/ /Як простий баяніст із Козівщини вибився у люди в Америці

13 Грудня 2017, Середа


Бережани порівнюють із Другою світовою війною (фото)

На Тернопільщині донедавна тривали судові баталії

В яких саме населених пунктах жителі Тернопільщини проводитимуть час при свічках

12 Грудня 2017, Вівторок


Погода
Якщо вдень на Андрія йде сніг, то бути хурделицям цілий тиждень

Чортківська міська рада «віджала» в обласної аптеку та продала її

Тернополяни зможуть першими побачити унікальний фільм

Житель Тернопільщини може сісти за грати на 3 роки

Гроші у жителів Тернопільщини зникають в дивний спосіб

Михайло Рашидов із Тернопільщини: «Тепер і на фірі будут тормоза»

Фоторепортаж
В ТНПУ відбувся ярмарок молодіжних громадських організацій (фоторепортаж)

Фотофакт
Тернопільська «красуня дня»

За тепло у двокімнатній квартирі тернополянам доведеться заплатити понад 1200 грн

Як на Тернопільщині захищали землю, спиртові заводи і політичну реформу (фото)

Хлопець із Тернопільщини вирішив «попити» за чужий кошт

Фоторепортаж
Столітня флора тернопільського середмістя (фоторепортаж)

Тернополянам, про медичне обслуговування внутрішньо переміщених осіб

На Тернопільщині віднайшли дещо цікаве

Це цікаво
Письменниця із Тернопільщини розповіла про сімейне щастя

Дворик у Бережанах (фото)

Це цікаво
Тернополянкам на замітку: як ворожити на Андрія

Фотофакт
Кременецькі «сніжинки», «зайчики» й «лисички» уже мають новорічну ялинку (фотофакт)

У Зборові відбувся благодійний турнір із футзалу (фото)

Волонтери Корпусу Миру допоможуть повернути минулу славу райцентру на Тернопільщині

Ялинкова кампанія-2018 офіційно стартувала на Тернопільщині

 Близько 35% меду містить антибіотики (Агро-новини)

У тернополян з’явилося нове свято

Фоторепортаж
Чотири вікна тернопільського середмістя (фоторепортаж)

Фотофакт
Тернопільські переходи на Східному стають безпечнішими (фотофакт)

Це цікаво
Над чим зараз працює Леся Романчук?

Анонс Це цікаво
Про «Тернопіль: місто, люди, історію (від давнини до 1991 року)» розкажуть тернополянам

Тернополяни можуть стати акторами

Погода
Через снігопади у Тернополі обмежать рух вантажівок

Фотофакт
Ланівчани скаржаться на зруйновані зупинки (фотофакт)

У вогні на Тернопільщині загинула жінка

Кременецька академія буде під пильним оком наглядової ради – аж 5 років

Фоторепортаж
У найстарішому місті Тернопільщини і прозвітували, і волонтерів не забули (фоторепортаж)

Скільки тернополянам доведеться заплатити, аби поласувати фруктами?

Тернопільські школярі їстимуть менше

«Хата на тата» перевернула життя родини з Кременеччини з ніг на голову

Відео
Тернопільщина: для родин загиблих учасників АТО і Героїв «Небесної сотні» передбачили грошову допомогу (відео)

Анонс
Андрій Курков приїде у Тернопіль

На Тернопільщині викрали трактор, аби… розчистити сніг

Тернопільщина: як депутатів в обласній раді «перетасували»

Фотофакт
Тернопільські дерева незабаром засяють (фото)

Це цікаво
12 грудня в історії Тернопільщини

Тернопільська журналістка розповіла про важливе

На посадовця із Тернопільщини відкрили кримінальну справу

Це цікаво
Ретро-світлини поштівок із Теребовлі

Анонс
Жителів Тернопільщини запрошують на концерт хорової духовної музики

11 Грудня 2017, Понеділок


Погода
З Парамона земля кам’яніє, річка холоне

Вчора у Тернополі трапилося аж 5 аварій

Фотофакт Погода
Зима по-тернопільськи: замість дороги – ріки (фотофакт)

Як простий баяніст із Козівщини вибився у люди в Америці

Василь Перець у 90-ті роки поїхав підкоряти невідому Америку. Нині він диригент хору, голова Українського конгресового комітету Америки в Мічигані, асистент при консульстві, займається волонтерством та з однодумцями активно допомагає українській армії в боротьбі з російським агресором.

Як вдалося вибитися в люди провінціалу з Тернопільщини, Василь Павлович розповів gazeta1.com.

– Коли вирішив поїхати до Америки, уже зробив собі ім’я на рідній Тернопільщині, мав певний статус у суспільстві, мене багато людей знали і цінували, – пригадує Василь Перець. – Народився я на Козівщині, з відзнакою закінчив навчання. Опісля працював в Озерній (Зборівського району) в будинку культури. Наш вокально-інструментальний ансамбль «Юність» перший в області отримав звання народного. Далі працював у збаразькому профтехучилищі, а потім став чиновником, очоливши обласний центр дозвілля, який діяв при управлінні культури Тернопільської ОДА.

– І як Ви при всіх цих посадах та званнях кинули все і поїхали до США?

– Окрім посад, я був, найперше, музикантом. Хоча, як і більшість музикантів у ті часи, грав у ресторанах та на весіллях. Навіть був випадок, що грав у Збаражі в ресторані «Медобори», і коли мене приймали на роботу в Тернополі, то запитали, яку мені потрібно зарплату, щоб я вже не ходив по вечорах грати. Бо казали в управлінні культури, що не пасує, коли директор обласного центру дозвілля грає в ресторані. Тепер, можливо, це нормально сприймається, а в ті часи – не дуже. Навіть із Грицем Драпаком, з яким донині залишаюся у дружніх стосунках, беручи замовлення грати на весіллі, ховалися, щоб менше було розмов. На той час ми вийшли з Радянського Союзу, але ще «совок» міцно сидів у голові багатьох людей.

Так сталося, що у 1996 році я виграв музичний конкурс баяністів-акордеоністів, який проходив у Німеччині, і як переможець отримав можливість поїхати в Нью-Джерсі (США). Але так склалися обставини, що до пункту призначення із різних причин не доїхав, а зупинився в Мічигані, де залишаюся й донині.

– Як відомого музиканта з Тернопільщини зустріли на американському континенті?

– Як і всіх емігрантів. Поки не виробив документи, працював на різних простих роботах, зазвичай у магазинах. Але мій музичний фах став у пригоді. В 1997 році виникла пожежа у приміщенні Національного радіо в Україні. Його керівник Віктор Набруско тоді приїхав до США збирати пожертви. Було організовано концерт, і я як баяніст вийшов на сцену. Тоді представники Українського культурного центру в Мічигані побачили, що я музикант, і запросили мене до себе. Там я створив музичний колектив. Згодом місцева церква Святого Івана запросила мене взяти під опіку їхній хор, а згодом я перейшов до іншої церкви. Нині працюю офіційно диригентом хору ім. Івана Котляревського у церкві Непорочного Зачаття Української греко-католицької церкви. Також працюю в Українському культурному центрі та адміністративним асистентом у нашому консульстві. Загалом в Америці так прийнято, що вихідці з України працюють одразу на кількох роботах.

– Чим особливий хор, який Ви очолюєте?

– По-перше, це один із найкращих, на мою думку, подібних хорів в Америці, в якому одночасно задіяно чимало хористів. По-друге, ми створили кілька унікальних речей. До прикладу, виконали в церковному хоровому виконанні пісню відомого естрадного співака Тараса Петрененка «Україно!», яка була і залишається неофіційним гімном України. Вийшла поліфонічна річ (вид багатоголосся, в якому окремі мелодії або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, – авт.), яка дуже цінується в світі. Поліфонічний церковний спів не є традиційним, але коли з цією піснею виступили на святкуванні 100-річчя парафії, то всі владики та єпископи були у захопленні і позитивно відгукнулися.

КоСенатор Левін – засновник «Кокусу» організація – група конгресменів у підтримку України

А загалом у нашому хорі є така тенденція: я своїм підопічним кажу: «Якщо ви дали гарний концерт, то всім кажіть, що Ви гарно співаєте, а якщо – ні, то кажіть, що винен керівник» (сміється, – авт.).

– Закріпившись в Америці життєво, Ви не лише забезпечили себе та родину, а й допомагаєте Україні.

– На початках був головою організації «Нова хвиля», куди входили новоприбулі українці в США. На даний час очолюю Український Конгресовий Комітет Америки (УККА) у штаті Мічиган. Ця структура лобіює українські інтереси в Конгресі США та всесторонньо допомагає українським інституціям за кордоном та в Україні. Тут я працюю на громадських засадах. Ми збираємо дуже багато допомоги для України і передаємо через альянс «Братньої допомоги» українським військовим батальйонам. Чому ми вибрали саме цей альянс? Перше і найголовніше – його очолює дружина американського дипломата Вікторія Воронович. Ми знаємо чудово її чоловіка, який у Мічигані закінчив українську школу, тому впевнені, що вся допомога дійде до кінцевого адресата.

Також від імені УККА подав у Конгрес США звернення щодо легалізації українців в Америці. Звичайно, це було більше декларативне звернення, адже Конгрес розглядає лише ті закони, які стосуються жителів США, але при розгляді відповідних питань міграційні служби беруть до уваги це подання, адже наша організація має доволі значну вагу на теренах Америки. Також нещодавно організував акцію «Зроблено в Криму», наочно повідомивши деяких сенаторів і конгресменів про продаж в Америці консервованих продуктів харчування з анексованого Росією півострова.

Що я роблю безпосередньо для Тернополя, запитаєте Ви? Працюю директором центру дистанційного навчання Тернопільського технічного університету ім. І. Пулюя. Цього року мали два випускники!

– На кого хотіли би бути подібним?
– Мені дуже приємно знати людей, які, не дивлячись ні на що, багато жертвують для України. У нашій громаді дуже багато таких але, як приклад, я б відзначив родини Зубарів та Злочовських, які багато жертвують для України і практично живуть з Україною в серці. І я б хотів у свої старші роки жити в Україні. А якщо станеться так, що залишуся в Америці, то хотів би, як і вони, допомагати Україні і заохочувати до цього інших. Я не прихильник того, щоб українці виїжджали з України, але дуже тішуся, коли люди приїздять в Америку і знаходять себе не лише в роботі, а й у громадському житті. Скажімо, наш земляк Григорій Момот у Нью-Джерсі має величезний танцювальний колектив, Володимир Щесюк організував естрадно-симфонічний оркестр, який знає практично вся громада Мічигану. Тобто людина приїхала в США, творить американський колектив і розвиває… українську культуру. Чого, на превеликий жаль, у Тернополі немає. Якщо бруківки стає більше і більше, то культури на нормальному рівні стає менше і менше.

Певну лепту в цьому плані намагаюся вносити і своїми силами. Так мій хороший друг-гуморист, який живе в Тернополі, мав у своєму репертуарі гуморески, які змальовують образи української жінки не з найкращого боку. Він прислухався до моїх слів і відмовився від цього репертуару. Нам потрібно формувати образ красивої та розумної українки. Можна сміятися з того, що вона схитрила чи як гарно сіла чоловікові на коліна, але не малювати образ страшної українки. Ми є кращі, а українські жінки – найкрасивіші!

– Ви і Ваші однодумці багато віддаєте Україні, а чи не забула про Вас Ненька?

– Багато хто, приїжджаючи в Америку, потім каже: чого поїду назад в Україну, там я нікому не потрібен. Це дуже мене болить і таким людям скажу, що Україна про них пам’ятає і цінує те, що вони для неї роблять. Це я відчуваю, повертаючись щороку на Батьківщину, це я можу чути в розмовах високопосадовців, які приїздять до США з офіційними візитами.

– На завершення нашої розмови, що б Ви сказали своїм співвітчизникам, які збираються за кордон?

– Тримайтеся України, любіть Україну, але якщо сталося так, що ви на еміграції, приїжджайте, влаштовуйте своє життя правильно. Пам’ятайте, що ви з України, в Україні отримали освіту, виховання тощо. Будь ласка, віддайте їй все те, що ви від неї забрали. Бо бувають вихідці з України, які приїжджають до Америки і забувають, звідкіля вони, забувають рідну мову, не цікавляться, чим живе Україна. Ми, ті, що живуть у США з Україною в серці, цього боїмося, оскільки, на жаль, така тенденція має місце серед нової хвилі українських емігрантів.

Віталій Попович

На фото:

  1. Василь Перець у компанії конгресмена Сенді Левіна, засновника «Кокусу» (група конгресменів у підтримку України)
  2. Члени Українського Конгресового Комітету Америки, який у штаті Мічиган очолює Василь Перець

234

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора