/ /Колись це приміщення було майстернею багатьох митців (фото)

24 Лютого 2017, П’ятниця


У Тернополі не увічнять Джона Леннона

Анонс Це цікаво
Тернополянок навчать говорити «Ні»

Тернопільську федерацію футболу виключили зі складу ФФУ незаконно і на догоду народному депутату – відкритий лист

В Тернополі в’єтнамця заставили поділитися землею?

Ремонт траси Тернопіль-Львів-пріоритет тернопільських дорожників

Не все спокійно під стінами міської ради

Землю, від якої відмовився тернопільський валютчик, знову спробують продати

Володимир Бліхар: я не люблю програвати

Порятунок екології Тернопілля обійдеться у майже 225 мільйонів (фото)

Це цікаво
24 лютого в історії Тернопільщини

23 Лютого 2017, Четвер


Погода
Проллє Власій олії на дорогу — зимі час забирати ноги

У Тернополі з’являться нові вулиці (назви)

Автолюбителі з Тернополя втратили велику суму грошей

Молодик з Тернопільщини вкрав, щоб отримати довший «срок»

Відео
Вірите чи ні? Кажуть, економіка Тернопілля зростає (відео)

Відео
Дипломи тернопільського вишу можуть почати видавати в Естонії (фото, відео)

Тернопільська молодь може залишитись без молодіжного центру

Жінка з Тернопільщини відкупила сина від поліцейських золотом

Тернополянку обікрали в парку

Богдан Гаврилишин часто любив повторювати: «Мрійте буйно!»

Не зміг згадати, як опинився у Тернополі: патрульні затримали дебошира

Тернополянин досконало знає найважливішу мову – мову людяності та добра

Анонс
Мультимедійне дослідження любові в Тернополі

Тернополянки заганяють себе побутом і роботою

В Тернополі готові виділили 12 квартир для бійців АТО

У центрі міста б’ють джерела

Вражаючі кадри підтоплення у Тернополі (фото)

Тернопільські волонтери пішли на рекорд (фото)

Відео
Чи є тернополяни активними жителями міста? (відео)

Наркодилера з Тернополя судитимуть в Одесі

Знайшлися викрадені картини Івана Марчука

Військові вшанували пам’ять загиблих Героїв АТО та Героїв Небесної Сотні (фото)

Фіналіст «Голосу Країни» Андрій Лучанко: «Музика повинна бути “живою”»

Анонс
Тернополян запрошують на кулінарно-гончарний майстер-клас

Поліція Тернопільщини подякувала вірянам, які культурно стояли у черзі до ікони

Надзвичайний стан в Тернополі: світло у домівках буде до 20 березня

Агро-новини 23 лютого

Фоторепортаж
У Тернополі  виявили інтернет-магазин з 8-ма видами наркотиків (фото)

Анонс
Тернополян безкоштовно навчать говорити німецькою

У Лановецький клуб «Жіноча справа» прийшла… поліція

Відео
Тернополян закликають слідкувати за «феями та китами», які полюють на дітей (відео)

У Бережанах працює вчитель-професіонал, який віддає дітям своє серце

Тернополян навчили мистецтва розв’язання конфліктів

За що любителі оковитої з Тернопільщини дякують Укрспирту?

Поліція розслідує факт зникнення картин Івана Марчука

Фоторепортаж
В Тернополі відбувся зимовий чемпіонат з легкої атлетики (фоторепортаж)

Фотофакт
Тепер у Тернополі небезпека чатує навіть у житлових районах (фотофакт)

У Тернополі крадуть гроші навіть з автомата з водою

Анонс
Сьогодні в Бункермузі – фінал зимового сезону ром-турніру

Тернополяни хочуть ще одну зупинку громадського транспорту

Фотофакт
Тернополяни мають нову пропозицію від заводу «Промінь» (фотофакт)

На даху колишньої швейної фабрики знайшли снаряди часів 2 Світової війни

Колись це приміщення було майстернею багатьох митців (фото)

— Кожна творча майстерня має свій енергетичний вимір. У ній художник проводить половину, а, може, навіть все своє творче життя. Принаймні, так воно відбувається в мене, — каже тернопільський митець Володимир Чорнобай.

І ми прямуємо до його робітні вулицею Князя Острозького. Пан Володимир розповідає, що колись на ній було з десять майстерень. Тепер їх значно менше. Володимир Чорнобай — серед творчих «старожилів» вулиці, повідомляє Погляд.

Минувши кілька брам, опиняємося біля будинку № 30. У подвір’ї тихо та спокійно. Тут є садочок, а просто перед дверима майстерні — горіх. У цьому будинку творчу резиденцію Володимир Чорнобай отримав у середині вісімдесятих. Цікава деталь — тоді це була вулиця Миколи Островського, а будинок мав сорок восьмий номер. Спершу пан Володимир займав майстерню в підвалі посеред будинку.

— Колись це приміщення було майстернею багатьох митців. Зокрема, Дмитра Стецька, Григорія Миколишина, Дмитра Вонсіка, Сашка Мудрака, і, певне, ще багато кого, кого я не знаю чи не пам’ятаю. Вісімдесяті були часом становлення багатьох молодих митців Тернополя, чимало приїхали, закінчивши навчання у Львові. Сказати, що тоді було аж таке жваве творче життя не можна, але порівняно з нинішнім воно було бурхливішим. Зокрема, вирувало воно тут. Найцікавіше в тій робітні були вхідні двері — настільки низькі, що всі, хто заходив, мали нагинатися. І так було, ніби всі мені кланялися (сміється — А. З.). А коли заходили світлої пам’яті Ігор Герета та Венедикт Лавренюк — чоловіки кремезні, то мусили мало не навпіл згинатися. В робітні гостювали багато художників — тернопільських та з інших міст. Особливо активною «міграція» з майстерні в майстерню була під час свят, днів народжень, авансів та зарплат. Крім майстерень, були й інші місця розпивань кави, до кави і після кави. Час від часу вони теж мінялися — то ходили, як казали, «до Юзека» над ставом, то в офіцерську столову, то в ресторан за горбатим мостом, то в «Затишок»…

Були й ще одні «відвідувачі» майстерні — час від часу там  з’являлися миші та щурі, з якими я постійно боровся. Найгірше було зі щуром, який робив багато шкоди: гриз книги та папери, «їв» фарби та клей — йому смакувало майже все. Спочатку терпів, а коли той заліз у слоїк із аличовим варенням, мій терпець луснув і почалася війна. Ніяк не міг прикормити його труткою. Деколи уявляв, як той щур від отруйного корму виріс до велетенських розмірів і чекає мене під дверима, щоби напасти. Ми вели справжню боротьбу. Через деякий час по запаху зрозумів, що переміг я…

Відтоді як у дев’яностих Володимир Чорнобай переїхав у іншу майстерню в тому ж будинку, де працює й нині, велика боротьба з гризунами проводиться набагато рідше.

Ми ще стоїмо на ганку, я розглядаюся, а пан Володимир, показуючи на сусідній новий будинок, розповідає, як на початку дев’яностих тут стояв старий дім.

— Казали, що він був у аварійному стані, то людей помалу відселяли. З останніх, хто лишився, була стара баба, яка гнала самогон. Якось щось в неї загорілося, пішов дим, прибігли люди, приїхали пожежники, стали гасити. І тут згадали про неї. Встигли витягнути. Вона собі сиділа спокійно на ліжку. Пожежу загасили, але будинок уже згорів, потім його розібрали і  побудували новий. А ще збоку був дім художника Стаха Ковальчука, де він жив із великою родиною, звідти потім переїхав ближче до центру, за «бурячком».

Заходимо в майстерню — тут сутінь, пан Володимир вмикає світло, і стає видно, що стіни майже всуціль заклеєні колажами, вирізками, світлинами, стоять полиці напхом-напхані книжками та альбомами. В картонних ящиках каталоги художників.

— Після ремонту тут були чисті стіни. Але так тривало не довго. Коли обживаєш місце, все завішується фотографіями, вирізками, колажами… І роботами теж. Де ще тримати? Раніше їх купували музеї, установи, колекціонери, звичайні тернополяни. Нині музеї взагалі не купують твори. Хіба подаруєш. Музеї, може, й не винні, що так склалося, але вони й не стараються щось змінити. Через те майстерні й перетворюються на зібрання вибраних творів.

Зокрема тут — вітражі, графіка-шовкодруки та, ясна річ, багато матеріалів для роботи.

— Нині робітня більше нагадує склад робіт і матеріалів, — ніби вгадує думки пан Володимир. — Оце недавно знайшов запаси казеїно-олійної темпери ще з вісімдесятих. Тепер її не виготовляють, а саме вона найбільше підходить для малювання на склі — добре тримається, не лущиться, зберігає яскравий колір. Уже тривалий час не малював на склі власне через те, що не було цієї фарби. А тепер, може, знову почну. Тим більше, що взимку мені найкраще працюється — легко зосередитися і добре думається. Бо літню спеку важко пережити, хоча день тоді довший, а від природного освітлення очі не так змучуються.

Живописом на склі Володимир Чорнобай почав займатися з 1988 року. Він бере до рук одну з робіт, і на питання, чому йому подобається працювати над малюнками на склі, розповідає:

— Скло для світла є водночас перешкодою і провідником або мостом, яким переміщає його з одного простору в інший. Живопис по склу пов’язаний з горами, бо розповсюджений саме в гірських районах. Такі роботи «сидять» глибоко в гуцульській хаті. Мені здається, вони були своєрідною заміною вікна — давали світло. Крім того, це в простій формі повторення вітража, цебто така робота продовжує простір. До речі, крім України, малюнки на склі популярні в Польщі, Словаччині, Чехії, Південній Німеччині, Австрії — у власне гірських місцевостях. В основному на склі зображували релігійні сюжети, які творили в просторі домашній іконостас.

Малюючи на склі, співрозмовник розробляв різноманітні теми, зрештою вони завершилися кількома серіями, одна з них — «Пікуй-Красія». Пікуй — найвища гора Львівщини. Вона вразила художника не так своїм виглядом, скільки обширом фольклору, котрий із нею пов’язаний. Так постала серія робіт на склі. А пізніше потрапив на Красію — гору що в Закарпатті. Постала концепція — Пікуй як втілення чоловічого начала, а Красія — жіночого.

— Гори — охоронці вічності. Недарма ж у багатьох народів вони  уособлюють велич, безсмертя, стійкість. Достатньо згадати хоча б Арарат, Казбек, Фудзіяму… Таким українським символом, вважаю, є Пікуй. Образи гір творять велично-епічний образ Вітчизни, втілюють поняття національної автентичності та героїки.

Розглядаю роботи Володимира Чорнобая, п’ємо чай та спілкуємося про творчість. Але то вже тема окремого матеріалу.

Анна Золотнюк

47

  Коментарі Facebook

коментарів

  Коментарі Vk.com

Залишити коментар

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Схожі матеріали
Інші публікації автора
Ми в соціальних мережах
М’ясокомбінат