Оксана Бучко

Під час інтерв’ю тернополянка вирішила допомагати покинутим дітям

20864264_265534380603116_729219552_n

Професію журналістки тернополянка Наталія Загроцька проміняла на виховання дитини з інтернату. Сьогодні вона разом з чоловіком та донечкою прийняла ще трьох дітей-сиріт і готується забрати ще двох. Наталія розповіла «Терену», чому не варто боятись труднощів при бажанні допомогти покинутим дітям.

Як Ви прийняли рішення забрати першу дитину?

- Мені було 19 років. Я стажувалась на державному радіо. Отримала завдання зробити інтерв’ю в інтернатному закладі. Мені на роботі порадили роздати дітям цукерки. Під час трапези хлопчик на ім’я Максим почав називати мене мамою. Після цього я часто відвідувала будинок. Через рік вирішила забрати Максима.

Як зреагували на це рідні?

- Усі були проти. Але мене підтримали у рішенні працівники соц-служби в Підволочиську, звідки я родом. Тоді була тенденція створювати прийомні сім’ї. І наша з Максимом стала першою на Тернопільщині. Коли я забрала хлопця, виявилось, що він має купу проблем зі здоров’ям. І через 4 місяці мама виставила нас з дому. Я зняла квартиру. Почала шукати дитсадок для Макса. Його нікуди не хотіли приймати через проблеми зі здоров’ям. Тоді натрапила на приватний садок. Виявилось, що заклад був християнський.

20840134_265535133936374_1259624892_n
20840134_265535133936374_1259624892_n

Чи не жаліли Ви про рішення?

- Не жалкувала. Але прийшов момент, коли впоратись зі всіма завданнями стало нереально. Садок коштував дорого, Максиму постійно потрібні були ліки. Ще перевірки зі служб постійно мали зауваження, часто недоречні. І що допомогло, це той же дорогий дитсадок. Там люди почали розповідати мені про Бога і Біблію. Я почала читати, молитись. Все поступово стало налагоджуватись. Згодом я одружилась. Потім народилась донечка Катя. І ми вже усі разом ходили відвідувати діток в інтернатах та інших закладах.

Що спонукало знову прийняти рішення взяти дітей з інтернату? Цього разу це вже троє дітей?

- Під час одного такого візиту в реабілітаційний центр, де готують покинутих дітей для направлення в наступний заклад, побачили безнадійного хлопця. І вирішили – якщо ми його не заберемо, він не виживе. Коли рішення прийняли, виявилось, що хлопець має ще двох братів. Нам поставили умову – забрати усіх. Після деяких вагань ми це зробили. Я також спробувала спілкуватись з мамою хлопців. Запропонувала їй через деякий час забрати хлопців. Але вона не реагувала на це. Натомість, згодом напивалась і погрожувала мені. Як розповідали працівники «Малютки», за 30 років лише одна мама забрала дитину назад. І це сумна статистика.

20864279_265534893936398_1236546530_n
20864279_265534893936398_1236546530_n

Як знаходите підхід до дітей?

- Я стала за ці роки педагогом і психолом. Діти хворі фізично і травмовані морально. Репетитори не хочуть з ними займатись. Тому доводиться вчити їх самій, за спеціальними творчими системами. І це виходить - через велике внутрішнє бажання їм допомогти. Особливо надихає, коли бачиш зміни. Один з хлопців мав серйозну хворобу, а лікарі згодом зняли діагноз. Інший -не ходив через викривлені суглоби, але згодом почав нормально рухатись. Ми не використовували дорогої медицини. Просто довіряли їхнє здоров’я  Богу.

20891571_265535017269719_1426470280_n
20891571_265535017269719_1426470280_n

Що у Ваших планах далі?

- Хочемо взяти дівчинку без рук. Її знайшли на сайті «Сирітству Ні». Тож маємо ряд нових викликів. Довелось купити власне житло. Тому переїжджаємо невдовзі в Ланівці. Наразі облаштовуємо будинок.  На днях помітили ще одного хлопчика із інтернату. Можливо, заберемо і його. Мій чоловік продовжить працювати, а я займатимусь дітьми. Мені подобається дарувати цим дітям життя в радості. Для мене важливо дати сім’ю саме дітям із особливими потребами. Із ними можна помічати колосальні зміни. А у закладах такі діти можуть і не вижити.

Фото із архіву Наталії Загроцької

Вибір читачів за тиждень

Відео