/ /Тернопільська письменниця Ірина Мацко: «Життя зводить різних людей, щоб доповнювати і вчитися один в одного»

20 Липня 2017, Четвер


Анонс
Тернополяни ганятимуть потемки

Фотофакт Це цікаво
Тернопільський «Красунчик дня»

Хтось спеціально підпалює автівки посадовців з Тернопільщини?

На Тернопільщині масштабна пожежа (фото)

Фоторепортаж
Трохи неба на підлозі (фото)

У центрі Тернополя не розминулися дві автівки

Відео
Біля Тернопільського ставу було справжнє видовище (відео)

Змова на ринку українських добрив? (Агро-новини)

На Тернопільщині тривають «Веселі канікули з Богом»

Автомобільні крадії знову активізувалися у Тернополі

Фотофакт
Деякі тернополяни можуть більше не хвилюватися про безпеку власних дітей (фото)

Фотофакт
У центрі Тернополя буде новий торговий центр? (фото)

Фоторепортаж
Тернопільський дизайнер почала працювати над новою колекцією (фото)

На місцевій дорозі в Бучацькому районі – навала дорожньої техніки

Фотофакт
Біля автовокзалу у Тернополі – аварія (фото)

Відео
За що деякі тернополяни можуть заплатити 510 грн? (відео)

Тернопільський університет увійшов до рейтингу кращих вишів країни на думку роботодавців

Відео
У Тернополі на «Східному» перевозили …комбайн (відео)

Сьогодні – важливий день для тернопільських підприємців

Це цікаво
20 липня в історії Тернопільщини

19 Липня 2017, Середа


Погода
Яка Явдоха Сіногнійка, такий буде і листопад

Підприємців з Тернопільщини обдурював шахрай на прізвище Куліков

Відео Це цікаво
Тернополяни розповіли, як боротися зі спекою (відео)

Фоторепортаж
Тернопіль має на кого рівнятися: пляжі для осіб з особливими потребами існують (фото)

Фотофакт Це цікаво
Тернопільський «Красунчик дня»

На «Сонячному» у Тернополі билися цілою компанією

Апеляційну скаргу підозрюваного у резонансному вбивстві на Тернопільщині – відхилили

Фоторепортаж
Кілька яскравих деталей Тернополя (фоторепортаж)

Козівчани навчають духовності… танцями (фото)

Фотофакт
Пошесть «де не можна» паркуватись поширилася на Бережани (фотофакт)

Фотофакт
У Тернополі з’явиться довгоочікуваний велетенський напис (фотофакт)

Тернополяни полізуть під землю

Військових з частини у Тернополі додатково обстежать на виявлення хвороби Лайма

Тернополяни можуть захистити комп’ютери від вірусу

Величезні втрати через податківців (Агро-новини)

Фотофакт Це цікаво
Вахо Кіпіані: «Перше в світі селфі зроблено на Тернопільщині» (фотофакт)

Держава довіряє тернопільському вишу

Фотофакт
У Тернополі може обвалитися ще одна стіна? (фото)

Шляховики Тернопільщини ремонтують дорогу поблизу кордону з Рівненською областю

У Тернополі від початку року трапилося майже 400 аварій

Тернопільський мер став прикладом для київського та сумського (інфографіка)

У Тернополі ледь не згорів живцем 15-річний хлопець

Це цікаво
19 липня в історії Тернопільщини

18 Липня 2017, Вівторок


Погода
Погода у Тернополі 19 липня

Стало відомо, хто поцупив стяг з Алеї героїв у Тернополі

Тернопільським абітурієнтам стало важче подати документи у виш

Тернополянка обдарована Господом

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

У Тернополі велосипедист спричинив ДТП (фото)

Фотофакт
В Тернополі плодяться… МАФи (фото)

Фоторепортаж
Сецесійна ліпнина Тернополя (фоторепортаж)

Відео
Тернопільщина знову відзначилася своєю унікальністю (відео)

Тернопільська письменниця Ірина Мацко: «Життя зводить різних людей, щоб доповнювати і вчитися один в одного»

З чого починається жінка? У яких обставинах вона внутрішньо розвивається саме жінкою, а в яких – приглушує своє єство? Про це – міркування тернопільської письменниці Ірини Мацко. Її спостереження і висновки з пережитого, повідомляє Про.те.

Усе шкільне життя пасла корови. Тішуся, що росла на природі. Коли приїжджаю в село і десь побачу корову, можу її погладити. На мене діти так дивляться, ніби хочу помацати якогось динозавра. А я до корів привикла змалку і дуже їх люблю – вони дуже милі. Пам’ятаю, як ми викопали землянку там, де пасли. Годинами грали в карти, розказували анекдоти і забували, де ходять наші корови. Краще розумію природу.

Ще підлітком мені запам’яталися слова маминої знайомої. Я її вчасно почула. Сказала, що кожна жінка має бути на підборах – хоча б маленьких. Вона зовсім по-іншому тоді себе поводить – стає жіночнішою. Хода змінюється, постава, вираз обличчя.

Навчилася казати «ні». Більше зважаю на свої потреби. Хоча оточуючим щось не буде подобатися, я вже вмію відстояти свою думку. Але часом звертаю увагу, як себе поводжу. Неможливо зовсім відрізати себе від оточення і сказати – мені все одно. Це буде неповага до людей. Зважаю на інших, але вже не утискаю себе. Це змінилося десь близько тридцяти. Ми з чоловіком одного зросту. Коли ми тільки одружилися, я не взувала високі підбори, хоч до того вже на них піднялася. Не взувала їх – тому що думка оточуючих. Здавалося, що як буду вищою від чоловіка, для людей це буде дико. Питалася чоловіка, а він казав, що йому все одно. Тоді потрошки почала носити взуття на підборах із ним також, але вже без фанатизму. Дуже високі взуваю хіба, коли йду сама.

У старших класах дуже ображалася, але швидко відпускала. Була чутливою, як оголений нерв. Це і зараз є, але я вже вдягнула панцир. Але тоді навіть як мене образили і після того попросили вибачення, я швидко забувала і далі були нормальні стосунки. Я наколи не вміла навіть збирати ті образи і довго носити в собі. Пізніше працювала над собою. Читала психологічну літературу про те, що недобре тримати зло. Треба зберігати позитивні моменти життя – тоді наповнюєшся добрим. Нині я не настільки швидко ображаюся. Це вже від впевненості в собі. Колись мене як обзивали дилдою чи жирафою, я плакала. Зараз хтось так сказав би – абсолютно все одно. Чи закинув би хтось, що я неграмотна. Я вже себе вивчила. Оцінюю себе, наскільки я розумна, а наскільки – нерозумна. Щось знаю, а чогось не знаю і з тим погоджуюся.

Покладаюся на себе. Інфантильною була хіба що в дитинстві. Була нерішуча, закомплексована – ні риба, ні м’ясо. За мене багато вирішували мама, рідні, бабуся і дідусь. Своєї думки в мене тоді не було. Підросла – почала бунтувати. Це їм не подобалося.

Коли в сім’ї акцент лише на дітей – це двоє людей, які займаються дітьми. Шлюб має бути глибшим. Поки діти маленькі, це нормально, бо захлинає жінку повністю. Але потім страждають усі – і відносини між чоловіком і жінкою, і діти. Гіперувага, постійний контроль – важка ноша для дітей. Коли я вийшла заміж, була надмірна увага моєї мами до того, як я себе поводжу, як вдома прибираю, як їсти варю. Звичайно, вона це робила, бо переживала чи я все добре зроблю. Але мені було важко. Вона не давала мені можливості самій подумати, навіть із запізненням самій дійти до того, що потрібно, як зварити чи самій звернутися до неї за допомогою.

Людина свої думки може налаштувати будь-як. Як на ситуацію подивишся, так воно і буде. Так само на людину — якщо постійно акцентувати на недоліках, які тебе дратують, то зрозуміло, що вони будуть постійно дратувати.

Як тільки ми одружилися, до нашого житла був доступ і моїх батьків, і його. Не було обговорення, коли хтось може прийти чи не може прийти. Це було без будь-яких рамок. І я спочатку вважала, що це так нормально – найрідніші і так би мало бути. Тоді ще більше слухалися батьків. Робили, як вони скажуть. Тепер між собою більше радимося, що нам потрібно, куди їхати і так далі. Спочатку в нас були розмови з батьками про те, як ми мали б жити, що ми мали б робити. Мені це ніколи не подобалося, коли нам вказують, що робити. Читала багато літератури про встановлення особистих рамок. І попробувала їх трошки встановлювати. Це моя сім’я, моя квартира, моя кухня, мої діти. Почала більше на це звертати увагу. Нас виховували більше загально, що це всіх і всі мають можливість сунути носа. Всі мають право вчити і краще знають, як треба. Ті всі рамки були розмиті.

На десятому році шлюбу почала більше втомлюватися і хворіти. Відчула, що забагато на себе беру. Почала цікавитися жіночністю, саме роллю жінки і тим, що вона повинна робити. Напевне, це природно для жінки – просити допомоги, не робити важкої роботи. Є чоловіки, які сильніші.   Внутрішньо захотілося більше бути жінкою, а не братися за всяку роботу.

Плачу все життя. Тонкосльоза. Коли по телевізору дивлюся фільм, плачу, бо там собачку хтось образив. Мені її шкода. Може бути депресія і я плачу. Або втомилася. Як є якась несправедливість щодо мене – плачу. Востаннє плакала вчора. Набрала собі додому дуже багато роботи і не могла все встигнути. Я на комп’ютері рекламу роблю «ІРИски». Так себе шкода стало, якийсь такий жаль нахлинув. І втомилася сильно. Голова боліла, а відпочити не мала як. Розумова праця виснажує. Мусиш постійно думати, як подати, що подати, як зробити. І то бігом, бігом, бігом.

Їхала якось до Львова із подружжям. Дружина питається чоловіка чи він не голодний, чи може що приготувати на вечерю. Побачила оцю жіночу турботу. Не кожен сам – витягнув із сумки і їсть. Потім вона вкладалася спати, а він накрив її, питався чи їй не холодно. Цей приклад для себе взяла. Зі своєї сторони треба більше проявляти турботи, поваги, підтримки і тоді взамін отримуєш більше, чого тобі необхідно. Не можу сказати, що у мене все так різко після тієї поїздки змінилося. Але взяла собі це на замітку і намагаюся так.

Життя зводить різних людей, щоб доповнювати і вчитися один в одного, а не обмежувати. Напевне, маю навчитися в чоловіка прагматизму. Але я не дуже хороша учениця. Він часом опускає мене на землю. Від тих нездійсненних планів, що я собі нафантазую і хочу зробити. Він прагматично може сказати, що це буде так-то і ти наштовхнешся на такі-то перепони. А те не так все красиво, як ти собі бачиш в рожевих окулярах. Опускає на землю до реальності. Показує з іншого боку на те, що я бачу завжди оптимістично.

49

  Коментарі Facebook

коментарів

  Коментарі Vk.com

Залишити коментар

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Схожі матеріали
Інші публікації автора
Ми в соціальних мережах
Сільський господар




М’ясокомбінат