/ //Найсильніша дівчина Тернопільщини Марія Хлян: «Не бачу змісту в тому, щоб піти на якусь дискотеку чи рано завести сім’ю»

24 Листопада 2017, П’ятниця


На Тернопільщині ледь не згоріло виробниче приміщення

У Бережанах з’явилося дивне оголошення (фото)

Фотофакт
Мешканці Тернопільщини скаржаться на сходи (фотофакт)

23 Листопада 2017, Четвер


Погода
З Федора Студита стане холодно і сердито

Тернопільський Сірий знову буде іронізувати на Нацвідборі Євробачення

У Тернополі розшукують крадійку (фото)

На Тернопільщині у ресторані промишляв злодій

Фоторепортаж
2 тонни квашеної капусти готують шумчани для військових (фоторепортаж)

Неподалік Тернополя пенсіонер потрапив під колеса автівки

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Зробив селфі – покайся! Церква осучаснила список гріхів

Тернополяни зможуть анонімно телефонувати до соціальних служб

У Тернополі найбільше хворіють на кір і вітрянку

Кавказького злодія поліція хотіла взяти під варту, але суд відпустив під заставу

Куди тектимуть нечистоти з Тернопільщини?

Це цікаво
Тернополянам розкрили секрети приготування ранкововї кави

Що буде з тернополянами, які не підпишуть договір із терапевтом

Під Тернополем перекинувся автомобіль (фото)

Тернополяни оплачуватимуть комуналку за сусідів?

Фоторепортаж
Сходи пасажу Адлера (фото)

У Тернополі відбулися дводенні баталії на чемпіонаті з голболу (фото)

Це цікаво
Тернопільський міський голова потрапив у ТОП-20 найпрогресивніших мерів України

Відлуння минулого: на Тернопільщині знову виявили артилерійський снаряд

Ферма посеред автомагістралі набирає популярності (Агро-новини)

Фоторепортаж
У Тернополі відбувся патріотичний фестиваль мистецтв «Земля Героїв» (фото)

Тернополянам покажуть «Холодні вуха»

Під Тернополем аварія: автівка в’їхала у стовп

Це цікаво
Скасовують те, до чого на Тернопільщині за понад 170 років вже звикли

Фотофакт
На об’їзній у Тернополі чергова аварія (Фото)

Тернополян благають допомогти запобігти вбивству

Діти напрокат… Як їм повертатися до інтернату після Різдвяного свята?

Наркоторговець з Тернопільщини таки сидітиме. І то довго…

На 3 мільйони доларів у Тернополі накупили автомобілів

Анонс
Тернополян запрошують долучитися до V Бандерівських читань

У Тернополі не вдалося врятувати автомобіль від вогню

Тернополянин розповів про нову «розвагу» у потязі від Укрзалізниці

На Тернопільщині палав будинок

Відео
Хочуть бути ближчими до людей: відеозвернення мера Чорткова (відео)

Анонс
Тернополянам покажуть «Гіркі жнива»

Тернопільщина приєднала свій прапор до полотнища української пісні-молитви (фото)

За нечищений сніг у Кременці штрафуватимуть до 1700 гривень

Тернополяни готують подарунки до Миколая

Майже 50 тисяч гривень може заплатити депутат з Тернопільщини

На Тернопільщині продовжили осінній призов

Це цікаво
23 листопада в історії Тернопільщини

Фотофакт
У Бережанах – сенсація (фотофакт)

На Тернопільщині не виконують закон?

Відео
Вода з-під крана на Тернопільщині тече відразу із засобом для миття посуду? (відео)

У Бережах відбулося дійство, яке об’єднує усіх (фото)

22 Листопада 2017, Середа


Погода
З Ераста чекай міцного насту

Тернопільські учні допоможуть дітям з зони АТО (фото)

Тернополяни проведуть зиму в теплі

Найсильніша дівчина Тернопільщини Марія Хлян: «Не бачу змісту в тому, щоб піти на якусь дискотеку чи рано завести сім’ю»

Підняти над головою понад 125 кілограмів може далеко не кожен чоловік, але це робить Марія Хлян зі Скалата. Займаючись 10 років важкою атлетикою, скалатчанка встигла здобути величезну кількість нагород, у тому числі «срібло» дорослого чемпіонату Європи. Марія – найсильніша дівчина нашої області.

Попри те, що залізна штанга стала її основним робочим предметом, ніщо жіноче їй не чуже. Вона любить куховарити, красиво одягатися, а в майбутньому не проти стати… шеф-кухарем власного ресторану. Про це та багато іншого – в ексклюзивному інтерв’ю gazeta1 з цією неординарною особистістю.

Вивчилася на… кухаря-кондитера

– Важкою атлетикою почала займатися в рідному Скалаті. Як сьогодні пам’ятаю, що це було 6 вересня 2007 року. Тоді я навчалася в 9 класі, – бере слово Марія Хлян. –Грала у волейбол, відвідувала музичну школу, але багато моїх друзів займалися у важкоатлетичній секції. Спершу я хотіла подивитися, що це таке. Прийшла, побачила, а через два тижні тренер Вiктор Симів каже: будуть обласні змагання у Хоросткові, там є басейн. Поїдеш, для себе виступиш, потім поплаваєш. Сподобається – залишишся, ні – то ні. Тоді я виграла першість області серед кадетів (до 17 років), випередивши на 4 чи 5 кг більш зрілих спортсменок. У ривку підняла 30 кг,  у поштовху – 37 кг. Сьогодні можу сказати, що підняті кілограми є невеликими, але для мене, 15-річної дівчини, яка тільки прийшла у важку атлетику, це було багато. І так мене зацікавив цей вид спорту. Ще більше мені додав емоцій перегляд у 2008 році Олімпійських ігор, особливо виступ українських важкоатлетів Ольги Коробки та Наталії Давидової. Тоді для мене було незрозуміло, як дівчина може піднімати таку вагу, хоча зі сторони все виглядало дуже гарно.

– А як батьки поставились до твого захоплення недівочим видом спорту?

– Спочатку вони були проти, особливо мама. Не відпускали на тренування. Мій шкільний класний керівник теж не вітала мого вибору, адже я пропускала заняття, відвідуючи тренування та їдучи на змагання. Але нічого, здавала екзамени на рівні зі всіма. Не скажу, що я була відмінницею, але вчилася добре.

Після 9 класу мама хотіла, щоб я пішла вчитися на медсестру чи фельдшера. Я ж була проти, виникли певні суперечки, але вона відступила, сказавши: «Вирішуй, що хочеш, це твоє життя!» І так я поступила у Скалатське ПТУ, де вивчилася на… кухаря-кондитера, паралельно відвідуючи секцію важкої атлетики.

– За яких обставин поїхала на перші змагання за кордон?

– Перші мої міжнародні виступи були в Ізраїлі у 2009 році. Це був чемпіонат Європи серед кадетів. Поїхала за власний рахунок. На жаль, там була п’ятою, програвши два кілограми третьому призеру. Тим не менше, саме перебування там мені дуже сподобалось. Пригадую, що залишила футболку з надією сюди повернутися. І так воно сталося. У 2012 році я знову приїхала в Ізраїль, де на чемпіонаті Європи серед юніорів стала другою. А загалом, у 2010 році мене запросили до національної збірної України, у складі якої виступаю й досі.

«Побачити Париж і померти»

– На одному зі змагань ти знепритомніла…

– Мені було 19 років, коли взяла участь у своєму першому дорослому чемпіонаті світу в Парижі (Франція). Є таке прислів’я: «Побачити Париж і померти». Мене, мабуть, після тих змагань запам’ятав увесь світ. У першій спробі в поштовху я знепритомніла, другу спробу мені дивом зарахували, після чого я знову знепритомніла. Кілька хвилин мене приводили до тями, а на третю вже не випустили на поміст. Важкоатлети штангу кладуть на груди, і, очевидно, я перетиснула сонну артерію (по-народному, сонячне сплетіння, – авт.). До старту я втратила багато ваги, адже, щоб виступати в нижчій ваговій категорії (до 63 кг), довелося «зігнати» 5 чи 6 кг, а при цьому можна знепритомніти. Що й сталося зі мною. Тим не менше, на змаганнях я зайняла 14 місце і підтвердила звання майстра спорту міжнародного класу.

– Чи часто у твоїй кар’єрі дошкуляли травми?

– У 2010 році на чемпіонаті України серед дорослих у Луцьку порвала зв’язки під правим коліном, після чого відновлювалась три місяці. А в 2014 році ходила з гіпсом. Ще до виступу на чемпіонаті України у категорії до 23 років у Скадовську відчувала дискомфорт у руці, але не перевірилась, бо знала, що коли піду до лікарів, то буде щось погане. Поїхала після змагань у лікарню і там мені повідомили, що у мене перелом. Тоді я подумала: а якби перелому не було, який би результат показала!?

– На весняному дорослому чемпіонаті Європи у Хорватії ти здобула «срібло», яке є поки що найвагомішою твоєю нагородою…

– Сума у двох вправах склала 225 кг (99 кг у ривку і 126 кг у поштовху). Не скажу, що вона космічна, це моя нормальна вага, яку я піднімаю практично на кожному тренуванні. Хоча переможницю, росіянку Романову, я не випередила, але результат могла показати кращий. На сьогоднішній день мій рекорд у ривку становить 104 кг, у поштовху – 126 кг, але з тренерами ми працюємо, щоб уже в найближчому часі ці показники перевершити. Більше того, скажу, що на тренуваннях я піднімаю й більшу вагу, але рекорди зараховуються тільки на офіційних стартах.

– У Спліті «срібло» тобі дісталося за кумедних умов, адже з білорускою підняла однакову вагу…

– Раніше при однаковому результаті місця визначали за власною вагою спортсменки. Чим вона менша, тим на вищій позиції ти стоятимеш. У даному випадку я була важчою на 10 чи 20 грамів за білоруску, і за старими правилами  «срібло» віддали б саме їй. Натомість віднедавна правила змінили. Тепер при однаковій вазі вище у таблиці розміщується той, хто кінцеву вагу зафіксував першим. Це, власне, зробила я, а суперниця лише її повторила, хоча, щоб мене випередити, мала піднімати на один кілограм більше. Очевидно, тренери білоруської збірної забули про нові правила. І коли мій наставник підійшов до них і став вітати з «бронзою», вони були шоковані і дивувалися, чому так сталося. А все через те, що тепер власна вага не відіграє визначальної ролі, як це було раніше.

22

За рейтингом була вищою, але тренери не взяли на Олімпіаду

– У 2016 році ти була близькою до поїздки на Олімпіаду в Бразилію, куди виборола ліцензію, але цього не сталося…

– У важкій атлетиці немає іменних ліцензій на Олімпійські ігри. В нас ліцензії виборює команда за результатами виступів на чемпіонатах світу та Європи. Україна таких здобула максимальну кількість – чотири. Щоб претендувати на одне з чотирьох місць, потрібно було виступити у двох ліцензійних стартах – на двох світових чемпіонатах або на одному чемпіонаті світу і на передолімпійському чемпіонаті Європи. Визначальними для українських важкоатлетів були останні змагання. Там я стала четвертою, і дівчина, яка поїхала на Олімпіаду, теж була на чемпіонаті Європи і стала четвертою. Однак в одній із вправ вона була у призах, тому її включили до цієї заповітної четвірки.  Хоча за рейтингом я була вищою, але головний тренер збірної і тренерська рада вирішили залишити мене вдома.

– А чи не могла вплинути на це рішення твій особистий тренер, рекордсменка світу, авторитетна Вікторія Шаймарданова?

– У збірній є тренери, які постійно спостерігають за нами у процесі підготовки до головних стартів року, тому за ними було остаточне рішення.

– Чи не виникали думки залишити важку атлетику, адже 4 роки готувалася, потратила стільки сил та енергії, а тебе не відібрали?

– Звичайно, була засмучена. Поїхала додому, за домашніми клопотами забула на деякий час про спорт, пішла на курси домашньої медсестри і масажиста, відпочивала і якось воно мені пройшло. Відпустила від себе те, що сталося. У собі намагалася переварити все. Ні тренери, ні батьки не турбували мене в цей період. Я людина скритна, намагаюся всі емоції тримати в собі, бо якщо їх показувати, то мені ще гірше може бути. Ну не поїхала в Бразилію – то й не поїхала!

– Що потрібно зробити, щоб твоя мрія збулася і ти таки взяла участь в Олімпіаді?

– Терпіти, довго і важко тренуватися. Вірити в себе і щоб люди в мене вірили й допомагали. Адже від Марії Хлян залежить тільки 30 відсотків результату. Має бути ціла команда (тренери, лікарі, спонсори, меценати), яка працює над поставленою задачею, бо коли ти будеш одна, результату це не принесе.

«За одне тренування піднімаю до 10 тонн»

– Чи часто тобі доводиться зганяти вагу або, навпаки, добирати?

– Часто. Колись мені було важче набрати вагу, аніж її скинути. А зараз, останніх років два, мене тренери просять їсти та набирати вагу. Інколи так трапляється, що приїжджаю на змагання і маю 1-2 кг зайвих. Але зігнати їх – не проблема, до прикладу, не повечеряла – і на 700 грамів маю мінус. 69 кг – це моя вагова категорія, у вищій мені вже важко, а у нижчій траплялися травми. Коли доводилося скидати велику вагу, то ставала ослабленою, що, власне, і сталося в Парижі.

1

– Скільки за тренування піднімаєш «заліза» і чи це супроводжується зниженням ваги?

– За одне заняття піднімаю до 10 тонн, а таких тренувань буває в день і по два. Тоді можу скинути від півкілограма до 1,2 кг.

– Яку роль у важкій атлетиці відіграють біоактивні добавки тощо, чи в повній мірі забезпечена ними?

– На воді і хлібі не будеш піднімати велику штангу. М’язова маса потребує вітамінів, відновників, креатинів. До тренування приймаю вітаміни, після тренування – креатин. Без цього організм виснажується. Без відновників можна потренуватися місяць-два, після чого організм ослаблюється і спортсмен уже не може показати високих результатів.  За підтримки президента федерації важкої атлетика Володимира Гереги у нас є вітамінне забезпечення, видають відповідну фармакологію. Хоча, звичайно, дещо потрібно докуповувати за власні гроші. Якщо це якась тисяча гривень, то я заплачу, для себе нічого не шкодую. Чим може допомагає також голова обласної федерації Богдан Олійник.

– Чи створено на Тернопільщині належні умови для занять важкою атлетикою?

– Можу сказати, що в Скалаті таких умов немає. Там такий зал, що хоч стій – хоч падай. Знаходиться він у підвальному приміщенні будинку культури, де сирість. Гарячої води немає, тому прийняти душ не можливо. Я не кажу про умови європейського рівня, хоча б була гаряча вода, опалення та жіноча штанга. Більшого, за великим рахунком, нічого не треба.

– А якою має бути правильна штанга?

– Правильна – це штанга «Eleiko», з якою я виступаю на міжнародних змаганнях. У Києві такі є, у Скалаті ж тренуюся з луганською штангою, яка старша за мене, вона не гнеться, спортсмени називають її «дерев’яною». До майстра спорту я тренувалася на чоловічому грифі, який від жіночого відрізняється п’ятьма кілограмами (20 проти 15-ти). До того ж чоловічий гриф більший у діаметрі. У нас є таке поняття, як брати гриф у замок. Чоловічої штанги не могла так взяти, бо у мене були маленькі руки. Коли ж перейшла на жіночу, результати одразу покращились. Вважаю, що тренуватися потрібно з тією штангою, з якою виступаєш.

3

«Хочу, щоб моя дитина мала все те, чого я не мала»

– Чи можна, займаючись професійно важкою атлетикою, заробити собі на безбідне життя?

– Можна, але важко. Розмовляла зі шведкою, яка в 2014 році на чемпіонаті Європи серед молоді до 23 років зайняла третє місце. Їй держава подарувала квартиру, а місто, де вона мешкає, – новий автомобіль. Ну і, звичайно, фінансове забезпечення у неї на високому рівні, бо країна хоче, щоб вона і надалі показувала високі результати. Я тоді стала чемпіонкою континенту, але мені соромно було назвати суму, яку  в переводі на валюту я отримала за перемогу. Коли ж стала другою на дорослому чемпіонаті Європи, то щомісяця, окрім заробітної плати в Міністерстві спорту України та одноразової премії, мені платять Президентську стипендію.

– Місцевими чиновниками піднімалася тема щодо надання провідним тернопільським спортсменам землі за їхні заслуги. Як ставишся до цього?

– Земля – це, звичайно, добре, але я хотіла би мати житло в Тернополі, бо у Скалаті не хочу залишатися, адже там, по-перше, для мене немає перспективи, по-друге, я звикла до великих міст, постійного руху. На даний момент у мене є результат, з ним можна відкривати будь-які чиновницькі кабінети і про щось предметно говорити.

– А чи немає у тебе такого, що твої знайомі йдуть на ту ж дискотеку і кличуть тебе, а ти не можеш піти, бо завтра тренування?

– Я вже 7 років у збірній України, де у нас режим. Там немає такого, що ти кудись можеш піти. Це олімпійська збірна, спортивне обличчя України, і ми собі зайвого не дозволяємо! Так, я можу кудись піти зі знайомими, але, з іншого боку, я побачила багато країн, мене спортивний світ знає. Не бачу змісту в тому, щоб піти на якусь дискотеку чи рано завести сім’ю. Вважаю, що в житті потрібно встигнути все. Сім’я – це добре, я теж хочу її мати. А з іншого боку, до 25 років побувати майже у всьому світі і добитися того, що тебе знає вся країна, заробити собі якесь ім’я у спорті, – це, погодьтеся, дуже багато вартує. Не кожен може цим похвалитися. І я вважаю, що нічого не втрачаю, навпаки, здобуваю, у мене є великі перспективи як в Україні, так і за кордоном. Я, наприклад, хочу, щоб моя дитина мала все те, чого я не мала. І здобувати повинна це я. Отож 25 років – це тільки початок, молодість. Вдома, звичайно, бабці та сусіди кажуть, що мені вже 25-ть і я ще не заміжня. Я ж їм відповідаю, що у мене зараз головне – спорт, він короткочасний, і на даний момент потрібно, як кажуть, витискати з себе всі соки, щоб здобути максимальні результати.

– Та все ж цікаво, чи зайняте серце Марії Хлян?

– У мене є молодий чоловік, але на даний момент про сім’ю не думаю, бо планую виступити на Олімпійських іграх. А розриватися між сім’єю і спортом дуже важко, бо думаю, що чоловік буде проти, якщо я їздитиму на тривалі тренувальні збори. Наразі мій хлопець підтримує мене у всьому, хоча важко, коли він постійно не біля мене.

– Вище ти згадувала про дітей. Чи хочеш, щоб вони пішли твоїми стопами?

– Якщо у мене будуть діти, я їх, звичайно, віддаватиму в спортивні секції, але не у професійний спорт. Однозначно, якщо матиму доньку, то не віддам її у важку атлетику, бо сама пройшла через все: травми, розчарування тощо. Це не жіночий вид спорту! Якщо ж буде син, то він може займатися важкою атлетикою, адже це гарний вид спорту для чоловіків, але знову ж таки – на любительському рівні.

– Наскільки ти відома у рідному Скалаті, впізнають тебе містяни?

– Так, впізнають! Коли приїхала додому, то щойно вийшла з автобуса, дядько зустрів і одразу озвучив прохання: «Мені календарик і автограф!» Дала йому таких із п’ять. А він і каже: «Завтра йду на базар і буду їх продавати» (сміється, – авт.). Мені було приємно, коли востаннє була в Скалаті, на мою честь біля міської ради розмістили великий плакат: «Вітаємо Марію Хлян зі здобутим «сріблом» європейського чемпіонату». А коли я прийшла на дискотеку, то хлопці підходили і питали, чи це про мене писали в газетах та чи можна зі мною потанцювати, додаючи при цьому: «Знаєте, Вас дуже багато знають, але бояться підійти». Чому, подумала, я вроді не кусаюся, не б’юся та й нікому не відмовляла ні в спілкуванні, ні в танці. Хоча вдома буваю рідко – на Різдвяні свята і не завжди на Великдень, адже весь рік – тренувальні збори або змагання.

Віталій Попович

P.S.: Як стало відомо, до 25-річчя рідна влада Скалата зробила Марії Хлян непоганий подарунок – будинок.

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Марійко, які у тебе наступні старти?

– У серпні їду на Всесвітню універсіаду в Китай, де буду захищати честь Тернопільського економічного університету, 5 курс якого  я цього року закінчила. Навчалася на спеціальності державне управління. А загалом я багато вчилася, після Скалатського училища вивчала облік і аудит у Чортківському інституті економіки.

