У самісінькому серці Тернополя зародилась справжня, ще бабусина, українська казка  – неймовірний світ кавових звіряток та авторської етноіграшки, що повертає кожного з нас у радісне босоноге дитинство. Це казкове місце – “Коза Дереза”, етномайстерня, що вже з порога захоплює погляд різнобарв’ям стильних витончених вишиванок, прикрас та різноманітних аксесуарів із елементами етніки, справжніми українськими сувенірами, які несуть в собі часточку справжньої живої України.

Про речі, що мають душу й здатні зігріти в найхолоднішу зиму, розповідає власниця майстерні Вікторія Колодій, пише razom.media.

“У нас найкраще, бо у нас українське!” – переконує вона, -“Найтепліше,  найрідніше, базоване на нашій культурі, на музейних експонатах, добірках, тому однозначно, найкраще. Якщо ти не будеш любити те, що робиш, то і інші люди не поважатимуть і не полюблять.”

Ще до “Кози Дерези” Вікторія працювала педіатром у Тернопільському обласному діагностичному відділенні – дуже непростому, адже переважно важкохворих дітей, часто із неблагополучних родин. Щоб якось відволікатись від щоденних важких емоцій, відкрила з колегою  прокат українських дитячих костюмів ” В 1996-97 це було новинкою. Це зараз хвиля національного піднесення. Сказати, що у тебе нема вишиванки, – свого роду моветон.  Це був наш невеличкий бізнес – крутились, як могли”. З народженням третьої дитини,  зрозуміла, що працювати в лікарні надто складно, тому сім років тому повністю присвятила себе маленькій крамничці, де продавали власні вишиванки, крайки, торби та килимки, виткані традиційним способом на ткацькому верстаті. Тоді ж вигадали й назву – “Коза Дереза”. Чому саме коза? “Та тому, що я і моя партнерка – такі кози-дерези!” – сміється Вікторія, – “вічно бігли через місточок, вхопили кленовий листочок… І хоча коза в українській казці – не найдобріший персонаж, але вона така рухлива, увесь час кудись спішить. Ми такі самісінькі.“

Вже на початку вирішила для себе – жодної шароварщини, тільки дійсно вартісне: “Дуже боліло ставлення до українців у світі, де нас асоціювали із гастербайтерами, червоними шароварами і дешевою горілкою. Ми з цим стикнулись, коли поїздили по світу з нашим продуктом. Тому вирішили, що наші вироби будуть сучасні, зрозумілі і в той же час з елементами етніки, щоб відійти від стереотипів, що український стрій  – це тільки сценічні образи, далекі від побуту.” Хоч інформації на той час дуже бракувало, Вікторія вперто шукала відповідну літературу, бо розуміла, що традиційні орнаменти та кольори не випадкові. Перші вироби, зроблені з любов’ю і великою увагою до дрібниць, – вишиванки, візерунки до яких брали знову ж таки місцеві, тернопільські, підбирали з літератури, шукали раритетні експонати, обов’язково вказуючи джерело : “У нас нема такого, що ми побачили щось  в інтернеті – о, гарна, візьмем!  Візерунки обов’язково базуються на регіональних традиційних узорах, над якими ретельно працюють дизайнери”.

З часом звернула увагу, що на ринку нема якісної української іграшки-сувеніру – все “ширпотреб” з Китаю, тому вирішили робити й іграшки, але більш сучасні. “Нема такого, щоб українська культура була колись, а зараз нема, що тоді було гарне, а зараз ніяке. Суспільство розвивається, час міняє нашу свідомість, вносить якісь корективи і в образотворче мистецтво.  Тому ми вирішили обрати більш сучасні форми, сучасні матеріали і накладали на це старовинні узори та технології, міксувати старе і нове, щоб зробити українську іграшку зрозумілою для широкого загалу,” – переконує майстриня. Дійсно, їхня іграшка не тільки екологічна – пошита з натуральної тканини, а й запашна – покрита кавою, корицею та ваніллю. Такого котика, півника чи ангелика хочеться пригорну до серця, таким теплим і живим він здається.

У 2016 “Коза Дереза” пройшла міжнародну сертифікацію, що підтверджує безпечність продукції, – саме по собі неабияке досягнення, яким може похвалиться не кожен український виробник.  Вікторія тішиться, що за час існування майстерні завоювали свого покупця, підтверджуючи гасло майстерні: “Наші вироби передаються у спадок”. Хоч впевнена, що найкраща їхня іграшка – ще у майбутньому.

Звісно, як будь-який бізнес “Коза Дереза” переживала і злети, і падіння. “Після революції Гідності людям було не до красивих речей. Але якось зібрали себе у жменю, запакували свої вироби в торбу і поїхали в Краків. Так фактично почалась наша закордонна діяльність,”- згадує власниця. Тепер “Коза” практично щороку виставляємось на закордонних виставках, де завойовує все нових покупців. Добросовісність і прагнення до ідеалу у всьому дало свої плоди – сьогодні етномайстерня, в якій на постійних засадах працює всього близько 20 чоловік (з фрілансерами до 50), може виконати будь-яке замовлення найвибагливішого покупця, а серед постійних клієнтів багато відомих компаній – банки, страхові компанії, і навіть всім відомий Майкрософт.

Не можемо не згадати про неперевершені майстер-класи, які проводяться в затишку крамниці, проводити які, розповідає власниця, зважились їх для популяризації крамнички, яка знаходиться в непрохідній частині міста. Незабаром майстер-класи настільки припали до вподоби клієнтам, що тепер майстерня абсолютно ділиться тим,  чого навчилися самі: технологією розпису, валяння, кераміки, вишивки, традиційної кулінарії, живопису, ліпки з глини, залучаючи місцевих майстрів та всіх охочих: і дорослих, і дітей. “Приємно, коли люди проводять день народження у нас. Разом чаюють-кавують, а потім несуть додому власноруч виготовлену іграшку на згадку.”

Що ж спонукає творити таку красу? Насправді, тут також нема жодного секрету. Вікторія Колодій пояснює: “Нашою діяльністю ми міняємо стереотипи про українське суспільство насамперед серед самих українців. Я б хотіла щоб про Україну знали далеко за межами. Так, це дуже амбітно, але треба собі ставити великі цілі, щоб до них іти”. А надихає майстриню саме життя. Вікторія впевнена, що будь-які нові враження -похід в музей чи на “Лебедине озеро” – здатні спонукати до появи нової ідеї. А ще – люди, для яких і працюють: “Чоловік нещодавно проводив навчання для хлопців, які повернулись з АТО як розпочати свій бізнес. Розповідав їм щось на основі “Кози Дерези”. Коли заговорив про нашу майстерню, то люди пожвавились. Один встає: “А  знаєте, я на перше побачення своїй дружині подарував вашого кота, і хтозна, може, то ваш кіт таки мені допоміг!”  Інший показує футболку: ”А цей логотип розробляла нам “Коза Дереза”’. Значить, не дарма ми працюємо. Вірю, що якщо я не можу чогось змінити (війну, економічні негаразди), то буду хоча б впливати на те, на чому розуміюся!”