/ ///Вони творили гідний театр (фоторепортаж)

23 Листопада 2017, Четвер


На Тернопільщині не виконують закон?

Відео
Вода з-під крана на Тернопільщині тече відразу із засобом для миття посуду? (відео)

У Бережах відбулося дійство, яке об’єднує усіх (фото)

22 Листопада 2017, Середа


Погода
З Ераста чекай міцного насту

Тернопільські учні допоможуть дітям з зони АТО (фото)

Тернополяни проведуть зиму в теплі

Зухвалий грабунок аптеки вчинили кавказці?

Відео
Європа з Тернопільщини нікуди не зникала, просто треба «потрусити» генетичну пам’ять (відео)

Відео
На виборах в ОТГ Тернопільщини у трійку лідерів ввійшла Аграрна партія (відео)

Тернопіль має на кого рівнятися

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Фоторепортаж
Розкіш минулого століття (фото)

До потребуючих дітей Тернополя також прийде Св. Миколай

25-літній ювілей на керівній посаді відзначив Степан Йосипович Сказко

Допомога поліції «вилізла боком» 20-річній чортківчанці

Життя тернополян хочуть убезпечити (фото)

У роботі дорожникам допомагають камери (фото)

Фотофакт
Тернополяни продовжують займатися вандалізмом (фото)

За порушення будівельних норм у Тернополі сплатили штрафів на 175 тис. грн

Тернополян навчать мислити критично

Тернополянам пропонують престижну роботу з зарплатою від 10 тис грн

Фотофакт
Хлопці із Тернопільщини створили власний бренд одягу (фото)

Тернопільський депутат зможе не відвідувати сесію впродовж 5 років

За один день у Тернополі трапилось понад 10 ДТП

Фоторепортаж
Тернополяни згадали трагічні події (фоторепортаж)

Тернополянам радять, як врятуватися від хвороби

Фотофакт
Біля автовокзалу у Тернополі нарешті демонтували МАФ (фотофакт)

У Тернополі може повторитися минулорічна ситуація зі снігом

Ланівецькі танцівники прославилися на конкурсі, що проходить раз на три роки (фото)

Чи користуються жителі файного міста Картою тернополянина?

Анонс
У Тернопіль приїде легендарна співачка Debbie Cameron

Кому зборівська Фейсбук-громада хоче довірити крісло секретаря ОТГ? (інфографіка)

Тернополяни можуть згадати Майдан через легендарні фото

У Тернополі камери спостереження розпізнаватимуть номерні знаки

Фотофакт
Сезон зимових фруктів у Шумську почався з… гнилих (фото)

Ягідні плантації окупляться за 4,5 роки (Агро-новини)

Музику тернопільського гурту продовжують слухати в окупованому Криму

Чотири в одному: в тернопільських школах об’єднають біологію, географію, фізику та хімію?

Тернопільська малеча може зробити подарунок для унікального музею бойової слави

Студенти-історики у Тернополі застосують знання на практиці у… підземеллях

Анонс
Тернополяни дізнаються все про «стихійну силу» Михайла Грушевського

Відео
Тернополяни розробили унікальний проект (відео)

Оце пощастило! Французи дадуть 300 тис грн «на ягоди» селянам з Тернопільщини

А могла ще жити і жити: на Тернопільщині у туші розстріляної «для проби» молодої дикої свині африканської чуми не виявлено

Це цікаво
22 листопада в історії Тернопільщини

Діти із Тернопільщини провели благодійну ярмарку (фото)

В зону АТО знову відправлять автомобіль із Тернопільщини

Це цікаво
Бережанський став та млин на ретро-світлинах

Анонс
На Тернопільщині відбудеться благодійний концерт

21 Листопада 2017, Вівторок


Погода
Якщо в листопаді Мотря на білім коні приїде, то гостру зиму нам привезе

Відео
Що робить житель Тернопільщини у Замбії та Малаві? (Відео)

Фотофакт
Що змінилось для тернополян у «Старій піцерії» після візиту «Ревізора»? (фотофакт)

«Щороку на тернопільській Алеї зірок запалюються нові зірки. Але це не означає, що старі тьмяніють в їхньому сяйві», — такими словами історик Сергій Ткачов розпочав вечір пам’яті, присвячений народним артистам України Анатолію Горчинському, Мирославу Коцюлимові, заслуженим діячам мистецтв України Казимиру Сікорському та Михайлу Форгелю.

Захід відбувся в циклі подій «Бункермуз запалює» і мав на меті привернути увагу до театральних корифеїв нашого міста. І, гадаю, із поставленим завданням він впорався, адже зібрав людей, котрі знали, товаришували, творили та жили пліч-о-пліч з цими зірками.

Біля витоків української естради

«Кожен із тих людей, котрих нині згадуємо, ніс своє знамено, і кожен примножив мистецькі скарби не тільки України, а й світу», — відзначила Олена Горчинська, вдова композитора, виконавця пісень, актора, режисера Анатолія Горчинського.

Вона наголосила на тому, що постать й творчість Анатолія Аркадійовича досі не до кінця вивчена. Адже митець проявив себе у багатьох амплуа, і в кожному його вклад достойний пошанування. Мабуть, найвідоміша його іпостась як поета-пісняра. Він — автор понад 350 пісень. А його «Росте черешня в мами на городі», «Поетова коханка», «Приїжджайте частіше додому», «Здравствуй, чужая милая», «Я не третий, я не лишний» не тільки знані всюди, а й названі шлягерами XX століття.

— Анатолій Аркадійович стояв біля витоків української естради. Володимир Івасюк вважав його своїм вчителем, і казав, якби не було «Червоної троянди» – не було б його «Червоної рути», — пригадала пані Олена. — Пісні Анатолія Аркадійовича докорінно відрізняються від тих, що популярні нині. Він писав їх не для того, щоби під них танцювали, а щоби слухаючи їх, люди думали і серце їхнє відчувало. Не всі вірші, що їх писав Анатолій Аркадійович, ставали піснями. Його поетична творчість ще чекає свого дослідника. Так само, як і його набутки як актора. Мало хто знає, що Анатолій Аркадійович починав працювати у київському театрі оперети… Він був чудовим актором – блискуче вживався у ролі, відчував персонажів. Працюючи режисером, він знав, як тактовно підказати й порадити акторам. Анатолій Аркадійович поставив 108 п’єс, з них 43 в Тернопільському драматичному театрі, всі з власною музикою.

Без слів смішити

У деяких з цих вистав грав і Мирослав Коцюлим. Його гра захоплювала глядачів, адже навіть епізодичну роль умів втілити так, щоби вона запам’яталася не гірше за головну. Театр був його життям. А про те, якою людиною він був, розповіла його вдова, акторка Тернопільського академічного обласного театру Олена Коцюлим. З її уст актор постав, як живий. Зі своїми захопленнями — був затятим рибалкою та грибником, в спілкуванні — щирий, душа компанії. А як любив пригощати друзів! Одна за одною нанизувалися історії про те, як готували сімейну ковбасу, коли театр їхав на гастролі, про гриби, котрими пригощали всіх друзів… «Я виконую продовольчу програму», — любив повторювати актор. Та щирість і відкритість переливалася у ролі – був переконливим, природнім, неперевершеним у комедійних і драматичних іпостасях. Чарував залу і без слів. Якось Олена Григорівна почула на спектаклі, як одна жінка запитала іншу: «Чи скоро вийде той артист, що нічого не говорить, а всі сміються?»

Філософ сцени

Актор, художник, скульптор, сценограф Казимир Сікорський був не такою публічною особою, як Мирослав Коцюлим. Його менше впізнавали на вулицях, але його вклад у розвиток театру зокрема, й мистецтва загалом, важко переоцінити.

— Казимир Броніславович був дуже талановитим. У нього була трагічна доля, і як на одну людину йому випало забагато випробовувань. Можливо, тому його творчість й була така – у філософських і неяскравих тонах. Душа його жила тим, що пережив у дитинстві, а потім на схилі літ, — сказала заслужена журналістка України Галина Садовська, вдова Казимира Сікорського. — Нині великий театр розташований на п’ятачку цвинтаря. Отак приходиш і молишся за всіх — за Сікорського, за Коцюлима, за Форгеля, за Корницького. І тут, на алеї, уже театр – чотири зірки, чотири людини. Хоч, на моє переконання, їх мало б бути значно більше. Уже мали б світитися зірки першого народного артиста України з Тернопільщини Ярослава Геляса, народного артиста Павла Загребельного, а також акторів, які ще з нами і серед нас — народного артиста України Володимира Ячмінського, заслуженої артистки України Марії Гонти.

Його родиною був театр

Про художнього керівника драматичного театру Михайла Форгеля мовив актор Юрій Черненко.

— Михайло Якубович – та людина, котра допомогла мені, Миколі Бажанову, Андрію Маліновичу, Олександру Папуші зробити перші кроки у театрі. Та людина, котра підштовхнула, надихнула, спонукала. Слава Богу, що його зірку поставили в бетон, то, кажуть, надовго. Але коли пам’ять закатають у бетон, то буде не те. Поки є пам’ять, людина жива. У Михайла Якубовича не було сім’ї і не було багато людей, котрі б знали його зсередини, знали б у побуті. Його родиною був театр. Його сім’єю були всі глядачі. Пригадую, коли тільки прийшов до театру, він казав: «Дивіться, то Марія Євгенівна – у неї вчіться», «Дивіться, то Мирослав Петрович – погляньте, як він грає цю роль». Іноді була своєрідна ревність, що не мені дісталася роль. На то чув: «Юрку, не будьте глупим, умійте чекати. Будьте достойні того, що вам дають». Коли казав, що у моїй ролі нема що грати, він відказував: «Вам нема що грати. Ви запитайте Коцюлима, Хім’яка, чи там є що грати». Тепер я бачу: там було, що грати.

До речі, дні народження Михайла Форгеля та Юрія Черненка збігалися. «Юрку, хочете працювати у театрі, поміняйте свій день народження, тоді не будемо стикатися інтересами», — пожартував якось Михайло Якубович.

— Ми народися 27 серпня. І я знав, що він у цей день завжди робить шашлики. У мене були свої гості, в нього — свої, але ж ревність дусить – у Маліновича він був на дні народження, у Бажанова — був, у Папуші — був… І ось прийшов день народження, Михайло Якубович на дачі смажить шашлики, я приймаю своїх гостей… О десятій вечора дзвінок у двері. Відчиняю, і першим «входить» величезний букет осінніх квітів – здоровезний, мабуть, зрізали всю грядку. Заходить Маруся Іванівна, Катерина Володимирівна і Михайло Якубович. Ви не уявляєте, як мені то було, коли я рік чи два пропрацював у театрі і сам директор у мій день народження о десятій вечора приніс мені квіти! — захоплено розповідав Юрій Черненко. — А я йому ні разу квітів не приніс… То було не з руки, то просто привітав словами. Тож скажу: не встидаймося любити одне одного. Я дуже тішуся, що нині ми згадали епоху, котра відходить – театр Коцюлима та Ячмінського, Бобровського і Сікорського, Корницького і Форгеля. Зараз театр тільки піднімається. Я б хотів, щоби театр був достойний того рівня, про який мріяв Михайло Якубович, а він хотів театру нового, цікавого, щоби глядачі йшли не посміятися, а подумати, відчути, щоби любили не балачки про акторів, а самих акторів. Щоби театр підносив, виховував глядача…

Наостанок присутні переглянули фільм Анатолія Крохмального про Казимира Сікорського «Життя на чистовик».

Анна ЗОЛОТНЮК

84

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора