/ //Світ у кишені. Розмова із фотографинею Іриною Брундою (фото)

25 Вересня 2017, Понеділок


Це цікаво
25 вересня в історії Тернопільщини

На Тернопільщині пожежа

Зборівські гімназисти збагачувалися в англомовних таборах

На Тернопільщині вандали вже геть знахабніли

Фоторепортаж
У Козові учні добряче потрудилися (фоторепортаж)

24 Вересня 2017, Неділя


Погода
Погода у Тернополі 25 вересня

На Тернопільщині п’яний водій врізався в іномарку

Тернополянин – серед найкрутіших мешканців Закарпаття

Фотофакт
Водіям у Тернополі стане легше (фотофакт)

Відео
Підсумковий випуск відеоновин у Тернополі за тиждень

Хто не дає спокійно жити податківцям Тернопільщини?

Недопрацювання ЖЕКу показали тернополяни

Анонс
Одна із тернопільських шкіл святкуватиме свій ювілей

Кременець рулить у бейсболі! (фото)

На Тернопільщині шукають жінку із вкраденим телефоном

Фоторепортаж
Двері з натяком на античність (фоторепортаж)

Україна може зібрати 80 млн т зернових? (Агро-новини)

Діти у Тернополі добряче пофутболили із жовтими картками (фото)

Анонс
У Тернополі проходить спортивне свято

Аграрна партія братиме участь у перших місцевих виборах 29 жовтня

Чи були у сусідів податкові перевірки, цікавить жителів Тернопільщини

Фотофакт
На Тернопільщині після буревію товстезне дерево мало не розвалило будинок пенсіонерів (фотофакт)

Грошову допомогу отримають понад 200 громадян

У Тернополі шукають рекламу велосипедів

Відео
У футбольній федерації, до якої має стосунок нардеп з Тернопільщини, ще один скандал

Уся надія – на малий і середній бізнес Тернопільщини

Це цікаво
24 вересня в історії Тернопільщини

Анонс
Неймовірна музика лунатиме на Бережанщині

Фотофакт
Щедрий подарунок із Тернопільщини для воїнів АТО (фотофакт)

Чергова поразка в Бережан

Фоторепортаж
Казкові краєвиди Тернопільщини (фоторепортаж)

23 Вересня 2017, Субота


Погода
Федора — замочи хвіст (мокро, дощ)

Тернополян просять про допомогу

Відео
Отакої: у Тернополі зустрілися… три удови із Чернівців (фото, відео)

У Тернопіль повернулися крадії номерних знаків

Зняття «прокльону» коштувало 800 баксів і 3 тисячі гривень

Тернопільські студенти гратимуть під відкритим небом у День народження Соломії Крушельницької (фото)

Тернопільщина дивує: звернень було менше, а послуг надали більше

Надрокористувач на Тернопільщині повернув громаді 80 тис грн

Фотофакт
Тернопільським матусям полегшують життя (фотофакт)

За послуги теплоходів у Тернополі будуть звітувати?

День народження волонтера з Тернопільщини (фото)

На Тернопільському м’ясокомбінаті знову проводять екскурсії для студентів та школярів

Хто блокує податкові накладні аграріїв? (Агро-новини)

Фотофакт
У Кременці негода наробила лиха (фотофакт)

Фотофакт
Муніципальна поліція перевірила будівлі в центрі Тернополя (фотофакт)

Тернопільщина: ввозять техніку і рибу, вивозять – м’ясо і олію

У тернопільських вишах не поспішають оформлювати картку тернополянина

Це цікаво
На Тернопільщині 17 видів летючих вампірів цілу ніч спокійно собі літали

Про що це дитина війни Блага голову Тернопільської ОДА?

Відома тернопільська волонтерка розвінчує міф влади про створення умов для розвитку бізнесу

Чому жителів Тернопільщини 17 жовтня кличуть на майдан?

Світ у кишені. Розмова із фотографинею Іриною Брундою (фото)

По правді сказати, представляти Ірину Брунду лише як фотографиню неправильно, неповно та не точно. Її світлини тісно сплетені з її поетичною творчістю – у них ліризм, динамічна композиція, вивірений ритм, гра контрастів, тонкі спостереження. До речі, за фотороботи вона не раз отримувала нагороди, приміром, спеціальний приз Міжнародного конкурсу «Молодь ХХІ століття» (Литва), гран-прі Міжнародного фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела» (нагороду розділили з Олегом Марчаком за фотопроект «Інше дитинство» про ромських дітей. Тоді вперше за понад 20 років гран-прі фестивалю вручили не за фільм, а за фотографію), золоту медаль НСФХУ в Міжнародному салоні «Фотовернісаж на Покрову» за портрет «Музика». Крім того, моя співрозмовниця бере активну участь у літературно-мистецькому житті рідного Чорткова.

Проте нинішня моя розмова з Іриною про фотографію — її особливості, чарунки й труднощі та багато іншого.

ЛЮДИ І ДЕТАЛІ

Розкажи, з чого для тебе почалася фотографія

— Насправді ніколи достеменно не знаєш, якої миті починається щось важливе для тебе. Щодо фотографії – впевнено можу сказати, що почалася вона у Львові, в часи універу, в процесі взаємопроникання міста з нами, студентами – місцевими і не зовсім.

Згадується серія теплих фото з птахами – не те навіжене годування голубів на стометрівці, а інші кадри. Сплеск крил на злеті просто з-під з бічних вуличок, їх скромні сніданки на Митній площі, залитій промінням, перехожі, які стали героями моїх фото…

Чим фотографія тебе заманила та не відпускає?

— Спочатку була переконана, що фотографія для мене — спосіб малювати, зображувати те, що бачу саме я, саме зараз. Далі це трансформувалося в бажання зловити те, що не залежить від власної фантазії, але дивує, шокує, смикає погляд…, а ще в бажання залишити побачене собі. У мене навіть рядок такий є: «щоб потім світ носити у кишені…».

Паперові фотки ніхто з собою тоді не носив, листівки не були в тренді, зате перший цифровичок вміщався у кишені куртки спокійнісінько. Зараз – навпаки… «Маленьку жіночу сумочку» часто підбираю так, щоби у неї помістився апарат)))

Якийсь час пробувала не фотографувати. Зовсім. Не вистачило надовго. Коли нема камери, інтуїтивно тягнуся бодай за телефоном…

— Як у тебе склалося розуміння того, чим є фотографія, як формувався вибір своєї теми, жанру, стилю?

— Не впевнена, що можу сказати, що ото все сформувалося, ще й має якусь сталу, визначену назву. Розуміння фотографії спочатку інтуїтивне — це потяг творити. Типу – бачиш, хапаєшся за кадр – знімаєш. Потім – усвідомлення «фотографії як світлобачення», і радість від того, коли розумієш світло, геометрію, а вона тобі підіграє, ще й так вдало… Тут споглядання нескінченного потоку кадрів з різних джерел дає якесь таке порівняльне удосконалення – око набиваєш, чи «лексикон» візуальний збагачуєш… Потім знімаєш все менше, бо шкодуєш собі зробити неходовий кадр.

І так врешті приходиш до того розуміння, з якою частиною всього, що робиться в фотографії, хочеться бути, на якому боці твої «печеньки». Для мене це люди і деталі. Не скажу отак, від чого б відмовилась на користь іншого… Іноді герої кадру статичніші за кам’яні брили, а древня штукатурка з півтінями, ніби танець.

Про стиль – взагалі не судитиму, ніякий я не теоретик, та й кому це треба))

НЕВЛОВИМА НОТКА РЕАЛЬНОСТІ

Ти якось казала, що тобі цікаво фотографувати людей з їхніми історіями, емоціями. То розкажи, як тобі працюється з людьми.

— Якби не попрацювала кілька років у газеті, говорила б що завжди класно все! Але з героями фотографій, які мені ближчі, якраз не все так просто. Досить просто побачити і «зловити» в людині те, що на поверхні, або те, що вона хоче, щоб інші бачили. Але якщо тобі, як фотографу (й журналісту) йдеться про справжність, треба копати далі. Говорити, іноді ставити незручні питання, іноді вміти довго і уважно слухати.

— Як часто фотографуєш так, що люди не знають: вони в кадрі. Як співпрацюєш із тими, котрі свідомі того, що їх фотографуєш

— Буває і так. Часто не досягаю бажаного результату – мій персонаж встигає заховати те, заради чого я наводила різкість, і тоді уже все, «по кадру»)) Зате моменти більш потужних емоцій, коли людина захоплена (чи зайнята) своєю справою, переживанням, думкою – тут уже встигаєш наловити моменти! І мабуть, не так важливо – чи це натхнення, чи хвилювання, радість чи злість – ця невловима нотка реальності залишається у кадрі, і він живе.

Якщо говорити про коректність і фотографічне втручання – мала різні ситуації, але завжди намагаюся не бути нав’язливою чи лізти «в лице» зі словами – яжфотограф, яжпреса, менітреба… ітд. Часто бачу таке збоку – неприємна штука…

Як вдається досягнути щирості та невимушеності на світлинах, бо відомо, що перед камерою люди робляться інакшими.

— Перед камерою, навіть не позуючи, в більшості вмикається режим «на людях»… особливо в тих, хто рідко має справу з ефірами-зйомками etc, та й увагою як такою… Тоді треба чекати, поки цей шар спрозоріє.

Коли люди позують, навіть на якесь буденне, офіційне фото – намагаюся вести діалог, щоб відчувати модель, вчасно говорити або мовчати, підкидати приводи для емоцій. Завжди ситуативно. Універсальних рецептів не маю.

Класно з дітьми – якщо не бояться камери, вона для них не існує, і поле емоцій – спостерігай і лови. Хоча надмірна манірність у деяких – от я знаю, мене знімали, я вмію всміхатися – звісно, заважає.

— Розкажи детальніше про ту «живість і чесність» кадру

— Живість – не маю і не бачила критеріїв для неї – вона відчувається. Вона або є, або її нема. І це видно. Видно часом в таких неживих і сталих речах, що дивуєшся.

Живість – не завжди людина. Але завжди емоція – або зображена в кадрі, або викликана ним – без підписів, слів і описів.

Для мене чесність – то не конче відсутність обробки. Є речі, які цій чесності кадру заважають, але інакше зняти неможливо. Варто розрізняти чесність і документальність, мабуть.

ПОБАЧИТИ ОБЛИЧЧЯ ЧОРТКОВА

— Ще хотілося б поговорити про Чортків. Люблять казати, що маленьке місто, провінція, душить митця. А як він на тебе впливає? Чим надихає?

— Щоб провінція не душила, варто дихати. І тут, може навіть дихати легше. Намагаюся не вдаватися до дискусій типу «столиця vs провінція, хто крутіший», бо це порівняння не порівнюваних речей. Не може бути Києва (чи NY) в кожному районі, і столиця не буде душевно-тихою, бо вам надто гучно. Мало хто прив’язаний фізично.

Щоб дихати, намагаюся подорожувати. Вдається значно менше, ніж хочеться, але це, мабуть, ознака життя. Гірше, коли все нецікаво, і не хочеться нікуди.

Чортків – дуже моє місто. Так, особливий, атмосферний, з власними негараздами і цікавинками, які формуються всюди, де люди живуть. Але саме ці чортківські риси мені рідні. Можна бути лінивим, бо ти вдома; можна крутитися безперестанку з різними активностями, бо де ж, як не вдома?))) Тут мені добре.

— Що в ньому тебе цікавить як фотографа?

— Прозвучить банально, але – обличчя міста. Навіть живучи в Чорткові десятки років, знаходиш, чому здивуватися. Дуже жалкую, коли деякі речі втрачаються – давні будівлі, історія яких ще не відтворена і не закарбована ніде як годиться… Періодично вертається думка – який слід залишить наш час у місті, чим запам’ятається, щоб на екскурсії років через 30-50-150 можна було згадувати про це? Дуже шкода, якщо нас вистачить лише на вирішення побутових проблем вулиць і будинкових коробок…

Чи цікавлять люди в Чорткові? Я радше не прив’язуюся до локацій, коли фотографую людей. Хіба що контекстом.

— Яку мету бачиш перед собою як поетеса й фотограф, чи маєш якусь гранд-місію, ну, на штиб, зробити світ кращим)?

— Нууу, так. Якщо зроблю – буду щаслива. Про місії зараз не думаю, все якось не так високо…

Зараз те, що роблю, більше потрібно мені. Приємно відчувати ріст, рух, процес. Чути критику (на адекватних критиків маю дійсно велику удачу).

Вже аж тоді з радістю готова ділитися. Але це як радість врожаю, коли передчуття також багато варте.

Творчість – у кожному її прояві – не тільки знамено, але і розмова з собою, шлях до себе, чи з собою в одному напрямку.

Бо закинути роботу над собою, рух, і полегшено («я все сказав-зіграв-зробив!») розмахувати «визнаним творчим доробком» – то трохи сумна перспектива.

Розмову вела Анна Золотнюк

Портрет Ірини Брунди – Володимира Тиховича, решта фото Ірини Брунди

106

  Коментарі Facebook

коментарів

Залишити коментар

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Схожі матеріали
Інші публікації автора
Ми в соціальних мережах
Сільський господар




М’ясокомбінат