівчина з Тернополя через власне хобі отримала цінний подарунок

СОКи допоможуть жителям Тернопільщини підвищити продуктивність праці?

Зловмисники у Тернополі обнагліли

Інтереси тернопільських пенсіонерів захищатимуть аж у Києві

Це цікаво
Замок, який було збудовано на болоті зберігся на Тернопільщині (фото)

Тернополем розгулюють розумні шахраї

Тернопільський м’ясокомбінат відкрив свій 14 магазин

Терміново
В Тернополі на пішохідному переході збили пенсіонера (фото 18+)

Тернополян просять допомогти безпритульним тваринам

Тернополяни продовжують брехати митникам і зазнають збитків

Відео
Вулиця Пелиха прикрасить новий мікрорайон у Тернополі (фото, відео)

Агро-новини 26 березня

На «Урядовій гарячій лінії» тернополян вислухають навіть уночі

Тернополян найбільше цікавлять чужі доходи

Це цікаво
26 березня в історії Тернопільщини

25 Березня 2017, Субота


Погода
Завтра у Тернополі обіцяють дощ зі снігом

На замітку тернополянам

Фотофакт
Тернопільський двір розвалили і лишили (фотофакт)

Тернополяни долучилися до всесвітньої акції?

Анонс
Тернополян запрошують на запальні танці

У Тернополі відбулися духовні повчання (фото)

Фоторепортаж
Півкола давніх тернопільських сходів (фоторепортаж)

У Тернополі конфліктують

Це цікаво
Помістя і досі існують на Тернопільщині (фото)

Тенденції: платників ПДВ на Тернопіллі стає усе більше

Відео
Завод, який став візитівкою Тернополя, відзначає солідний ювілей (фото, відео)

Тернополянка припинила участь у славнозвісному шоу

Фотофакт
Вандали знову у Тернополі (фотофакт)

Хто з жителів Тернопільщини виконуватиме свій обов’язок?

Тернопілля: на прийоми ходять навіть селяни і пенсіонери

Тернополяни взяли участь в з’їзді Аграрної партії України (фото)

Агро-новини 25 березня

Милосердний депутат з Тернопільщини виділив своїй єдиновірній 2 га земельки у долині Збруча

Фотофакт
У центрі міста дівчина прощалась з тернополянами вільними обіймами (фотофакт)

Зустрічати весну із боргами у Тернополі не люблять

Відео
Зміни до Конституції Тернополя внесли, але боротьба за землю триватиме (фото, відео)

Це цікаво
25 березня в історії Тернопільщини

24 Березня 2017, П’ятниця


Погода
Вихідні у Тернополі будуть холодними

Відео
На Тернопільщині заклали камінь під ще один великий елеватор (відео)

«Її коса мене заворожила»: тернопільська Рапунцель, як і казкова героїня, завдяки волоссю знайшла свого принца (фото)

Якій жіночій білизні надають перевагу тернопільські чоловіки

У Тернополі започаткували незвичний поетичний проект

Україна для нього була дорожчою за власне життя

Тернополянам на замітку: від стресів люди набирають вагу

Колись це приміщення було майстернею багатьох митців (фото)

— Кожна творча майстерня має свій енергетичний вимір. У ній художник проводить половину, а, може, навіть все своє творче життя. Принаймні, так воно відбувається в мене, — каже тернопільський митець Володимир Чорнобай.

І ми прямуємо до його робітні вулицею Князя Острозького. Пан Володимир розповідає, що колись на ній було з десять майстерень. Тепер їх значно менше. Володимир Чорнобай — серед творчих «старожилів» вулиці, повідомляє Погляд.

Минувши кілька брам, опиняємося біля будинку № 30. У подвір’ї тихо та спокійно. Тут є садочок, а просто перед дверима майстерні — горіх. У цьому будинку творчу резиденцію Володимир Чорнобай отримав у середині вісімдесятих. Цікава деталь — тоді це була вулиця Миколи Островського, а будинок мав сорок восьмий номер. Спершу пан Володимир займав майстерню в підвалі посеред будинку.

— Колись це приміщення було майстернею багатьох митців. Зокрема, Дмитра Стецька, Григорія Миколишина, Дмитра Вонсіка, Сашка Мудрака, і, певне, ще багато кого, кого я не знаю чи не пам’ятаю. Вісімдесяті були часом становлення багатьох молодих митців Тернополя, чимало приїхали, закінчивши навчання у Львові. Сказати, що тоді було аж таке жваве творче життя не можна, але порівняно з нинішнім воно було бурхливішим. Зокрема, вирувало воно тут. Найцікавіше в тій робітні були вхідні двері — настільки низькі, що всі, хто заходив, мали нагинатися. І так було, ніби всі мені кланялися (сміється — А. З.). А коли заходили світлої пам’яті Ігор Герета та Венедикт Лавренюк — чоловіки кремезні, то мусили мало не навпіл згинатися. В робітні гостювали багато художників — тернопільських та з інших міст. Особливо активною «міграція» з майстерні в майстерню була під час свят, днів народжень, авансів та зарплат. Крім майстерень, були й інші місця розпивань кави, до кави і після кави. Час від часу вони теж мінялися — то ходили, як казали, «до Юзека» над ставом, то в офіцерську столову, то в ресторан за горбатим мостом, то в «Затишок»…

