/ //Світ у кишені. Розмова із фотографинею Іриною Брундою (фото)

23 Листопада 2017, Четвер


На Тернопільщині не виконують закон?

Відео
Вода з-під крана на Тернопільщині тече відразу із засобом для миття посуду? (відео)

У Бережах відбулося дійство, яке об’єднує усіх (фото)

22 Листопада 2017, Середа


Погода
З Ераста чекай міцного насту

Тернопільські учні допоможуть дітям з зони АТО (фото)

Тернополяни проведуть зиму в теплі

Зухвалий грабунок аптеки вчинили кавказці?

Відео
Європа з Тернопільщини нікуди не зникала, просто треба «потрусити» генетичну пам’ять (відео)

Відео
На виборах в ОТГ Тернопільщини у трійку лідерів ввійшла Аграрна партія (відео)

Тернопіль має на кого рівнятися

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Фоторепортаж
Розкіш минулого століття (фото)

До потребуючих дітей Тернополя також прийде Св. Миколай

25-літній ювілей на керівній посаді відзначив Степан Йосипович Сказко

Допомога поліції «вилізла боком» 20-річній чортківчанці

Життя тернополян хочуть убезпечити (фото)

У роботі дорожникам допомагають камери (фото)

Фотофакт
Тернополяни продовжують займатися вандалізмом (фото)

За порушення будівельних норм у Тернополі сплатили штрафів на 175 тис. грн

Тернополян навчать мислити критично

Тернополянам пропонують престижну роботу з зарплатою від 10 тис грн

Фотофакт
Хлопці із Тернопільщини створили власний бренд одягу (фото)

Тернопільський депутат зможе не відвідувати сесію впродовж 5 років

За один день у Тернополі трапилось понад 10 ДТП

Фоторепортаж
Тернополяни згадали трагічні події (фоторепортаж)

Тернополянам радять, як врятуватися від хвороби

Фотофакт
Біля автовокзалу у Тернополі нарешті демонтували МАФ (фотофакт)

У Тернополі може повторитися минулорічна ситуація зі снігом

Ланівецькі танцівники прославилися на конкурсі, що проходить раз на три роки (фото)

Чи користуються жителі файного міста Картою тернополянина?

Анонс
У Тернопіль приїде легендарна співачка Debbie Cameron

Кому зборівська Фейсбук-громада хоче довірити крісло секретаря ОТГ? (інфографіка)

Тернополяни можуть згадати Майдан через легендарні фото

У Тернополі камери спостереження розпізнаватимуть номерні знаки

Фотофакт
Сезон зимових фруктів у Шумську почався з… гнилих (фото)

Ягідні плантації окупляться за 4,5 роки (Агро-новини)

Музику тернопільського гурту продовжують слухати в окупованому Криму

Чотири в одному: в тернопільських школах об’єднають біологію, географію, фізику та хімію?

Тернопільська малеча може зробити подарунок для унікального музею бойової слави

Студенти-історики у Тернополі застосують знання на практиці у… підземеллях

Анонс
Тернополяни дізнаються все про «стихійну силу» Михайла Грушевського

Відео
Тернополяни розробили унікальний проект (відео)

Оце пощастило! Французи дадуть 300 тис грн «на ягоди» селянам з Тернопільщини

А могла ще жити і жити: на Тернопільщині у туші розстріляної «для проби» молодої дикої свині африканської чуми не виявлено

Це цікаво
22 листопада в історії Тернопільщини

Діти із Тернопільщини провели благодійну ярмарку (фото)

В зону АТО знову відправлять автомобіль із Тернопільщини

Це цікаво
Бережанський став та млин на ретро-світлинах

Анонс
На Тернопільщині відбудеться благодійний концерт

21 Листопада 2017, Вівторок


Погода
Якщо в листопаді Мотря на білім коні приїде, то гостру зиму нам привезе

Відео
Що робить житель Тернопільщини у Замбії та Малаві? (Відео)

Фотофакт
Що змінилось для тернополян у «Старій піцерії» після візиту «Ревізора»? (фотофакт)

Світ у кишені. Розмова із фотографинею Іриною Брундою (фото)

По правді сказати, представляти Ірину Брунду лише як фотографиню неправильно, неповно та не точно. Її світлини тісно сплетені з її поетичною творчістю – у них ліризм, динамічна композиція, вивірений ритм, гра контрастів, тонкі спостереження. До речі, за фотороботи вона не раз отримувала нагороди, приміром, спеціальний приз Міжнародного конкурсу «Молодь ХХІ століття» (Литва), гран-прі Міжнародного фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела» (нагороду розділили з Олегом Марчаком за фотопроект «Інше дитинство» про ромських дітей. Тоді вперше за понад 20 років гран-прі фестивалю вручили не за фільм, а за фотографію), золоту медаль НСФХУ в Міжнародному салоні «Фотовернісаж на Покрову» за портрет «Музика». Крім того, моя співрозмовниця бере активну участь у літературно-мистецькому житті рідного Чорткова.

Проте нинішня моя розмова з Іриною про фотографію — її особливості, чарунки й труднощі та багато іншого.

ЛЮДИ І ДЕТАЛІ

Розкажи, з чого для тебе почалася фотографія

— Насправді ніколи достеменно не знаєш, якої миті починається щось важливе для тебе. Щодо фотографії – впевнено можу сказати, що почалася вона у Львові, в часи універу, в процесі взаємопроникання міста з нами, студентами – місцевими і не зовсім.

Згадується серія теплих фото з птахами – не те навіжене годування голубів на стометрівці, а інші кадри. Сплеск крил на злеті просто з-під з бічних вуличок, їх скромні сніданки на Митній площі, залитій промінням, перехожі, які стали героями моїх фото…

Чим фотографія тебе заманила та не відпускає?

— Спочатку була переконана, що фотографія для мене — спосіб малювати, зображувати те, що бачу саме я, саме зараз. Далі це трансформувалося в бажання зловити те, що не залежить від власної фантазії, але дивує, шокує, смикає погляд…, а ще в бажання залишити побачене собі. У мене навіть рядок такий є: «щоб потім світ носити у кишені…».

Паперові фотки ніхто з собою тоді не носив, листівки не були в тренді, зате перший цифровичок вміщався у кишені куртки спокійнісінько. Зараз – навпаки… «Маленьку жіночу сумочку» часто підбираю так, щоби у неї помістився апарат)))

Якийсь час пробувала не фотографувати. Зовсім. Не вистачило надовго. Коли нема камери, інтуїтивно тягнуся бодай за телефоном…

— Як у тебе склалося розуміння того, чим є фотографія, як формувався вибір своєї теми, жанру, стилю?

— Не впевнена, що можу сказати, що ото все сформувалося, ще й має якусь сталу, визначену назву. Розуміння фотографії спочатку інтуїтивне — це потяг творити. Типу – бачиш, хапаєшся за кадр – знімаєш. Потім – усвідомлення «фотографії як світлобачення», і радість від того, коли розумієш світло, геометрію, а вона тобі підіграє, ще й так вдало… Тут споглядання нескінченного потоку кадрів з різних джерел дає якесь таке порівняльне удосконалення – око набиваєш, чи «лексикон» візуальний збагачуєш… Потім знімаєш все менше, бо шкодуєш собі зробити неходовий кадр.

І так врешті приходиш до того розуміння, з якою частиною всього, що робиться в фотографії, хочеться бути, на якому боці твої «печеньки». Для мене це люди і деталі. Не скажу отак, від чого б відмовилась на користь іншого… Іноді герої кадру статичніші за кам’яні брили, а древня штукатурка з півтінями, ніби танець.

Про стиль – взагалі не судитиму, ніякий я не теоретик, та й кому це треба))

НЕВЛОВИМА НОТКА РЕАЛЬНОСТІ

Ти якось казала, що тобі цікаво фотографувати людей з їхніми історіями, емоціями. То розкажи, як тобі працюється з людьми.

— Якби не попрацювала кілька років у газеті, говорила б що завжди класно все! Але з героями фотографій, які мені ближчі, якраз не все так просто. Досить просто побачити і «зловити» в людині те, що на поверхні, або те, що вона хоче, щоб інші бачили. Але якщо тобі, як фотографу (й журналісту) йдеться про справжність, треба копати далі. Говорити, іноді ставити незручні питання, іноді вміти довго і уважно слухати.

— Як часто фотографуєш так, що люди не знають: вони в кадрі. Як співпрацюєш із тими, котрі свідомі того, що їх фотографуєш

— Буває і так. Часто не досягаю бажаного результату – мій персонаж встигає заховати те, заради чого я наводила різкість, і тоді уже все, «по кадру»)) Зате моменти більш потужних емоцій, коли людина захоплена (чи зайнята) своєю справою, переживанням, думкою – тут уже встигаєш наловити моменти! І мабуть, не так важливо – чи це натхнення, чи хвилювання, радість чи злість – ця невловима нотка реальності залишається у кадрі, і він живе.

Якщо говорити про коректність і фотографічне втручання – мала різні ситуації, але завжди намагаюся не бути нав’язливою чи лізти «в лице» зі словами – яжфотограф, яжпреса, менітреба… ітд. Часто бачу таке збоку – неприємна штука…

Як вдається досягнути щирості та невимушеності на світлинах, бо відомо, що перед камерою люди робляться інакшими.

— Перед камерою, навіть не позуючи, в більшості вмикається режим «на людях»… особливо в тих, хто рідко має справу з ефірами-зйомками etc, та й увагою як такою… Тоді треба чекати, поки цей шар спрозоріє.

Коли люди позують, навіть на якесь буденне, офіційне фото – намагаюся вести діалог, щоб відчувати модель, вчасно говорити або мовчати, підкидати приводи для емоцій. Завжди ситуативно. Універсальних рецептів не маю.

Класно з дітьми – якщо не бояться камери, вона для них не існує, і поле емоцій – спостерігай і лови. Хоча надмірна манірність у деяких – от я знаю, мене знімали, я вмію всміхатися – звісно, заважає.

— Розкажи детальніше про ту «живість і чесність» кадру

— Живість – не маю і не бачила критеріїв для неї – вона відчувається. Вона або є, або її нема. І це видно. Видно часом в таких неживих і сталих речах, що дивуєшся.

Живість – не завжди людина. Але завжди емоція – або зображена в кадрі, або викликана ним – без підписів, слів і описів.

Для мене чесність – то не конче відсутність обробки. Є речі, які цій чесності кадру заважають, але інакше зняти неможливо. Варто розрізняти чесність і документальність, мабуть.

ПОБАЧИТИ ОБЛИЧЧЯ ЧОРТКОВА

— Ще хотілося б поговорити про Чортків. Люблять казати, що маленьке місто, провінція, душить митця. А як він на тебе впливає? Чим надихає?

— Щоб провінція не душила, варто дихати. І тут, може навіть дихати легше. Намагаюся не вдаватися до дискусій типу «столиця vs провінція, хто крутіший», бо це порівняння не порівнюваних речей. Не може бути Києва (чи NY) в кожному районі, і столиця не буде душевно-тихою, бо вам надто гучно. Мало хто прив’язаний фізично.

Щоб дихати, намагаюся подорожувати. Вдається значно менше, ніж хочеться, але це, мабуть, ознака життя. Гірше, коли все нецікаво, і не хочеться нікуди.

Чортків – дуже моє місто. Так, особливий, атмосферний, з власними негараздами і цікавинками, які формуються всюди, де люди живуть. Але саме ці чортківські риси мені рідні. Можна бути лінивим, бо ти вдома; можна крутитися безперестанку з різними активностями, бо де ж, як не вдома?))) Тут мені добре.

— Що в ньому тебе цікавить як фотографа?

— Прозвучить банально, але – обличчя міста. Навіть живучи в Чорткові десятки років, знаходиш, чому здивуватися. Дуже жалкую, коли деякі речі втрачаються – давні будівлі, історія яких ще не відтворена і не закарбована ніде як годиться… Періодично вертається думка – який слід залишить наш час у місті, чим запам’ятається, щоб на екскурсії років через 30-50-150 можна було згадувати про це? Дуже шкода, якщо нас вистачить лише на вирішення побутових проблем вулиць і будинкових коробок…

Чи цікавлять люди в Чорткові? Я радше не прив’язуюся до локацій, коли фотографую людей. Хіба що контекстом.

— Яку мету бачиш перед собою як поетеса й фотограф, чи маєш якусь гранд-місію, ну, на штиб, зробити світ кращим)?

— Нууу, так. Якщо зроблю – буду щаслива. Про місії зараз не думаю, все якось не так високо…

Зараз те, що роблю, більше потрібно мені. Приємно відчувати ріст, рух, процес. Чути критику (на адекватних критиків маю дійсно велику удачу).

Вже аж тоді з радістю готова ділитися. Але це як радість врожаю, коли передчуття також багато варте.

Творчість – у кожному її прояві – не тільки знамено, але і розмова з собою, шлях до себе, чи з собою в одному напрямку.

Бо закинути роботу над собою, рух, і полегшено («я все сказав-зіграв-зробив!») розмахувати «визнаним творчим доробком» – то трохи сумна перспектива.

Розмову вела Анна Золотнюк

Портрет Ірини Брунди – Володимира Тиховича, решта фото Ірини Брунди

111

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора