/ /Тернопіль – місто, без якого не обійтися

25 Травня 2019, Субота


Фоторепортаж Це цікаво
Чотири квітки однієї кахлі (фоторепортаж)

У тернопільському педагогічному університеті відкривають Бюро кар’єри

Деякі тернополяни отримають більше можливостей вчитись у вишах безкоштовно

Скільки курці випалюють сигарет за день на Тернопільщині

Як бджоли на мед: на Гаївський міст з’їжджаються порушники (фото)

Це цікаво
Сто років тому у Кременці ще була Європа (фото)

Тернопільський музей наповнився іноземним живописом

Погода
Небезпечна погода: на Тернопільщині оголосили жовтий рівень

Жителі Тернопільщини фактично придбали 172 міномета «Молот»

Це цікаво
25 травня в історії Тернопільщини

Митрополит Василій запрошує українців на Загальнонаціональну прощу до Зарваниці

У Більче-Золотецькій ОТГ для потреб громади закупили спецтехніку (фото)

Мешканці Бережан долучилися до велопробігу (фото)

24 Травня 2019, П’ятниця


На Тернопільщині відкрили навчально-консультаційний пункт (фото)

Погода
Погода у Тернополі 25 травня

Негода не відступає: на Тернопільщині підтопило будинки (фото)

Боржників на Тернопільщині викликають «на килим» і змушують платити штрафи

На Тернопіллі активувалися кліщі

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних

Майте на увазі: на Тернопільщині приймають навіть анонімні скарги 

Фоторепортаж
Ректору з Тернополя встановили барельєф (фоторепортаж)

Фотофакт
Тернопільські «Красунчики дня»

Фоторепортаж
На Тернопільщині зробили те, чого в Україні ще не було (фоторепортаж)

Тернополянам на замітку: для чого потрібно вимірювати пульс під час бігу

Це цікаво
Хвилинка грамотності для тернополян: новий правопис і з чим його їдять

Названо предмет гордості України у галузі тваринництва (Агроновини)

Фрагменти дверей старих костелів Тернопілля

Анонс
Тернополян кличуть на мирну акцію, аби підтримати полонених моряків

У Кременці тривають останні приготування до великого свята (фото)

Фоторепортаж
Роз’їхані жаби на картоні від тернопільського художника Володимира Чорнобая

Анонс
Тернополян запрошують на лекторій про здорове харчування

На Тернопільщині уколи замінять таблетками: чим корисні такі лікувальні зміни

Фотофакт
‎На Збаражчині на водіїв очікує несподівана небезпека (фотофакт)

Тернополян закликають обирати безпечні заклади для випускної вечірки

На  вулицях Чорткова в тестовому режимі почали працювати інспектори з паркування

На вірність українському народові присягнули нові поліцейські

Відео
На Тернопільщині оновилось місто (фото, відео)

Фоторепортаж
У Бережанах студенти долучились до озеленення міста (фоторепортаж)

Це цікаво
Патрульні порадили тернополянам, як можна вберегтись від грабежу

На Тернопільщині чоловік зберігав небезпечні предмети

Відео
Центром Збаража пливуть авто (фото, відео)

Фотофакт
Тернопільські патрульні отримали відзнаки за віддану службу (фотофакт)

У Почаєві депутати проігнорували засідання сесії (фото)

Фоторепортаж
Прогулянка старими тернопільськими під’їздами (фоторепортаж)

Відео Фотофакт Це цікаво
Під час служби на Божій горі, що на Кременеччині, відкрилося небо над храмом (фотофакт, відео)

На тернопільських дорогах з’явиться розмітка зі світловідбиваючими вставками

Фотофакт
У Бережанах комунальники запобігають підтопленню домогосподарств (фотофакт)

Жителі Тернопільщини все частіше обирають власну справу

Фотофакт
У Заліщиках продовжують встановлювати нові зупинки (фотофакт)

На Кременеччині знайшли повішеним чоловіка

На Тернопільщині із корупцією «воюють» нарадами і бесідами

Фотофакт
На Тернопільщині жорстоко поводяться із домашніми тваринами (фотофакт)

Тернопіль – місто, без якого не обійтися

Повторю слова Володимира Сушкевича: «Тернопіль міг би без мене обійтися, а ось я без Тернополя – ні». Такою якою я є, стала завдяки тому, що живу тут, повідомляє Погляд.

Серце, нерви та душа

Місто — наче живий організм. Його серце – центр, стара частина міста. Страшенно люблю тут гуляти. Особливо за дощової погоди, коли на вулицях малолюдно. Тоді, коли прислухатися, чутно стукіт його серця. Особливо виразно воно звучить під пам’ятником Іванові Франку.

Нерви міста – місця біля Старого парку та залізничного вокзалу. Мені здається, вокзал та місця біля нього наснажені емоціями та переживаннями тих, котрі збираються тут, приїжджають та від’їжджають. Це все нагромаджується та сплітається у вузли нервів. Особливе місце Старий парк. Коли вперше потрапила туди, переді мною ніби постали картини з минулого: містяни прогулюються алеями, спілкуються, відпочивають. Здається, це місцина, створена для відпочинку, хороших емоцій та думок. Але це — це перша асоціація. А друга пов’язана з подіями війни. Світлі картини перекривається смертями та стражданнями. Адже там у часи Другої світової були масові захоронення. Це місце скроплене кров’ю. Тут поєдналися  радість та життя, смерть та страждання. Щось у Старому парку перегукується з Микулинецьким цвинтарем. Особливо взимку: каркання ворон, малолюдність. Мені здається, що від цих контрастів у міста набрякають жили на скронях… Зовсім інші асоціації викликають вулички довкола Старого парку. Багато будинків цього району постали водночас зі зведенням вокзалу та прокладанням колії. І, здається, ввібрали радість людей від відчуття власної сили з приходом технологічного прогресу – коли відстані, що раніше долалися днями, можна було подолати потягом за години. Це відчуття свободи. І повітря наснажене тим ентузіазмом, вірою у власні сили. Ці вулички населені сміхом, радістю, піднесенням.

Набережна ставу асоціюється із коханням, мріями. Це чудове місце, але мене ніколи туди не тягне: як на мене, воно трохи пафосне. Хоча саме став я б назвала душею міста. Саме ним Тернопіль міг би закохуватися.

Вітер вуличок

Тільки ходячи містом, можна пізнати та відчути його. Можна знати багато з його історії, але тільки вслухаючись, вглядаючись, торкаючись – відчуваєш його. У Тернополі я себе почуваю комфортно – це мій дім. Я його відчуваю.

Я вже знаю, що на кожній вуличці Тернополя живе інший вітер. Його доторк всюди різний: піднімаєшся вуличкою – і він шаленіє, спускаєшся – і він лагідно тебе торкається. Тернопіль став мені рідним, він відгукується до мене, ми спілкуємося з ним.

Люблю слухати дихання міста. Коли хочу відділитися від людей, не чути та не бачити їх, гуляю в Кутковецькому лісі. Буває, там зовсім безлюдно. І саме в такі моменти ми вибираємося туди з чоловіком. Знаємо вже всі стежки, дерева, кущі та галявини. Якось мені захотілося послухати ліс. Хоча ліс ніколи не можна почути під містом. Знайшла місцину майже посеред лісу, і раптом почула стогони та дихання міста. Я стояла та вслухалася. Це вже було надвечір’я, і здалося, Тернопіль вже втомлений днем, наче готувався до сну. В різну пору місто звучить по-різному: ранковий – галасливий та дзвінкий, як дитятко, вечірній – притихлий та спокійний. Так само змінюються його звуки залежно від пори року — якось слухала його у страшну спеку – здавалося, місто навіть не хотіло рухатися, завмерло, щоби її перечекати. Взимку звуки Тернополя стишуються.

Ще одне місце, де чуються голоси минулого, де місто не знищене, де промовляє тисячами історій — Микулинецьке кладовище. Колись побувала там літнього дня і з того часу часто бувала. Тепер змінила його на прогулянки Кутківецьким лісом. Коли ходжу цвинтарем, уявляю людей, котрі  жили й творили в місті.

Історії кам’яниць

Дуже хотілося б побачити місто початку двадцятого століття. Людей різних професій, національностей. І звичайно, пройтися вулицями – біля вже зруйнованих костелів та церков, синагоги, будинків…

Дух старого міста ще зберігся. Його тримають фундаменти знищених будівель, історії людей, котрі тут мешкали. Життя кожної людини наснажує будинок своєю історією та енергетикою, тому старі будівлі такі дорогі мені. Подобається розглядати їх, придумувати історії тих, котрі тут колись мешкали. Страшенно люблю заглядати у вікна помешкань, розглядати деталі фасадів, приглядатися до ліпнини, тріщин…

Я вже вісімнадцять років живу в Тернополі. Це небагато. Але скільки за цей час відбулося змін, скільки будинків зникло! Скільки дверей, вікон замінили на сучасні! Такі будинки стоять, як покалічені, ніби над ними вчинили наругу, ошелешені тими втручаннями. Не розумію, як можна ось так просто взяти й змінити, або знищити історію. Це не ті речі, котрі існували з десяток років – вони були тут задовго до нас. І тому мені не вкладається у голові, як можна стирати це все, нічого не залишаючи. За це мені страшенно боляче. Я часто думаю, як довго простоять ті кам’яниці, до котрих я вже звикла, з якими я розмовляю, з якими поріднилася. Чи збережуться їхні історії?

Оксана Семенчук.

Фото Віри Перун.

96

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора