Про улюблені та знакові місця Тернополя спілкуюся з тернополянином Олександром Столяровим. У місті він мешкає з 1949 року. Коли запитала пана Олександра про його улюблене місце, без вагання відповів, що то став. Тож про це й поговорили.
— З дитинства любив риболовлю. Спочатку з товаришами ходили на рибалку до Петриківського мосту. У 53-му став відновили: відбудували та підвищили дамбу, знищену під час Першої світової. Після того рибалили тільки на ставі, адже на річці добре ловилося, а там ще ліпше. Уявіть собі: хлопчик семи років за півдня ловив 200-300 рибин! Були окуні, красноперка, лящ, верховодка, яку ми називали тюлькою — вона плавала верхом цілими табунами – щойно закинеш гачок — одразу клює. До речі, ловили на мушлі: отак візьмеш її, розчавиш і насаджуєш на гачок.
Добре пам’ятаю дорогу до пляжу, що був одразу перед замком. Приблизно там, де нині центральний вхід у готель «Тернопіль», були розвалини Нового замку, стояв розбитий німецький танк, повідомляє Погляд.
— Розкажіть про острівці на ставі
— Острів «Чайка» почали назвали так через ресторан на ньому, котрий спорудили на початку 50-их. І сама затока, і підвищення посередині давні. Колись Рудка протікала згином (нині це територія від кінця вулиці Крушельницької поза пам’ятником Степану Бандері) та впадала в безіменну заболочену затоку ставу. Пізніше, з відродженням ставу змінили й русло, а затоку окультурили, суходіл посередині підняли будівельним сміттям.
Острівець був популярним місцем відпочинку, як і ресторан. Виходи затоки до ставу перегородили сіткою та запустили туди мальків коропів. Скоро вони розплодилися: місце було сприятливе, харчів доволі, а ловити їх заборонялося. З часом улюбленою розвагою тернополян було годувати коропів хлібом. Отак кинеш кусочок у воду, а зі всіх боків збирається малеча, ласує, аж раптом пропадає, випливає корописько, і хап – весь шматок пропав. Люди збиралися на містку, чекали, щоби подивитися на коропів.
Наприкінці 50-х ресторан «Чайка» знесли: з’явився конкурент — «Хвиля» (теперішній «Максим»), та й дерев’яна будівля потребувала ремонту.
На початку 60-их на ставі працював малий земснаряд, який безуспішно намагався поглибити став. Мул із дна відсмоктали насосами і глибина затоки значно збільшилась. Тоді тут поселили білих і чорних лебедів, качок і гусей кількох видів. Тоді ж старий дерев’яний міст змінили на новий.
Острів став улюбленим місцем для пар. Його почали називати островом «Закоханих». Практично всі закохані (і не дуже) тернополяни «пройшли» через нього і він «створив» немало щасливих сімей. На початку сімдесятих там побудували танцювальний майданчик, але він пропрацював не довго – років зо п’ять. Чомусь туди перестали ходити.
А раніше танці були величезним щастям. У середу, суботу й неділю вони відбувалися в Будинках офіцерів, будівельника, залізничника. Щосуботи їх проводили у кожній школі. Найбільшою популярністю користувалися вечори в першій, третій та четвертій. Можливо, туди приходили найкрасивіші красиві дівчата (сміється – А.З.)
— А як виник другий острівець?
— Острів постав на початку 60-их років з каміння зруйнованих будинків (їх ще й тоді вистачало) та землі з дна ставу, який тоді поглиблювали. Його почали називати островом «Сидоренка і Короленка» за прізвищами тодішніх міського голови та секретаря міськкому. Рішення використати матеріали таким чином, було мудре, але потім Сидоренка звинуватили в розтраті коштів на спорудження острова. Можливо, саме з цим пов’язана назва острова. А, можливо, так його назвали на противагу острову «Закоханих».
До речі, коли поглиблювали став, знайшли старовинний човен з високими бортами із мідними оздобами. Тривалий час він стояв на пляжі під замком. А ось збитий навесні 1944 року німецький літак (про те мені казали старші мешканці Кутківців) досі лежить десь на дні ставу в районі колишніх плавнів.
Спочатку острів «Розлуки» виглядав не дуже гарно, навіть дуже негарно. Проте, коли попідростали верби й тополі, став симпатичним, якщо не сказати більше. До речі, його полюбили й рибалки — там добре ловились лящі.
Записала Анна Золотнюк.
Ілюстрації надані Олександром Столяровим.
