Унікальні ляльки-мотанки тернополянки Надії Харченко (фото)
Ляльки-мотанки народної майстрині Надії Харченко з Тернополя легко впізнати з-поміж інших. Адже значну увагу майстриня приділяє не тільки «тілу» лялечки, а й її одягу, прикрасам. Приміром, створила серію, де ляльок-мотанок одягнула в однострої різних регіонів України. Нещодавно «Буковинська наречена» з цієї серії перемогла в конкурсі, котрий відбувався у Канаді. До речі, два роки тому ця ж лялька ввійшла до переліку найкращих робіт народних майстрів України.
— З чого все почалося?
— До того, як взятися за виготовлення ляльок-мотанок, пробувала себе у різному рукоділлі: творила з полімерної глини, вишивала. Якось на ярмарку до мене підійшла тодішня голова обласного осередку Національної спілки народних майстрів України Оксана Гавриш-Сікорська. Їй сподобалися мої роботи, похвалила, сказала, що мені варто було б працювати у народному напрямку. Так я за це й взялася — почала вивчати різну літературу, пробувати — і це мене захопило. Спочатку займалася бісероплетінням і відтворювала старовинні взірці, а коли захотілося чогось нового, взялася за ляльки-мотанки. Це захоплення почалося три роки тому і триває досі. Вступила до спілки народних майстрів, беру участь у різноманітних виставках і ярмарках, люди почали впізнавати мої роботи – і це дуже приємно. Зрештою, робота над ляльками-мотанками, наче повернення в дитинство. Коли була малою, ми жили в центрі, поблизу двох ательє. Моїм улюбленим заняттям було вишуковувати різні клаптики тканини, а потім з подругами створювати одяг для ляльок.
Що ж стосується того, як моя «Буковинська наречена» потрапила до Канади, то цьому передувало знайомство з майстринею Мирославою Оксентюк, котра проживає у канадському Едмонтоні та активно популяризує там українське мистецтво. Ось вона й організувала конкурс Mystery and Magic of the Motanka Doll, де зібрала ляльки-мотанки різних українських майстринь. Відвідувачі виставки голосували за кожен виріб. Моя отримала найбільшу кількість голосів. Тепер моя ляля є й в Канаді. Створюючи «Буковинську наречену», намагалася якнайточніше відтворити автентичне весільне вбрання — розшила плаття відповідними візерунками, додала традиційних прикрас, щоправда замість ковили для головного убору використала пір’ячко.
— Чим для вас є лялька-мотанка?
— Для мене це більше сувенір, рукотвір, що милує око, ніж оберег чи якийсь магічний об’єкт. Найбільше мені подобається сам процес її створення — він дуже захоплюючий.
Мені цікаво створювати ляльки та вбирати їх у різний одяг. Приміром, створила колекцію мотанок у весільному одязі різних регіонів України. Для того, щоби точно відтворити однострій, вивчала літературу, розглядала зразки автентичних вишивок, прикрас.
Нині планую створити колекцію ляльок у національному однострої. Але ці будуть іншими, ніж їхні попередниці, адже з часом змінюється почерк, сприйняття. Тепер мої ляльки-мотанки стали більш пропорційними, змінилася й «статура» - раніше вони були занадто стрункі, й мені не раз казали, що роблю їх подібними на моделей, тож вони поправилися, стали пишнішими. Багато уваги приділяю прикрасам — вони у мене і коралі мають, і ґердани, і силянки, і навіть «дукачики». Для їхнього одягу використовую старовинні матеріали. Вдома вже назбиралися добрячі стоси — чекають свого часу. Іноді буває так, що вже зробила ляльку, а потім кілька днів вагаюся, підбираючи їй вбрання. Це досить тривалий процес, який триває не день. Працюю доти, поки не відчую, що саме такою вона має бути.
— Повернімося до прикрас. І до тих, які створюєте з бісеру, і до намист з каміння.
— Я відтворюю як давні зразки герданів, силянок, криз, так і створюю свої візерунки — розробила схеми на авторські роботи.
Мені цікаво дізнаватися, які прикраси були традиційними для того чи іншого регіону, які візерунки та кольори були їм притаманні. Приміром, криза – давня лемківська прикраса, гердани носили жінки Карпат, Закарпаття, Поділля. Цікаво, що спочатку гердани були чоловічою прикрасою. Тут, на Тернопільщині, носили силянки, стрічкові ґердани. До речі, тільки у нас носили кутові ґердани, зазвичай прикрашені медальйоном.
Що ж до намист, то для них здавна використовували корали, перламутр (баламути), венеційське скло. Дуже люблю працювати з різноманітними каменями — вони просто неймовірні на дотик. Коли почала робити намиста, захопилася вивченням властивостей мінералів, тепер хочу дізнатися про них якомога більше. Моє хобі підштовхує завжди дізнаватися щось нове, розвиватися, і це мені дуже подобається.
У моїх виробах є відголоски давніх композицій. Створюючи прикраси, покладаюся на свій смак. Працюю над намистом до того моменту, поки не відчую – це саме те, що я хотіла створити. Часто раджуся зі своїми чоловіком та сином. У них свої погляди та смаки, і буває так, що переробляю прикрасу за їхніми смаками, і вона мені подобається.
У мене творча сім’я — чоловік вишиває та плете бісером, син робить витинанки, до речі, цьогоріч він отримав президентську стипендію як молодий майстер. Мама займається витинанками, в’яже, з сестрою, котра теж займається рукоділлям, створили творчу майстерню «Бедрик».
— Над чим працюватимете найближчим часом?
— Незабаром проводитиму майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки у бібліотеці на бульварі Данила Галицького, тож готуюся до нього. А після того буду створювати нову колекцію ляльок, бо на осінь у мене грандіозні плани.
Анна Золотнюк.
Фото надані Надією Харченко.
