24 Вересня 2021, П’ятниця


Погода
У вихідні на Тернопільщині потепліє

Фоторепортаж
«Бережани у кадрі» – неймовірні, незвичайні, натхненні, незвичні, різноманітні…(фото)

На Тернопільщині є школи, де вакцинували від COVID-19 понад 90% персоналу

Відео Фоторепортаж
В селі Сущин Теребовлянської громади асфальтують дорогу (фото, відео)

Відео
Михайло Головко: «Тернопільська обласна рада дбає про комфортні умови для жителів громад»

Експодатківцю Євгену Воробцю за хабар «світить» 10 років із конфіскацією майна

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

Польські вогнеборці обдарували місцеву пожежну охорону однієї з громад на Тернопільщині

Тернополянам на замітку: залишатися здоровими та активними вам допоможе хороший настрій та спорт

Фестиваль “Відкриті уроки футболу” громада на Тернопільщині завершила достроково

Це цікаво
Три села з Тернопільщини хочуть отримати звання «Найгарніше українське село»

Відео
Найкращі юні спортсмени представлятимуть Тернопільщину на фіналі Чемпіонату з футболу «Кубка єднання-2021» (відео)

Польські овочівники можуть втратити чверть врожаю через дощі (Агроновини)

На одному з мостів Тернополя змінили схему дорожнього руху

Жителів Тернопільщини просять утриматися від походів у Карпати

На Тернопільщині затримали одеситів, які вимагали гроші у підприємця

Відео Фоторепортаж
Залізничний вокзал без колії: історія будівництва на Тернопільщині, яке не втілити в життя

У керівництві однієї з комунальних установ Тернопільщини відбулися зміни

На Тернопільщині хвора на сказ кішка покусала двох чоловіків

Всеукраїнський форум «МолоДійТе» запрошує тернополян

Тернопільську дирекцію залізничних перевезень очолив Василь Крисоватий (фото)

Правоохоронці Тернопільщини розшукали чоловіка, який обікрав платіжний термінал

У Тернополі презентували роман польсько-ізраїльської письменниці Іди Фінк (фото)

На Тернопільщині розшукали зловмисника, який викрав з-під церкви велосипед

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Орнаменти (фото)

Причини травмування велосипедистки встановлюють слідчі Тернопільщини (фото)

Матвій Чауш і Катерина Кондратенко дочекалися вдячності від Тернопільщини (фото)

На Тернопільщині облаштували кухонним обладнанням відділення стаціонарного догляду (фото)

Фоторепортаж
Учні тернопільських шкіл відвідали незвичайну екскурсію (фоторепортаж)

Залізничники завершили колійні роботи та відновили сталий графік руху поїздів сполученням Тернопіль-Красне

На території магазину біля Тернополя виявили вибухонебезпечний предмет часів минулої війни

Голова Тернопільської облдержадміністрації зустрівся з консулом Австрії (фото)

За добу на Тернопільщині – понад 3 сотні нових хворих на коронавірус

У колонії на Тернопільщині відбулося весілля (фото)

Патрульні Тернополя врятували чоловіка, який наніс собі порізи на руках та шиї (фото)

Фоторепортаж
У Тернополі відкрилась виставка «Кераміка княжої доби» (фоторепортаж)

На Тернопільщині загорілась господарська будівля та піднавіс з дровами

Це цікаво
24 вересня в історії Тернопільщини

23 Вересня 2021, Четвер


Погода
Погода в Тернополі 24 вересня

Фоторепортаж
Щасливих учителів знайшла у Тернополі фотографиня Леся Ясніцька

Відео Фоторепортаж
У Тернопільській обласній дитячій лікарні триває ремонт відділення анестезіології та інтенсивної терапії (фото, відео)

Відомий освітній заклад Тернопільщини отримав нового керівника

Розкрутка в Instagram: реклама у блогерів

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

У Тернополі будуть вчити розмальовувати медово-імбирні пряники

Жителів громади на Тернопільщині закликають подавати власні ідеї щодо розвитку населених пунктів

Благодійний фонд і церковна громадська організація домовилися про співпрацю

На Тернопільщині перепоховають трьох вояків УПА

Відео
Громади Тернопільщини з жахом чекають початку опалювального сезону (відео)

У Тернополі посеред вулиці впав та помер чоловік

На Тернопільщині завершують облаштування спортивного майданчика

Кілька років тому Юрій Паєвський з Червонограда Львівської області згадував, як перед приходом «перших совітів» у Володимир-Волинському з їхньою родиною контактував лікар, релігієзнавець і громадський діяч Арсен Річинський, якого репресували більшовики.

Це було під час традиційних читань у Кременецькому медучилищі, присвячених пам’яті видатного краянина. Особливого настрою тоді усім надавала та обставина, що спомини виникли у навчальному закладі, якому свого часу було присвоєно ім’я основоположника етнології релігії в українському суспільстві, повідомляє Золота пектораль.

Непросте становлення

Арсен Васильович Річинський народився у червні 1892 року за місцем душпастирської діяльності батька у Тетильківцях, що на Шумщині. На жаль, майже нічого не знаємо про тогочасну родину. Адже навіть старожили села, з якими зустрічався директор медучилища Петро Мазур, нічого не змогли сказати про сім’ю цього священика. Лише уродженка села Ганна Кичук, яка жила у Новому Селі Підволочиського району, дещо згадала про родину. Та й то небагато. Принаймні такий висновок можна зробити з книги Арсена Гудими «Харизма Арсена Річинського».
Відомо лишень, що він здобув початкову освіту у рідному селі. Пізніше молодий волиняк навчався у духовній школі в Клевані Рівненської області та Кременецькій гімназії.
Можна зробити висновок, що батько дуже хотів, аби син повторив його душпастирську долю. Вчорашній гімназист вступив у Житомирську духовну семінарію. Саме тут і проявилися його нахили до пізнання минувшини. Уродженець Шумщини став членом «Товариства дослідників Волині». Виступав з цікавими повідомленнями, а в збірниках, які випускало угрупування, одна за одною починають з’являтися його статті. Треба згадати і про його причетність до підпільного революційного руху. Це, звичайно, не подобалося семінарському начальству, яке стояло на позиціях зросійщення українського душпастиртва. Зауважимо, що саме через це виходець з нашого краю не захотів стати священиком, хоч був одним з перших у вивченні богос-ловських дисциплін. Не надто привабила його і посада вчителя церковно-парафіяльної школи у селі Сіднярки тодішнього Луцького повіту.
Тож невдовзі, а точніше у 1911-ому, молодий Арсен починає опановувати фах медика у Варшавському університеті. Та вибухнула Перша світова війна, через яку волиняк у 1914-ому переводиться до Києва. В той час пішов у засвіти його батько і юнак сам мусив піклуватися про себе, адже мама не могла більше цього робити. Як пізніше згадував він сам, дуже допомагала праця в фельдшереькій школі. Ще треба згадати і про короткочасні періоди роботи на ниві медицини у селах Саратовщини і Курщини (Росія) та Полтавщини, куди закидала доля у непрості воєнні роки.
Якщо вже зайшла мова про час студіювання у Варшаві та Києві, то мусимо згадати ще про один момент із життя Арсена Річинського. У ті літа наш краянин брав активну участь в літературних та музичних вечорах, наукових зібраннях. Він також редагував рукописні журнали і газети, почав малювати. І у березні 1917-го Арсен Васильович з Дипломом випускника медичного факультету Київського Університету став лікарем в Ізяславі рідної йому Волинської губернії. Та лише декілька місяців пропрацював на цій посаді. Його у нурт затягнув вир національно-визвольних змагів.

Кликав усіх до рідної церкви

Своєрідним поворотом до цього став журнал «Ізяславська дорога». Великий вплив на нього мали рішення Волинського єпархіального з’їзду, згідно з яким у січні 1918 року у Житомирі було засновано Братство святого Спаса. Воно і стало провісником політики українізації церкви, котру палко підтримували душпастирі Волині.
Але Арсен Васильович розумів, що нововведення не дадуть бажаного результату, якщо не готувати кадри. Тому відгукується на заклик Міністерства освіти УНР і починає викладати на курсах українознавства для народних вчителів в Острозі теперішньої Рівненщини. Збереглися документальні свідчення про те, що його лекції збирапи до 400 слухачів, бо умів наш краянин запалити усіх своєю українськістю… І так тривало аж до поразки УНР.
Волинські землі окупували польські шовіністи, які проводили політику великодержавництва, намагаючись окатоличити та ополячити українську людність. Бачив він це, лікарюючи у Заславлі та Тростянці під Луцьком. В цей моменту його житті стаються переміни – донька священика з Луччини Ніна Прокопович стає його дружиною. Зрозуміло, що ця обставина помітно вплинула на уклад його життя, але водночас він дуже жалкує, що нічого не зможе істотно змінити у буднях української громади, яка потерпала від устремлінь зверхників Речі Посполитої. Саме тоді вирішив для себе, що віддасть усього себе лікарюванню й українізації церковного життя у рідному краї.
Першим кроком на цьому шляху став переїзд родини у Володимир-Волинський, бо Тростянець був спробою тодішньої окупаційної влади віддалити його від національно-визвольного руху. Це нині з висоти літ можна сказати, що поява Арсена Річинського у княжому місті зробила його центром боротьби Волині за Українську автокефальну церкву.
Декілька слів мовимо про тогочасну медичну практику Арсена Річинського. У тому ж 1922-ому він згідно з розпорядженням волинського воєводи стає дільничним, а потім головним лікарем міської лікарні. Й так тривало аж до серпня 1925-ого, коли він звільнився зі служби та став вільнопрактикуючим лікарем. Його авторитет та висока лікарська кваліфікація принесли всенародну шану.
Тепер поведемо про громадську діяльність нашого краянина. Завдяки його зусиллям у ті роки починає виходити незалежний місячник «На варті», який пропагував ідеї українізації церковного життя. Саме за звинуваченням у цьому його заарештували. Але не змогли пред’явити нічого серйозного цілителю з української душею і він невдовзі опинився на волі, де продовжив жертовну працю на благо рідного краю. Звісно, було нелегко, але він ніколи не впадав у відчай.
Через два роки після того, як волиняк віддався вільній медичній практиці, він стає співавтором у виданні «Українських колядок». А ще публікує «Українську відправу вечірню та ранню на мішаний хор». Арсен Річинський розумів важливість цього питання, вважаючи, що молитовний спів може благодатно впливати на свідомість людей. Але, треба сказати, що не лише ці дві книги свідчать про причетність нашого краянина до видавничої діяльності. Будучи організатором та очолювачем повітової управи пластунів, Арсен Васильович видав для юних збірник «До щастя, слави та свободи». Не можна також не згадати, що перу нашого краянина належать репертуари хорів «Просвіти».
Та найвершиннішим досягненням Арсена Річинського стала праця «Проблеми української релігійної свідомості», яка побачила світ у 1935-ому. Ця праця була своєрідним підсумком наполегливої боротьби нашого краянина за українізацію церковного життя. Не маємо права забути і про те, Що релігієзнавець взяв активну участь у церковному з’їзді У Луцьку в 1927-ому і Почаївській маніфестації 1933-ого, які справили великий вплив на людей та налякали правлячу окупаційну владу.
Репресії не забарилися. В 1930-ому його заарештували і на два з половиною роки запроторили до Берези Картузької. Там його мучили і перед приходом «перших совєтів». Але ці переслідування були лише квіточками в порівнянні вироком більшовицького суду, який оголосили йому після арешту 20 вересня 1939-ого.

На чужій землі

У надуманій кримінальній справі, яка нині зберігається у Волинському облдержархіві, можна знайти вирок, підписаний якимось капітаном-енкавеесівцем Розовим. З нього можна дізнатись, що Арсенові Васильовичу інкримінували написання «Проблем української духовної свідомості» і співпрацю з різними українськими організаціями за кордоном. Будь-які спроби довести, шо він немає ніяких гріхів перед новими окупантами, бо не жив у їхній державі, натикалися на нерозуміння. Тож для Арсена Річинського почалися митарства тюремними застінками більшовицької імперії. Його етапували до Сухобезводного у Горьківській області Росії, де в 1942-ому нарешті оголосили вирок. Вердикт більшовицької системи, яка на всіх усюдах намагалася кричати про свою справедливість, настиг через три роки після арешту. Вже цей факт може бути звинуваченням більшовизму, який переслідував національно свідомих людей.
Тоді «справедливий» більшовицький суд «нагородив» його десятьма роками позбавлення волі. Так вийшло, що в комуністичних таборах йому довелося бути лікарем. За це уродженцеві Шумщини блатняки по-своєму «подякували», нанісши у 1949-ому сім ножових ран.
Але він вижив. Та після відбуття незаслуженого покарання не хотіли повернути в Україну і відправили на довічне поселення в Казахстан. Довгі сім років він був змушений жити на станції Джусали, де, працюючи лікарем, помер у 1956-ому.
Кроки важкого повернення
Лише після проголошення незалежності України до нас почало повертатися чесне ім’я Арсена Річинського. В1999-ому воно присвоєне Кременецькому медучилищу під орудою кандидата медичних наук Петра Мазура. Ще раніше з його ініціативи започатковані Річинські читання, які мандрують містами України. Вони у жовтні 2010-го відбулися у Кременці й увінчались відкриттям пам’ятника Арсенові Річинському. Можливо, з часом на мапі Кременця з’явиться і вулиця Річинського. Пропозиції про це звучали під час одного з читань.
Вже чимало пропозицій, які прозвучали під час цих заходів, стали реальністю. У 2000-ому труну з прахом видатного краянина перевезено до церкви Різдва Христового у Тернополі.
На його честь на фасаді адмінприміщення декілька років тому з’явилася меморіальна дошка і знято документальний фільм. А науковці Арсен Гудима з Тернополя та Петро Кралюк з Острога на Рівненщині створили наукові праці про видатного релігієзнавця з Волині. Можливо, мине небагато часу і сучасники стануть свідками появи художнього твору про Арсена Річинського, який заслужив на це працею на благо рідного народу.

Ігор Фарина, член НСПУ, м. Шумськ.

Ікона написана до 10-ї річниці повернення мощів Арсена Річинського до України
Іконопис Романа Селівачова

 

671

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
rek
Схожі матеріали

Інші публікації автора