– Чи є у ваговій категорії до 69 кг в Україні гідні тобі суперниці?

– Конкурент у мене один – штанга. А загалом я на конкурентів не дивлюся. В Україні у моїй категорії змагається молода спортсменка із Запоріжжя Ганна Панова.

– Яка із двох важкоатлетичних вправ тобі вдається краще?

– Поштовх – це сила, ривок – техніка. У мене краще виходить поштовх. У цій вправі чим більше терпиш, тим більше штанга тобі піддається.

– Доводилося чути, що у важкоатлетів є таке поняття, як легка і важка штанга.

– Є таке. Чим важча штанга, тим більше вона мені піддається. Легкою штангою ти не керуєш, не можеш розрахувати власних сил. У мене таке бувало, думала, що штанга буде важка, а виявилась легкою і полетіла, як гармата, за голову, відповідно результат був негативним.

– Чи є діти у тому ж Скалаті, яким би ти хотіла передати свій досвід?

– Скажу чесно, тренером бути не хочу – це дуже важка праця. Я дивлюся на своїх наставників. Коли ми піднімаємо вагу, то вони це роблять разом з нами, а переживають ще більше.

– Ти кажеш, що не бачиш себе на тренерській ниві, а чим у майбутньому плануєш займатися?

– На даний момент над таким питанням ще не думала. Поки я належу спорту, хочу тренуватися і досягати високих результатів. А після спорту не знаю, як складеться життя. Ось я закінчила курси масажу – можу бути масажистом, але більше –реабілітологом для тих самих спортсменів, бо сама була в цій шкурі і знаю, які бувають травми і як потрібно після них відновлюватись.

Також могла би бути кухарем, до цього ремесла теж лежить душа. Будуть фінанси, чому б не відкрити власний ресторан і бути там шеф-кухарем? Якщо ж побачу, що в Україні не буде перспектив, то, можливо, виїду за кордон. Хоча поки себе бачу тільки в Україні, мені подобається наша країна, Тернопіль, рідний Скалат, але, правду кажучи, тут для молоді практично немає перспективи.

– Важко уявити за приготуванням їжі важкоатлетку, але бачимо, ти руйнуєш усі стереотипи?

– Коли приїжджаю додому, то практично всі приготування до свят лягають на мене, хоча і мама допомагає. Бувало таке, що у збірній хочеться щось нового, і я підбиваю дівчат і щось смачненьке готуємо. Особисто мені дуже подобається десерт «Бите скло», і хто до мене не приходить, каже, що мені воно вдається найкраще.

– Спорт гартує тіло і характер. Які головні риси виховав він у тобі?

– Впертість у досягненні поставленої мети. Мій один знайомий каже, що по життю я не те, що лідер, а командир! У збірній мене називають не інакше, як «директор пляжу і буфету». Також виробила у собі терпіння та віру в себе. Буває, стаєш зранку, все болить. Приходять думки, може, не піти на тренування. А з іншого боку, сьогодні не піду, завтра, а післязавтра виступати на змаганнях. І тоді переборюю себе і йду в зал на тренування.

– Кар’єра рано чи пізно закінчиться. Чи можна так зробити, щоб організм найменше виснажився від великого спорту?

– Після закінчення активних виступів, звичайно, потрібно певний час підтримувати форму, займатися фізкультурою. Також стан людини значно залежить від здорового харчування, перебування на свіжому повітрі і відсутності поганих звичок. За таких умов організм адаптується до життя і дискомфорту від колишніх навантажень не відчуваєш.

БІОГРАФІЯ

Марія Хлян народилася 8 червня 1992 року в Скалаті. Вихованка Скалатської дитячо-юнацької спортивної школи «Колос», майстер спорту міжнародного класу, член збірної команди України з 2010 року. Срібна призерка чемпіонату Європи серед дорослих (2017 р.), чемпіонка Європи серед молоді (2014 р.), володар «срібла» чемпіонату Європи серед юніорів (2012 р.), чемпіонка Тернопільської області серед кадетів (2007 р.). Багаторазова чемпіонка України.

Особисті тренери – подружжя Вiктор Симів та Вікторія Шаймарданова, наставник у збірній – Віктор Романчук.

159

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора