Наталія Фугель: «Я кохаюся в кольорі!» (фото)
У молодої тернопільської художниці Наталії Фугель досить різноманітна тематика робіт. Проте найчастіше на її полотнах постає природа. Тут Карпати, що захоплюють величчю, і, на перший погляд, непримітні куточки — поля, долини річок, галявини. Але в усьому є своя родзинка, а в моєї співрозмовниці талант її знаходити й зображати.
— Таких кольорів, які є в природі, просто не придумаєш. Приміром, небо. Воно може бути синім, фіолетовим, зеленим, помаранчевим… Природа – найкращий вчитель колористики, а я кохаюся в кольорі! — каже Наталія.
Колір – головний виражальний засіб на полотнах співрозмовниці. Ним передає своє ставлення до зображуваного, переживання, емоції. Зрештою, ним впливає на глядача, адже перш, ніж задуматися над тим, про що картина, відчуваєш її через колір.
— Кожне полотно — нова історія та новий настрій. Кожне диктує свій колорит. Змішавши ті самі фарби, можна створити абсолютно інші кольори та намалювати картину зовсім іншу за настроєм, тональністю, звучанням, — провадить мову далі художниця. — Кожен художник має свою палітру. Малювати своїми кольорами, з одного боку, добре, бо так роботи стають впізнаваними, але одночасно барви приїдаються, картини набувають статичності. Я люблю їздити на пленери, адже так можна не тільки побачити нові краєвиди, а й поспілкуватися з митцями, надихнутися їхніми роботами. З пленерів я дуже часто привожу нові кольори. Так, з останнього привезла фіолетовий, тепер експериментую з його тонами, відтінками, нюансами. До речі, під один колір треба підібрати інші — так, щоби вони гармоніювали — це схоже на розв’язування головоломки. Тому з новими барвами палітра починає грати по-новому, стає багатшою.
Наталія розповідає, що зрозуміти колір, навчитися працювати з ним, їй допоміг викладач Михайло Кузів. Він навчив знаходити рівновагу барв, гармонізувати відтінки, грати на контрастах. На думку художниці, найголовніше в роботі з кольором — подолати страх перед своїм баченням, прийняти своє відчуття кольору, вийти за рамки, відкинути стереотипи — так переходиш на новий рівень бачення.
Ще одна складова робіт співрозмовниці – емоції, настрій, враження. Вважає, що найгірше, коли картини намальовані без емоцій, адже тоді вони порожні, бездушні, не мають впливу на глядача.
— Мені здається, сам процес творення має приносити задоволення. Нині я працюю мастихіном, і мені дуже подобається ця техніка. Вона «смачна» – фарби кладуться на полотно, наче крем, — усміхається дівчина. — Думаю, це задоволення передається роботам, наповнює їх, а відтак передається глядачам.
Мабуть, все це і робить полотна Наталії Фугель живими. На них постають широкі поля, лісові галявин, гори…
— У полі я звертаю увагу на деталі – кожна комашка, рослинка викликає у мене інтерес. у Карпатах хочеться творити панорамні роботи – передавати велич, розмах, могуття гір, — каже співрозмовниця.
Серед її робіт є й ті, де зображена архітектура, зокрема, краєвиди Чорткова, Вишнівця, Збаража, Тернополя.
— Люблю малювати архітектурні споруди, особливо, якщо вони гармонійно вписуються в природу. З одного боку, архітектура ніби змагається з природою за місце під сонцем, а з іншого — трапляються дуже цікаві поєднання, коли будинки доповнюють нерукотворну красу, підкреслюють її. А ще зрозуміла, що за кожною будівлею стоять історії людей. І це теж дуже цікаво, — усміхається художниця. — Донедавна я досить мало малювала людей, але тепер люблю їх фотографувати, і зрозуміла, що в кожному є щось прекрасне.
Наталія Фугель розповідає, що одна з важливих для неї робіт саме про людину. На полотні зображений скрипаль, що грає на вулиці.
— Цей образ підштовхнув мене переосмислити значення людини. Скрипаль стоїть на межі світла й тіні. Так само в житті ми часто стоїмо на роздоріжжі світла й тіні. Ні перше, ні друге не є абсолютно хорошим чи поганим. Людина завжди на межі та сама вибирає, що для неї є добре, а що погано. Думаю, треба балансувати на цій межі, тримати рівновагу.
До речі, нещодавно відбулася перша персональна виставка Наталії Фугель, а нині вона працює над розмальовкою із тернопільськими видами. Але це вже інша історія…
Записала Анна Золотнюк
Ілюстрації: роботи Наталії Фугель