Були й ще одні «відвідувачі» майстерні — час від часу там  з’являлися миші та щурі, з якими я постійно боровся. Найгірше було зі щуром, який робив багато шкоди: гриз книги та папери, «їв» фарби та клей — йому смакувало майже все. Спочатку терпів, а коли той заліз у слоїк із аличовим варенням, мій терпець луснув і почалася війна. Ніяк не міг прикормити його труткою. Деколи уявляв, як той щур від отруйного корму виріс до велетенських розмірів і чекає мене під дверима, щоби напасти. Ми вели справжню боротьбу. Через деякий час по запаху зрозумів, що переміг я…

Відтоді як у дев’яностих Володимир Чорнобай переїхав у іншу майстерню в тому ж будинку, де працює й нині, велика боротьба з гризунами проводиться набагато рідше.

Ми ще стоїмо на ганку, я розглядаюся, а пан Володимир, показуючи на сусідній новий будинок, розповідає, як на початку дев’яностих тут стояв старий дім.

— Казали, що він був у аварійному стані, то людей помалу відселяли. З останніх, хто лишився, була стара баба, яка гнала самогон. Якось щось в неї загорілося, пішов дим, прибігли люди, приїхали пожежники, стали гасити. І тут згадали про неї. Встигли витягнути. Вона собі сиділа спокійно на ліжку. Пожежу загасили, але будинок уже згорів, потім його розібрали і  побудували новий. А ще збоку був дім художника Стаха Ковальчука, де він жив із великою родиною, звідти потім переїхав ближче до центру, за «бурячком».

Заходимо в майстерню — тут сутінь, пан Володимир вмикає світло, і стає видно, що стіни майже всуціль заклеєні колажами, вирізками, світлинами, стоять полиці напхом-напхані книжками та альбомами. В картонних ящиках каталоги художників.

— Після ремонту тут були чисті стіни. Але так тривало не довго. Коли обживаєш місце, все завішується фотографіями, вирізками, колажами… І роботами теж. Де ще тримати? Раніше їх купували музеї, установи, колекціонери, звичайні тернополяни. Нині музеї взагалі не купують твори. Хіба подаруєш. Музеї, може, й не винні, що так склалося, але вони й не стараються щось змінити. Через те майстерні й перетворюються на зібрання вибраних творів.

Зокрема тут — вітражі, графіка-шовкодруки та, ясна річ, багато матеріалів для роботи.

— Нині робітня більше нагадує склад робіт і матеріалів, — ніби вгадує думки пан Володимир. — Оце недавно знайшов запаси казеїно-олійної темпери ще з вісімдесятих. Тепер її не виготовляють, а саме вона найбільше підходить для малювання на склі — добре тримається, не лущиться, зберігає яскравий колір. Уже тривалий час не малював на склі власне через те, що не було цієї фарби. А тепер, може, знову почну. Тим більше, що взимку мені найкраще працюється — легко зосередитися і добре думається. Бо літню спеку важко пережити, хоча день тоді довший, а від природного освітлення очі не так змучуються.

Живописом на склі Володимир Чорнобай почав займатися з 1988 року. Він бере до рук одну з робіт, і на питання, чому йому подобається працювати над малюнками на склі, розповідає:

— Скло для світла є водночас перешкодою і провідником або мостом, яким переміщає його з одного простору в інший. Живопис по склу пов’язаний з горами, бо розповсюджений саме в гірських районах. Такі роботи «сидять» глибоко в гуцульській хаті. Мені здається, вони були своєрідною заміною вікна — давали світло. Крім того, це в простій формі повторення вітража, цебто така робота продовжує простір. До речі, крім України, малюнки на склі популярні в Польщі, Словаччині, Чехії, Південній Німеччині, Австрії — у власне гірських місцевостях. В основному на склі зображували релігійні сюжети, які творили в просторі домашній іконостас.

Малюючи на склі, співрозмовник розробляв різноманітні теми, зрештою вони завершилися кількома серіями, одна з них — «Пікуй-Красія». Пікуй — найвища гора Львівщини. Вона вразила художника не так своїм виглядом, скільки обширом фольклору, котрий із нею пов’язаний. Так постала серія робіт на склі. А пізніше потрапив на Красію — гору що в Закарпатті. Постала концепція — Пікуй як втілення чоловічого начала, а Красія — жіночого.

— Гори — охоронці вічності. Недарма ж у багатьох народів вони  уособлюють велич, безсмертя, стійкість. Достатньо згадати хоча б Арарат, Казбек, Фудзіяму… Таким українським символом, вважаю, є Пікуй. Образи гір творять велично-епічний образ Вітчизни, втілюють поняття національної автентичності та героїки.

Розглядаю роботи Володимира Чорнобая, п’ємо чай та спілкуємося про творчість. Але то вже тема окремого матеріалу.

Анна Золотнюк

48

  Коментарі Facebook

коментарів

  Коментарі Vk.com

Залишити коментар

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Схожі матеріали
Інші публікації автора
Ми в соціальних мережах
М’ясокомбінат