/ /Колись це приміщення було майстернею багатьох митців (фото)

19 Лютого 2018, Понеділок


Тернопільські активісти закликають «не спускати на гальмах» справу обкрадання бійців АТО

Фермерам з Тернопільщини допомогли дізнатися, хто і як таємно розподіляє їхній мільярд

Тернополян просять стерегтись французьких устриць

У Тернополі закриють один із банків

Лісівники Тернопільщини задумали щось серйозне

З кого спитати за прибирання і ремонт місцевих доріг?

Тернополянам на замітку: долар впав, а євро виріс

Пиво, тютюн і горілка непогано поповнюють казну Тернопільщини

Анонс
Тернополяни подивляться фільм про життя та роботу Девіда Лінча

Тернопільське «Об’єднання добровольців» звинувачують у шахрайстві

Відомий тернополянин знову одружився

Тернополянам на замітку: про що і коли усім треба звітувати

Це цікаво
19 лютого в історії Тернопільщини

Це цікаво
10 неофіційних правил посту від священика

Тернопільщина потерпає від недобросовісних жителів

Жителів Тернопільщини просять про допомогу

Фотофакт
Жахлива буденність Бережан (фотофакт)

18 Лютого 2018, Неділя


Погода
Тиждень розпочнеться ясним та морозним понеділком

Фоторепортаж
«Майдан ридав, а сотня в небо йшла…» (фоторепортаж)

Попри заборону тернополяни гуляють крихкою кригою ставу

Ексклюзив Це цікаво
«До добра і краси» – перший художній фільм Галичини, який знімали на Тернопільщині (частина 2)

Відео
Підсумковий випуск відеоновин у Тернополі за тиждень

Відео
Стрибку тернополянина із балкону церкви встигли перешкодити (відео)

На Тернопільщині злодії дивують своїм вибором

Тернопільщина: за послугами звертаються рідше, але уваги вимагають більше

У Тернополі прощатимуться із 31-річною журналісткою Іриною Венгер  

На місці тристороннього годинника у Тернополі раніше цвіла унікальна рослина

Фоторепортаж
Пастелі старого міста (фоторепортаж)

Поголос про бідних сиріт з Тернопільщини вже дійшов до Іспанії

Названо культуру, експорт якої  встановив рекорд за три роки (Агро-новини)

Назар Яворський про принади Тернопільщини: «Галицька кухня досі – незвідана» (фото)

Тернопільські школярі повертаються до навчання

Отакої: уже добралися і до тернопільських репетиторів

Потяги, що курсують через Тернопіль, виявилися збитковими

Анонс
Тернополянам відкриють важливий секрет

Відео
Собака, з якого познущалися і ледве не втопили, знайшов притулок у родині священика (відео, фото)

Студенти пройшли у Тернополі гірськолижну підготовку

Тернопільщина: грошей більше, бо фермери почали платити?

Це цікаво
18 лютого в історії Тернопільщини

Анонс
У Бережанах вшанують пам’ять Героїв

Де на Тернопільщині знову не буде води

На Тернопільщині ледь не трапилось лихо

На Тернопільщині і надалі тривають пошуки

17 Лютого 2018, Субота


Погода
Погода у Тернополі 18 лютого

Відео
Piano Extremist : Мене надихає смерть (фото, відео)

Крижаний квест у Тернополі (фото)

Ексклюзив Це цікаво
«До добра і краси» – перший художній фільм Галичини, який знімали на Тернопільщині (частина 1)

У Тернополі люди об’єдналися війною (фото)

Тернополяни хочуть змінити вулицю Микулинецьку

Тернопільські рятувальники спробували себе у Firefighter Combat Challenge

Уродженець Тернопільщини, претендент на голову НБУ, заробляє 15 мільйонів

Про те, що не варто відкладати аж до 2 травня, розповіли аграріям Тернопільщини

Колись це приміщення було майстернею багатьох митців (фото)

— Кожна творча майстерня має свій енергетичний вимір. У ній художник проводить половину, а, може, навіть все своє творче життя. Принаймні, так воно відбувається в мене, — каже тернопільський митець Володимир Чорнобай.

І ми прямуємо до його робітні вулицею Князя Острозького. Пан Володимир розповідає, що колись на ній було з десять майстерень. Тепер їх значно менше. Володимир Чорнобай — серед творчих «старожилів» вулиці, повідомляє Погляд.

Минувши кілька брам, опиняємося біля будинку № 30. У подвір’ї тихо та спокійно. Тут є садочок, а просто перед дверима майстерні — горіх. У цьому будинку творчу резиденцію Володимир Чорнобай отримав у середині вісімдесятих. Цікава деталь — тоді це була вулиця Миколи Островського, а будинок мав сорок восьмий номер. Спершу пан Володимир займав майстерню в підвалі посеред будинку.

— Колись це приміщення було майстернею багатьох митців. Зокрема, Дмитра Стецька, Григорія Миколишина, Дмитра Вонсіка, Сашка Мудрака, і, певне, ще багато кого, кого я не знаю чи не пам’ятаю. Вісімдесяті були часом становлення багатьох молодих митців Тернополя, чимало приїхали, закінчивши навчання у Львові. Сказати, що тоді було аж таке жваве творче життя не можна, але порівняно з нинішнім воно було бурхливішим. Зокрема, вирувало воно тут. Найцікавіше в тій робітні були вхідні двері — настільки низькі, що всі, хто заходив, мали нагинатися. І так було, ніби всі мені кланялися (сміється — А. З.). А коли заходили світлої пам’яті Ігор Герета та Венедикт Лавренюк — чоловіки кремезні, то мусили мало не навпіл згинатися. В робітні гостювали багато художників — тернопільських та з інших міст. Особливо активною «міграція» з майстерні в майстерню була під час свят, днів народжень, авансів та зарплат. Крім майстерень, були й інші місця розпивань кави, до кави і після кави. Час від часу вони теж мінялися — то ходили, як казали, «до Юзека» над ставом, то в офіцерську столову, то в ресторан за горбатим мостом, то в «Затишок»…

Були й ще одні «відвідувачі» майстерні — час від часу там  з’являлися миші та щурі, з якими я постійно боровся. Найгірше було зі щуром, який робив багато шкоди: гриз книги та папери, «їв» фарби та клей — йому смакувало майже все. Спочатку терпів, а коли той заліз у слоїк із аличовим варенням, мій терпець луснув і почалася війна. Ніяк не міг прикормити його труткою. Деколи уявляв, як той щур від отруйного корму виріс до велетенських розмірів і чекає мене під дверима, щоби напасти. Ми вели справжню боротьбу. Через деякий час по запаху зрозумів, що переміг я…

Відтоді як у дев’яностих Володимир Чорнобай переїхав у іншу майстерню в тому ж будинку, де працює й нині, велика боротьба з гризунами проводиться набагато рідше.

Ми ще стоїмо на ганку, я розглядаюся, а пан Володимир, показуючи на сусідній новий будинок, розповідає, як на початку дев’яностих тут стояв старий дім.

— Казали, що він був у аварійному стані, то людей помалу відселяли. З останніх, хто лишився, була стара баба, яка гнала самогон. Якось щось в неї загорілося, пішов дим, прибігли люди, приїхали пожежники, стали гасити. І тут згадали про неї. Встигли витягнути. Вона собі сиділа спокійно на ліжку. Пожежу загасили, але будинок уже згорів, потім його розібрали і  побудували новий. А ще збоку був дім художника Стаха Ковальчука, де він жив із великою родиною, звідти потім переїхав ближче до центру, за «бурячком».

Заходимо в майстерню — тут сутінь, пан Володимир вмикає світло, і стає видно, що стіни майже всуціль заклеєні колажами, вирізками, світлинами, стоять полиці напхом-напхані книжками та альбомами. В картонних ящиках каталоги художників.

— Після ремонту тут були чисті стіни. Але так тривало не довго. Коли обживаєш місце, все завішується фотографіями, вирізками, колажами… І роботами теж. Де ще тримати? Раніше їх купували музеї, установи, колекціонери, звичайні тернополяни. Нині музеї взагалі не купують твори. Хіба подаруєш. Музеї, може, й не винні, що так склалося, але вони й не стараються щось змінити. Через те майстерні й перетворюються на зібрання вибраних творів.

Зокрема тут — вітражі, графіка-шовкодруки та, ясна річ, багато матеріалів для роботи.

— Нині робітня більше нагадує склад робіт і матеріалів, — ніби вгадує думки пан Володимир. — Оце недавно знайшов запаси казеїно-олійної темпери ще з вісімдесятих. Тепер її не виготовляють, а саме вона найбільше підходить для малювання на склі — добре тримається, не лущиться, зберігає яскравий колір. Уже тривалий час не малював на склі власне через те, що не було цієї фарби. А тепер, може, знову почну. Тим більше, що взимку мені найкраще працюється — легко зосередитися і добре думається. Бо літню спеку важко пережити, хоча день тоді довший, а від природного освітлення очі не так змучуються.

Живописом на склі Володимир Чорнобай почав займатися з 1988 року. Він бере до рук одну з робіт, і на питання, чому йому подобається працювати над малюнками на склі, розповідає:

— Скло для світла є водночас перешкодою і провідником або мостом, яким переміщає його з одного простору в інший. Живопис по склу пов’язаний з горами, бо розповсюджений саме в гірських районах. Такі роботи «сидять» глибоко в гуцульській хаті. Мені здається, вони були своєрідною заміною вікна — давали світло. Крім того, це в простій формі повторення вітража, цебто така робота продовжує простір. До речі, крім України, малюнки на склі популярні в Польщі, Словаччині, Чехії, Південній Німеччині, Австрії — у власне гірських місцевостях. В основному на склі зображували релігійні сюжети, які творили в просторі домашній іконостас.

Малюючи на склі, співрозмовник розробляв різноманітні теми, зрештою вони завершилися кількома серіями, одна з них — «Пікуй-Красія». Пікуй — найвища гора Львівщини. Вона вразила художника не так своїм виглядом, скільки обширом фольклору, котрий із нею пов’язаний. Так постала серія робіт на склі. А пізніше потрапив на Красію — гору що в Закарпатті. Постала концепція — Пікуй як втілення чоловічого начала, а Красія — жіночого.

— Гори — охоронці вічності. Недарма ж у багатьох народів вони  уособлюють велич, безсмертя, стійкість. Достатньо згадати хоча б Арарат, Казбек, Фудзіяму… Таким українським символом, вважаю, є Пікуй. Образи гір творять велично-епічний образ Вітчизни, втілюють поняття національної автентичності та героїки.

Розглядаю роботи Володимира Чорнобая, п’ємо чай та спілкуємося про творчість. Але то вже тема окремого матеріалу.

Анна Золотнюк

51

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора